І от бога чудесні бисть нам, ібо когда
внійдох в святую купель, абіє же тогда
Отпаде ми безбідно сквернивая тина
от очес, но і по всім тілі ні єдина
Вреда видіх прочеє. Божіє то бяше
призрініє і милость, яже мя учаше,
Простого і невіжду, яві і чудесні,
яко внутр очистихся, очищен тілесні.
Сія вість да радосна будет вам і чесна,
аще в вас єсть істинна, вірна і нелестна
Любов ко нам; се бо мя украшаєт паче,
неже тисяща вінцев побідних. Обаче
Что сам обрітох, того і іним желаю,
совітую же токмо, не повеліваю.
Се же повелініє наше єсть, да всюди
ідоли сокрушаться, і оттоль не буди
На корогвах воєнних ні громовой стріли,
ниже вінцев купальних, ні іних безділий;
Знаменіє крестноє да будет прекрасно
ізображенно всюди, сіє-бо ужасно
Всему противству будет: сим вооруженний
Константан он Великий погна безчисленний
Полк Максентієв. При сем полку посилаєм
хоругов, тебі же щит крестом знаменаєм.
Мечислав
Совіт княжий усердно приємлю, понеже
прежде Христа вседушно возлюбих і єже
Ідоли сокрушити ділом ісполнихом,
что творити указом первим должни бихом.
За хоругов усердно полк благодарствуєт,
за щит же тако кріпкий вельми долженствуєт
Мечислав, да сам своя перси вмісто щита
дасть єму, от всякого вражія навіта
Защищая власть єго. О вої! Се златий
возсія день; достоїть всім торжествовати.
Хор
Андрей — апостол со ангели
Се уже день возсія, — о радості многа! —
день прийде, ізвіщенний мні прежде от богаї
Се той єсть світ, єго же, духом зде водимий,
обіщах ти, Кієве, граде мой любимий!
Дотоль во тьмі був єси, і зрак твой пред миром
світел от діл преславних, но яко кумиром
Темним бяше подчинен, бяше зіло черний.
Се діло тя просвіти світ он невечерний!
Но гді єсьм? Что се вижду? Кія єще літа
откриваєш мні, царю віков? Світ от світа
(Вижду) умножаєтся, — яко-бо вначалі
мал поток з гор ізходить, потом же во малі
Умноженний от інних, зтекшихся в єдино,
пространними лієтся струями. Не інно
Чудо о твоєй славі вижду, граде божий!
Се ти мученичеськой крові ростуть рожі:
Борис, Гліб, вітви святі корене святого.
Люті! Уже мещет біс брата проклятого,
Уже, вижу, копіє і нож поощряєт!
Но радуйся, о граде! Зіло украшаєт
Скорб сія лице твоє. Се же что? О странно
чудо! Гори, зрящії на юг, нечаянно
Світ велій ізпустиша. Ви же, сідиною
чеснії, о мужіє (ібо предо мною
Не криєт вас і земля), что творите тамо?
Світло вас двоїх вижу, і се, єдин прямо
Другому, в горах себі глубокія ями
копають ізсохшими от поста руками.
Коль же многі приходять к оним от стран многих!
Но і князі славнії — чудо! — у убогих
Старцев багатства іщуть. О коль много чесних
лиць вижду! Но толикий от кругов небесних,
Росіє! Се ти небо в пропастех подземних!
Но і вся кієвськія гори драгоцінну
утвар приємлють всюди. Всюди благочинну
Красоту вижу; аки во вінці драгіє
бісери, по всіх горах зрю храми святиє,
Уви мні! Укроти гнів, царю прогніванний!
Что крещеніє сіє? Что страх нечаянний,
Граде, велик гнів на тя приять огнепальна
месть божія? Вельми тя сотворить печальна!
Нікоєму Батию 13 меч подасть огненний,
тім погублен будеши і тім посіченний
Цвіт людей твоїх падет і скоро повянет.
Но не до конца забвен будеши: возстанет,
Возстанет ізбран богом, іже тя возставить,
возвратить ти доброту і паки прославить.
Седмий-бо вік отнині світила премнога
на златой колесниці везет ти от бога.
