се єсть розсужденію, но мрачить мні страсно
Ум, обикновеніє, обичай зломити
обичаєм противним. Аще же се бити
Трудно мниться; трудно єсть, обаче возможно;
трудно, но удобіє зло єсть і безбожно;
Трудно, но мзди без труда никто не імієт;
трудно, но пом’янути на труд сей довлієт
Огнь вічний. О Христе мой! (Моїм нарицаю,
чужд тебе, окаянний!) В твоєй уповаю
Помощі; твоїм бути желаю всеціло,
тебі мою отдаю і душу, і тіло.
Угаси огнь, отжени і хульнія біси,
єдину ми сохрани славу, ібо віси,
Коль род мой горделивий княжеськой державі
поругається, аще вірую в тя яві.
Буди угодно тебі, да оттай крещуся.
О нечувства моєго! Кого аз стижуся
І пред ким? Во студ мні єсть, безумну, цар вишний?
Честен же мниться бути лукавий і грішний
Род сей? Не тако. Всюду да проходять вісти.
о мні: се яві іду Христа ісповісти.
Се іду, творю волю божества твоєго,
і закон твой посреді чрева єсть моєго.
Хор
Прелесть
Возврати, Владимире, возврати біг спішний,
негли постой і слиши плач мой неутішний!
Познай, любезне,
Кто зовет слезне.
Кого любиши?
Камо біжиши?
В кія ідеш страни?
Откуду гнів на ни?
Плач тя не утолить,
Глас мой не умолить.
Тако єси твердий,
Тако жестосердий!
Любві ми єдина!
Кая се ізміна!
Пом’яни, Владимире, дні прежніє тіє,
Коє тогда пространство, кая радость бяше!
Триста жен лобзаніє серце воміщаше.
Скоки і плясанія бяху непрестанно,
сласть всякая течаще в душу невозбранно.
Коїх тогда сладостей не бивахом сити!
Поминати сладко єсть, что ж ділом творити!
Вспомни, когда ко серця охладі
бих з тобою в красном вертограді,
Єстество цвіт являше различний;
аз представлях жени краснолични.
Красно місто от цвітов тих бяше,
но краснійше позорище наше;
Стидашеся всюду цвіт червленний,
живих цвітов лицем побіжденний.
Гді дні тіє? Зайдоша в дол подземний,
помрачи їх вечер темний,
Померче день світозрачний,
найде — люті! — облак мрачний.
Владимире, возлюбленна главо!
Кто тя сведе так лукаво?
На самого себе лютий
хощеши гнів воздвигнути.
О мої люди!
То вам не буди,
путем Христовим не ідіте!
Жесток єсть зіло,
удручить тіло,
тяжкого іга не носіте!
Кая лютось, о княже!
Благ моїх новий враже!
Аще тебе самого
мучити мниться благо,
Что інних тебе ради
жаль мучить без отради!
Триста сердець вздихаєт,
шестьсот очес ридаєт.
Се аз умножаю всує плач безмірний,
не слишить той каменний, той і зловірний.
Не от княжа он єсть рода,
но от тигров лютих плода, весь єсть звірний,
Весь каменний, весь желізний, весь жестокий,
нечувственний, страховидний, яроокий!
і побіди мнить-то бути верх високий.
Воістину отмщу тебі, звіре дивий,
отмщу тебі сей наш укор горделивий.
Увіси от месті данной,
како любві поруганной
жаль гнівливий.
ДІЙСТВІЄ 5
ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ
Курояд, Піар
Курояд
Ясти мні хощется, о ясти! Горе! Ясти!
Ясти хочу. Горе мні! Приходить пропасти.
Піар
Курояде, гді ти був? Гді був єси нині?
Курояд
Даби тако не жив був князь наш (наєдині
З тобою бесідую), яко богом жертва
чрез него вся оскуді! О, аще би мертва
Слишах єго, слишах би вість радосну, нову.
Піар
Кая вина?
Курояд
Увірив філософа слову,
Запріти приносити жертву по всім градом.
Піар
Мала се єще злоба.
Курояд
Убивати гладом
Малу злобу зовеши? А єще пречесних
жерцов і молебников за весь мир нелвстния!
Се аз ходих на село курей куповати.
І когда сіє бяше!
Піар
Горшеє слишати,
Вижу, ти не случися? Что глаголють мнозі,
молю тя, кто болій єсть — жерці іли бозі?
