(В толпе хохот.) А де ж наш Кирик? Сюди його! Він один лучче усіх цих голодранців. (Вьіходит кобзарь.) Ось він, мій голубчик. Ну лишень, яку-небудь пісеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цілу ніч не заснулось.
Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пісеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Ні, пісню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первьіе голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь іще, поки до третіх.
Стеха
До півнів ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тітко?
Хозяйка
Звісно, казку, поки ще не так пізно; а опісля і слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; мені все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дідусю, для смілості.
Кобзарь
(випивши)
Спасибі тобі, дівко! (Прокашлявшись.) Слухать —що їсти, в горшку не бовтати, усів не марати, слов не пропускать, другим не мішать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собі.
Д ругой
А то виженем.
Стеха
А хто б посміві Сотник вас усіх перевішає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на одній осичині не повісили тебе з сотником.
Хозяйка
Та замовчіть же, бога ради! (К. кобзарю.) Кажи, дідусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь
(прокашлявшись)
У венгерській стороні, у цесарців, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тій горі нора глибока;
в норі сидить не звір, не птиця — турецька цариця. Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, а тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця — не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що коли ще вона була у Туреччині важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте, в тисячу раз краще її. От вона, справді, як родила дочку, так зараз і з'їла її, та з того часу сидить у норі і, невгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсгь тобі всіх та й годі,— і дівчаток і хлопчиків...
Стеха
(быстро)
І хлопчиків! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тієї гори.
Гол ос
А що б ти зробила?
Стеха
Що? Задушила б.
Голос
Куди тобі, погане!
Другой
Ти й за двері сама боїшся вийти.
Стеха
Хто, я?
В толпе
Та не мішай же слухать! Не хто ж більш, ти!
Стеха
Я боюсь? Хочеш, зараз піду на гробовище? А коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.
В толпе
Прудка дуже! За поріг не вийдеш, умреш.
Стеха
Я вмру! Що ставиш?
В толпе
Мої музиканти на всю; а ти?.
Стеха
Піввідра слив'янки, три куски сала і паляниця.
В тол пе
Добре! Тільки щоб, знаєш, слив'янка була з панського льоху.
Стеха
Та вже де не візьму, до сього вам діла нема, а поставлю. Де мій байбарак? (Надевает верхнєє платье.) Гляди ж, не цурайся слова. (Кобзарю.) Як я вернусь, так тоді докажеш, дідусю; а то я і не хочу.
(Уходит.)
Кобзарь
Добре.
В толпе
А щоб повірили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тільки з корчми.
Стеха
(за сценою)
Добре, добре.
Голоса
От дівка голінна, так так!
Другой
Чуприну їй та уси, тоді хоч у пекло...
Третий
Так подумають, що козак.
Хозяйка
Вже козир-дівка, не вам рівня. Отже й піде: .тоді плати.
Голос
Або слив'янку пий, а салом і паляницею закусуй.
Хозяйка
Побачим, побачим, чия візьме. Чого сидіти? Щоб не даром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по-жидівський, а по-нашому.
(Толпа в беспорядке расступается. Козак с девушкою выходит танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.)
АКТ ТРЕТИЙ
Внутренность развалин корчмьі. Стени без гіотолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали сльїшна песня, потом ближе, ближе, й является Стеха, робко припевая: "Ох, сережки!.." Она останавливается у развалившейся печи й с робостию осматривается кругом.
Стеха
Як страшно! Де ж вони? І коней теж не видно; Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя... (Осматривает следьі.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів... Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там. Розкажуть, що я помогла,— тоді усе пропало.
(Поспешно возвращается.) (Навстречу ей Назар несет на руках Галю.)
Стеха.
Се ви? А тут так страшно... Чи не случилось чого?
Назар
(опустив Галю)
Нічого не бійсь. А коні тут?
Стеха
Ні, я не бачила.
Назар
Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.
Галя
Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: батюшка прокинеться? Біжи-бо!
Стеха
Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу.
(Поспешно выламывает из печи изразец.)
Галя
Що ти робиш?
Стеха
Зараз. Се од вовків.
(Быстро удаляется.)
Галя
Ходім на дорогу: мені тут страшно.
Назар
Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.
Галя
(грустно)
Ну, роби як знаєш, а я... я все зробила... Боже' На зорі прокинеться батюшка... Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!
Назар
Лучче нічого, не можна було зробить.
Галя
Батюшка мене проклене.
Назар
Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Отак тепліш (целует ее), тепліш, моє серденятко.
Галя
О, мій голубчику, мій сокіл ясний! Як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: батюшка мій такий сердитий.
Назар
Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді... коли...
Галя
Коли? Що подумав? Може, недобре?
Назар
Не то що недобре, та не тепер згадувать об чім-небудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра... що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волоси. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батюшці, що підеш заміж за полковника? Не казала?
Галя
Оп'ять! Який же ти справді!.. Я заплачу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я йому сказала?
Назар
Бідненька! Він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости його. Нехай бог милосердний на тім світі за се його осудить і покарає.
Галя
Я молитимусь за його гріхи. Може, бог йому простить.
Назар
Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко... Я вмру тоді.
Галя
Який ти чудний! Ти думаєш, що я тільки так тебе люблю. Ні, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю... Як би тобі розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так мені здається, що ти — так се я, а що я — так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самоті, то все про тебе думаю, думаю, і мені приставиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами на вороному коні гарцюєш, а усі гетьманші, полковниці ні на кого більш і не дивляться, опріч на тебе... У мене в очах так і потемніє... Я заплачу, заплачу, так важко на серці стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?
Назар
Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як мені ти говориш! Промов ще раз, обійми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останній раз.
(В изнеможении кладет ей голову на колени.)
Галя
Як мені весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? Скажи мені, Назаре.
Назар
(не поднимая голови)
Увесь вік!
Галя
Куди ж ми поїдемо? •
Назар
У рай.
Галя
Я се знаю; та де ж він?
Назар
(подняв голову)
Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками — і чорними, і блакитними, і зеленими, усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотім кріслі, мов кралю, і довго, довго, поки вмру, все любуватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Ні, я ніколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посміє і в хату нашу заглянуть.
Галя
(грустно)
Ох, ні, Назаре, не кажи так! Мені страшно стало, і серце так защеміло, так заболіло, неначе чує недобру годину або яке горе.
Назар
Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі.
Галя
Не знаю, Назаре, тільки мені щось на серці так важко, так гірко... Я все думала про батюшку.
Назар
Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город... От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось; тоді і сам гетьман нас не розлучить, і будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свірговського, про всіх, про-всіх жвавих козаків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед козацькою громадою і скажу: "Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!" Що, весело?
Галя
Весело, мій Назаре, мій миленький, а серце все-таки болить. Мені здається, що батюшка вже прокинувсь і мене шукає.
Назар
Бог зна об чім думаєш ти! Ось зараз будуть коні, і вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівкої
Галя
Знаєш що? Ходім додому, розбудимо його, станем перед їм на коліна... Він нас простить: він мене любить.
Назар
Хіба ж я його не просив, хіба ж не ставав перед ним на коліна! Адже ти бачила?
Галя
Бачила, ти просив— Назаре, він мій батько,
Назар
Лучче б не знать такого батька.
Галя
Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула... Поцілуй же мене, мій соколе ясний, орле мій сизокрилий.
(Обнимаются й целуются.)
Назар
О, моя радість, мій сон чарівний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас і вітер. А ніч-то, ніч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, світла, як твої ясні очі. Ти не боїшся? Побудь тут одна.