Вижу мужей премудрих, учительних, сильних,
к тому і храбрих в брані, к тому ж многодільних,
Посреді же всіх оних велія світила
два сіяють. Єдин власом убілен до зіла 14,
Митра же єму злата сідину пречесну
украшаєт: в другом же знамені небесну
Вижу утвар: звізди бо купно зо луною
і в небо перущою зримі суть стрілою.
О церкви російськія! Коль много ти світа
от сих світил прибудет во оніє літа!
Другого же воїнську вижу бронь носяща 15,
всего пламенна, всего палимим горяща
Гнівом. І вижу купно, како полки многи
вражія устрашаєт і ломить їм роги.
Вижу і се: вражія Магомета гради 16
трясуться пред ним, падуть, не чають отради.
Но нікий лев яриться і на мужа сильна
ногті острить. Но ярость твоя єсть бездільна,
Звіре гордий! Поспішно, о вожде великий,
поспішно іди, будет сверіпий і дикий
Хищник роздран от тебе і іздше воскорі,
ти же наречешися от всіх Сампсон 17 вторий.
Но он на се от мене оружія просить.
Почто? Твоє-бо в щиті благородство носить
Крест самого господа, на вся супостати
страшний. Обаче мниться он мні глаголати:
"Твоїм бути воїном велить ми, Андрею,
цар Петр, за помощію ратую твоєю".
Ратуй мні, оружниче! Ратуй, вожде мощний!
Аз, аще в чем возмогу, буду ти помощний,
Се же кий во слід єго позор поспішаєт?
Образ вижу аз нікий, єго же являєт
Предзрініє божіє. Многа і чудесна
вижу на нем зрінія. Зде равнонебесна
Обитель Печерськая каменнії стіни
подносить 18, а дівая ісполнь своєй сіни
Намет розпростираєт, намет світа полний,
намет, ко Маріїну жилищу довольний.
Зде інно чудо вижу: аки би забвенний,
аки не бивий єще, давно поверженний
Престол переяславський і лежавший долі
возстаєт уже красно 19; на том же престолі
Посажен бисть муж нікий честен, добронравен,
древним оним пастирем ревностію равен.
Зде іниє многіє зрю доми святиє.
От всіх же краснійшоє позорище сіє:
Зиждется дом учений 20. О дней тих блаженних,
Росіє! Колико бо мужей совершенних
Произведет ти дом сей! Над всіми же сими
храминами зиждитель Іоанн славимий
Начертан зрится. Боже дивний і великий,
откривий мні толику радость і толикий
Світ на мя ізлиявий! Даждь кріпость і силу,
даждь многоденствіє, даждь ко всякому ділу
Поспіх благополучний, брань всегда побідну!
Даждь здравіє, державу, тишину безбідну!
Даждь сія царю Петру, от тебе вінчанну,
і єго вірнійшему вождю Іоанну!
Феофан ПРОКОПОВИЧ
ВЛАДИМИР
Вперше надруковано у вид.: Тихонравов Н. С. Русские драматические произведения 1672 — 1725 годов. Спб., 1874, т. 2, с. 280 — 344.
Трагедокомедія "Владимир" написана у 1705 р. і вперше поставлена на сцені Київської академії 3 липня цього ж року. У XVIII ст. вона поширювалася у рукописних списках. Нині відомо шість рукописів. Найповніший із них, що знаходиться в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна у Ленінграді (зібрання Толстого, шифр Q.XIV. 2, арк. 64 — 88), датується 1751 р. За цим рукописом з різночитаннями інших списків трагедокомедія увійшла до вид.: Прокопович Феофан. Сочинения. Под редакцией И. П. Еремина. М. — Л., 1961, с. 147 — 206. Назву і програму трагедокомедії надруковано за списком першої половини XVIII ст., який зберігається у ЛНБ ім. В. Стефаника (колекція Монастирських рукописів, № 784).
Подається за виданням 1961 р., без різночитань.
За цим виданням тут вміщуємо текст програми трагедокомедії "Владимир":
Дійствіє І
Явленіє І
Ярополк, брат Владимиров, от него ж убієнний (пронесшейся славі, яко Владимир Христову віру хощет прияти), ізходить от бездн адових, аки би посланний от демонов, братнему наміренію творити препятіє.