Курояд
Вім, что вопрошаєши: аки би скорб сію
о мні іміл. Ні, друже! Мене не жалію,
Жалію богов. Ібо аще оскудієт
жертва, аз куплю м’яса, но бог не імієт
Пінязей і не пойдет на село: глад убо
нам — єму смерть готова. І сіє сугубо
Печалива мя творить.
Піар
Єще ти не віси
злоби єго горшія? Како єго біси
На богов воз’яриша? Повелі повсюду
крушити боги. Видіх, како уд от уду
Отторжен валяшеся, многим носи, нозі
урізаніє видіх. О благіє бозі!
Болію за вас зіло. Чи не скорб се, друже?
Ладо 12 не может уже плясати, єму же
Сіє діло от богов всіх єсть порученно,
но токмо лакти движет всує недійственно.
Мошко же отнюд кадил не возможет чути,
Позвізд (О скорб моя! О жалю мой лютий!)
Пребиту голень імат і храмлет стеная.
Но слиши множайшія і крайняя злая.
Что видіх, окаянний! Зри вещ неподобну:
діти студнії, кумир розсікши подробну,
Бо главу, аки в сосуд, ізпразняють стомах.
Курояд
Что главі творять?
Піар
Стомах ізпразняють.
Курояд
Ах, ах!
Да како їх не пожрет земля, се видяще!
Вість ли сіє Жеривол?
Піар
Курояде, аще
Увість сія Жеривол, предасть духа богу.
Курояд
Но гді он єсть? Не віси?
Піар
Впаде во премногу
Болізнь от скорбей многих і єдва возможет
убіжати от смерті. Зіло бо не может
Ясти, ні вкуса чуєт; третій день минаєт,
отнель он єдиного токмо пожирает
Бика на день.
Курояд
О люті! Всі ми ізмрем гладом!
О княже беззаконний! Да би ти над адом
Царствовал, не над нами, не над руським родом!
Піар
Молчи! Тішимся твоїм, господи, приходом.
ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ
Мечислав, вождь Храбрий, Піар, Курояд
Мечислав
Коє зде діло, жерці? Воістину дивний
упор сей! Ви єдині імате противні
Бути волі княжеськой? О столпи безумнії
Скоти безсловеснія! Старці дітоумні!
Курояд
Что толиким, господи, движеши нас страхом?
Мечислав
Ні ли слиша-сьте волі княжей?
Курояд
Не слишахом
Воістину. Кая єсть?
Храбрий
Убо єста глуха?
Трубний глас ізвіщаше.
Піар
Но не дойде слуха
Нашего. Ми зде равно прийдохом от пути;
не бихом днесь в Кієві. Но воспом’янути
Ізвольте, господіє, кой указ єсть княжий.
Ми творим волю єго. Воістину вражий
Дух би був, аще би кто противился волі
толикого владики.
Мечислав
Убо вам дотолі
Ність вістно, яко всюду крушити кумири
князь повелі, наставшей християнськой вірі?
Піар
Се новоє слишим ми.
Курояд
Ниже нам чаянно,
Мечислав
Како? Вся вість Росія, вам же неслиханно
Доселі єсть. Лжете, пси!
Піар
О господи, буди,
яко же глаголеши; обаче ми люди.
Простії, не слишахом.
Курояд
Да не прогнівиться
власть твоя, ваша повість отнюд бути мниться
Неудобвірительна: наш боголюбивий
князь єсть.
Мечислав
О горе тебі! Ти ли мні, псе лживий,
Лгати велиши? Убо от тврєго ж діла
явлю істину: круши ідоли.
Курояд
Січила
Не імам зо собою.
Мечислав
Воїни, дадіте
оружіє.
Курояд
Милості прошу, не мучіте
Вольного. Виждте, яко не могу под’яти.
Мечислав
Уд непослушний мечем достоїть от’яти.
Курояд
Люті мні!
Мечислав
Достигайте! Ти на місце друга
наступи. Ні ли і ти тогожде недуга
Вредом ослаблен єси?
Піар
Послухай мя мало,
владико! Се Ладо єсть бог, а се Купало,
А се Перун великий; з тіми убо, яко
хощете ви творіте, сего же нікако
Не вредіте, молю вас. Ах, з коликим страхом
поминаєм, что о нем от древних прияхом.
