Годі вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справді яке диво шовкове плаття.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросині нові золоті сережки та золоті... як-бо їх... каблучки на руки... їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такі, так і сяють на всю хату.
Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Є в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Ідіть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Піду, піду! За всі голови. (Виходить.)
ВИХІД 13
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а.
Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату і зумисне шелестить хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вітрі. А який хвіст! Здається, увесь шелест на хвості.
ВИХІД 14
Т і с а м і й О л е н к а.
О л е н к а (входить). Добривечір! З неділею будьте здорові!
В с і. Доброго здоров'я! Спасибі, будь і ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: піди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце — й прийшла.
Є в ф р о с и н а . Сідай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Є в ф р о с и н а . Мабуть; чи подобається тобі хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подобається! Мені такого й до смерті не носити. Ох! (Зітхає.)
Є в ф р о с и н а .А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золоті сережки та браслети, покажи!
Є в ф р о с и н а . Та вже нігде дітись: треба показати. (Йде в кімнату й виносить сережки й браслет.)
В с і. Ой, гарні ж! Аж блищать, аж горять! Так і сяють на всю хату.
ВИХІД 15
Т і с а м і й Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (вбігає з пекарні прожогом). Аж тридцять карбованців заплатила своїми руками! Надінь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Є в ф р о с и н а . Таки не втерпіли, прибігли: ще й Химку сюди приведіть. Підіть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Піду, піду. (Виходить.)
Є в ф р о с и н а надіває перед дзеркалом сережки й браслет.
В с і. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
ВИХІД 16
Є в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а і О л е н к а.
О л е н к а. Дай мені, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.
Є в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тільки не впусти, бо ще й розіб'єш.
О л е н к а (бере браслет і приміряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. І моя рука не дуже чорна для золота.
В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемніє. Дай лишень сюди! (Бере й надіває на руку.)
О л е н к а. Ой, як же на тобі блищить золото! Неначе на образі.
В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкішно вбрала голову!
О л е н к а. Які в тебе, Євфросино, стали тепер великі коси. Як ви були бідніші, то в мене були довші коси, ніж у тебе, а як ви розбагатіли, то в тебе аж утроє більші коси виросли.
Є в ф р о с и н а і в с і т р и п р и я т е л ь к и сміються.
Є в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всіх панів на голові свої коси?
О л е н к а. Невже ж чужі?
О л ь г а. А чом же не вбратись і в чужі коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панів такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові або повісмо конопель.
Є в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собі таке повісмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.
Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?
Є в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
Є в ф р о с и н а . Ба не вгадаєш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
Є в ф р о с и н а . Ба не вгадаєш.
Н а с т я. Бодай я завтрішнього дня не діждала, коли не вгадаю.
Є в ф р о с и н а . Ану скажи, як починається його прозвище.
Н а с т я. Го...
Є в ф р о с и н а . А далі?
Н а с т я. Гострохво...
Є в ф р о с и н а . А далі?
Н а с т я. Гострохво...
Є в ф р о с и н а . Попала пальцем в самісіньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! Бігає за баришнями як несамовитий.
ВИХІД 17
Т і с а м і й С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпі, в рукавичках і з паличкою.
Шляпа на голові набакир. Він усе тре руки — показує рукавички.
Є в ф р о с и н а (тихо). Як б'ється моє серце! Боже мій!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється). Мій найнижчий поклін тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросині руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу і з ким буду розмовляти, але в домі такої баришні, як Євфросина Сидоровна, я сподіваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рікіміндуйте мене, прошу вас. (Здіймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)
Є в ф р о с и н а . Се мої близькі приятельки і сусіди.
Н а с т я. Мені здається, що ми таки не зовсім незнакомі... Мені здається, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цією не варт би й знакомитись, як я придивився при світлі: ніс, як цибуля, а очі, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рікіміндуюсь і вам. Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?
Є в ф р о с и н а . Та це моя родичка... живе тут недалечке з матір'ю; торгують яблуками. Вбогі люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум'яцька міщаночка! Такої й на Хрещатику, і в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би і в десятому коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.
Є в ф р о с и н а (тихо), Ат... простенька собі дівчина... Зовсім не нам рівня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки). Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленці руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.
О л е н к а одвертає лице і ледве простягає йому руку.
Будьте ж сміливіші!
О л е н к а. От і знайшли білу руку. Нема моїм рукам од чого біліти.
Г о с т р о х в о с т и й. То купіть рукавички.
О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на сміх!
Є в ф р о с и н а і приятельки осміхаються.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очки, брівки, як шнурочки, щічки, як палянички. Якби довідатись, хоч де вона живе.
О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чудніше.
ВИХІД 18
Т і с а м і й Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (виходить з пекарні). Добривечір вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене діла, аж голова біла. Сідайте, будьте ласкаві, і я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Він вас усе згадує. От би наслухався. (Сідає.) Ото моя Євфросина та й мій старий все кажуть, що нема в світі нічого кращого й луччого, як розумні і вчені люди.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловік підійметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвіниці та гляне звідтіль на людей, то люди здаються такі маленькі, такі маленькі, як пацюки. А вже ваші Кожум'яки здаються звідтіля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товсті свині.
Є в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансіону, то мені здається, що я стою на Щекавиці або на Андріївській горі та все дивлюсь на людей зверху.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ото скажіть! Страх, та й годі! Ото шкода, що нема мого старого; от наслухався б.
ВИХІД 19 .
Т і с а м і й С и д і р С в и р и д о в и ч.
С и д і р С в и р и д о в и ч (виходить). Е! Та се в мене гості! Добривечір вам! Спасибі, спасибі, що мене не забуваєте.
Г о с т і. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цілується з Гострохвостим.) Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки.) Ще й досі пучка пахне. Сідайте ж, гості, в мене та й не просіть сісти, бо я оце втомився. (Сідає; Всі сідають.)
Є в ф р о с и н а . Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би давати що-небудь на закуску.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Зараз, зараз, моє серце! Що за розумну дочку маю! (Виходить.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Скажіть же нам, Свириде Йвановичу, що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанію з ученими людьми на тих розумних кутках нашого Києва. Скажіть ви мені, чи не чули ви там од вчених людей, чого-то тепер на світі стала така дорожнеча?
Є в ф р о с и н а . А тим усе дороге, що тепер люди стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб. Якби пак усі вчились в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та як же його грішним людям одним духом жити, коли не наїстись або й не випити гаразд.
Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть Євфросина Сидоровна, а друге те, що людей стало на світі дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей вимерла, то знов би на світі все подешевшало.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пішла! Кинь там своє куховарство та йди слухати!
Є в ф р о с и н а здіймає руки і знов надіва браслет; грається ним і показує Гострохвостому.
Г о с т р о х в о с т и й.