Явленіє 2
Ярополк, обріт верховного жерця і волхва, іменем Жеривола, откриваєт єму мисль Владимирову, притом і коїм сам образом от брата убієн бисть, повіствуєт. Жеривол, раз’яренний, обіщаєтся всю свою волшебную силу на князя подвигнути.
Дійствіє 2 Явленіє 1
Празнику бога Перуна пришедшу, жрець Курояд трубить, гласяще людей к приношенію жертви.
Явленіє 2
Ісходить ін жрець, Піар іменем, і запріщаєт Курояду, да не движет всує народа, не імущей бути жертві; се же того ради, яко позна бути не готова велебного Жеривола, сказуя, како єго виділ сквозі пустиню бігающа і демонов зовуща.
Явленіє З
Смутившимся жерцем, приходить скорбний Жеривол і, всуе от другов потішаємий, сказуєт же о обіщанной помощі. Но зде странним виденієм (трус ідолов узрів) устрашен, поєт піснь волшебную, глася духов на помощ.
Явленіє 4
Біс мира і біс хули на глас жерцов приходять і желаємую помощ обіщають.
Явленіє 5
Біс тіла, іли похоті плотськія, мало нігді умедлівши, прибігаєт і такожде пособствовати глаголет себе готова.
Хор іли Ликованіє
Жерці, от бісов потішеннії, чарами оживляють ідолов і з ними купно пред побідою торжествують і скачуть.
Дійствіє З Явленіє 1
Владимир з Борисом і Глібом, синами, бесідує о послі, от царя гречеського присланном і совіт о воспріятії віри Христовой дающем.
Явленіє 2
Жеривол, входа ко князю іспросив, скорбную вість приносить, аки би бозі зіло розболішася; на что от Владимира помощі і милості просить. Но князь, суєтную печаль сміхом ізбив, аки єще не відущу совіт царський, отсилаєт же волхва на время, повелівая, да, єгда прийдет посол, возвратиться і да препрется словом.
Явленіє З
Вшедшу послу, входить і Жеривол з другами. Повелінієм же княжим начинаєт прініє з філософом і многії буєсловнії вопроси з гордостію і кіченієм предлагаєт. Дерзостію же єго прогніванний князь вон ізгонить жерцов.
Явленіє 4
Філософ проповідь простираєт: 1) яко аще і невидим єсть бог, обаче бути єго яві єсть; 2) яко єдин бог; 3) яко вік будущий єсть; 4) о созданії мира і человіка; 5) о человічем паденії; 6) о воплощенії сина божія і прочеє о откровенних тайнах; 7) наконець проповідуєт будущий день судний. І конечне Владимира к вірі преклоняєт.
Дійствіє 4 Явленіє 1
Владимир синам своїм сон повіствуєт: в нем же наважденієм диявольським от различних видов устрашися.
Явленіє 2
Владимир, отслав сини, терпить іскушенія. Мир бо єму горделивія, біс же хули хулнія, плоть же плотскія помисли наводять. Он же, тако бідствуя, наконець вся іскушенія побіждаєт і ідет к ісполненію волі господней.
Хор
Прелесть со многими другинями зовет Владимира, да возвратиться, і различними страстьми, веселими і скорбними, лик свой мішаєт. Не услишанна же сущі, отмстити єму грозить.
Дійствіє 5
Явленіє 1
Курояд і Піар, жерці, плачуть о опроверженії ідолов, єже бисть в Кієві повелінієм Владимира, такожде і о болізні чеетного Жеривола.
Явленіє 2
Мечислав, вождь воєв російських, пут... аєм, находить на жерцов і, видя ідоли стояща, свариться на преступников волі княжей. Они же о сем аки би не відали, много лгуще, отрицаються. Мечислав, укорив і ізгнав жерцов, ідоли со вої крушить. Се сотворше, єдин от воєв, іменєм Храбрий, повіствуєт Мечиславу (не бувшу при крещенії Владимира), коїм образом і чином к крещенію ідяще Владимир і како храм украшен бяше.
Явленіє З
Приходить вісник ко Мечиславу со епістолією от Владимира, в ней же Владимир повіствуєт о своєм крещенії і како чешуя от очес єго чудесне отпадоша.