Прорекоша древніє жерці, яко аще
вредить кто бога сего, тогда, то видяще,
Сонце лучі закриєт. Дніпр же возп’ятиться,
Кієв, трусом низвержен, во прах обратиться.
Молю вас, не дерзайте.
Xрабрий
Друзі, дерзнім сіє
увідати: діло нам страх сей явственніє
Покажет. О великий! О боже преславний!
Не прогнівайся на ни: что велі державний
Князь достоїть творити. Аще погибаєм,
яко же прещаєши, обаче дерзаєм.
Піар
Не дерзайте, молю вас. О люті! О горі!
Зріте: трясеться земля, паде град воскорі.
Паде град! Что творите? Не могу стояти
на ногах.
Мечислав
Лживий лестче! Не досить ти лгати?
Піар
Сонце ізміняється.
Мечислав
О колико бяше
лщеніє! Колико же невіжество наше!
Кая сліпота! Камень і древо бездушно,
аки бога, лживого, усердно, вседушно
Умильно почитати і тих рабом бути,
їх же раб мой, художник, обиче творити.
Христе, світе істинний! Что тебі імами
воздати за толику милость, юже з нами
Нині сотворил єси!
Xрабрий
Но не ізволися
власті вашей видіти, како князь крестися?
Мечислав
Желал от усердія; воїнськоє діло
удержа мя, не могох настигнути. Зіло
Жалію того. Ти же добрія нам вісти
подажд, виділ-бо єси.
Xрабрий
Но кто ісповісти
Предивний позор может! Никогда толика
торжества аз не видіх. Два полка велика
Ідяху стройно, в єдном словеноросійський,
в другом бяше ізбранний народ візантійський,
Двор світлого деспоти, іже возприяти
князя послан єсть царем; на всіх воєх златий
Цвіт в одеждах ткан бяше; броня же толикий
світ іспущаху, яко зрящим і страх нікий.
І радость родяшеся. В толиком позорі
прийде князь наш ко храму. Храм низу і горі
Весь ікони украшен; посреді стояше
сосуд сребрен великий, яко в нем можаше
Єдин погрузитися человік; на десной
страні стояше престол утвари пречесной —
Первому єпископу сідалище, інним —
мало нижайша бяху; ошуюю чинним
Образом вся особно білії лежаху
одежди, білостію крини побіждаху.
Утвар сію деспота Владимиру, сину
духовному своєму, сотвори по чину
Древнему у християн. Вся же та полата,
аки звізд, полна бяше кованих от злата
Лампад і світильников. От восточной страни
сладкая ісхождаше воня безпрестани.
Ставшу при дверех князю, се златими врати
от олтаря ідяше клір весь. Аз, об’ятий
Страхом радосним (віруй, благородство ваше!),
забих, гді єсьм; серце же во мні трепеташе.
ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ
Вісник, Мечислав
Вісник
Великий князь Василій здравіє і радость
благородству твоєму посилаєт.
Мечислав
В сладость
Приємлю такую вість. Но коє гласиши
ім’я ново — Василій? Чаю, приходити
От князя ти нашего.
Вісник
Наш мя посилаєт
князь к тебі, Мечиславе, но тебі желаєт
Здравствовати Василій.
Мечислав
Тайно твоє слово.
Вісник
Владимир в крещенії прият ім’я ново,
Василій нареченний. Хартія ізвісно
сія явить.
Мечислав
Храбрий, чти, да все будет вістно.
Храбрий
чтет посланіє Владимирово
Владимир, в святом крещенії нареченний Василій, князь кієвський і всіх російських стран повелитель, Мечиславу, вірному воєв наших вождю, здравствовати.
Не случися доселі ниже мні писати,
ні тебі честі сіє, что от благодати
Божієй прияхом; і юже получаю
радость нині ні в коєм прежде нам случаю
Не бисть когда, аще бо і многія гради
во плін прияли бихом. Убо аще ради
Побід наших должно вам радосними бути,
колми паче достоїт нині вам іміти
Торжество з нами. Вісте, яко по совіту
царську, по милості же божієй, ко світу
От тьми прийдох, єже єсть, оставлше кумири
бездушній, восприях істиннія віри
Істинний закон Христов. Сіє нині діло
тогожде помощію крайні і всеціло
Соверших: приях білу, слржих утвар черну,
во Христа облекохся і древнюю скверну,
В ней же і родихомся, омих совершенно
тайною крещенія.