Проект дасть можливість зробити небачений стрибок у Безкінечність. Великий Союз Систем об’єднує чотири планети, які дружно йдуть у розвитку Знання. Але ми маємо багато сусідів-планет, де культура розумних істот стоїть на низькому рівні розвитку. Колосальне зростання технічного потенціалу при передачі функцій науково-го мислення електронно-гравітаційним машинам дозволить подати допомогу і цим відсталим сусідам… Повто-рюю: я і Академія планети Крак-Ру — за здійснення проекту!
Алл-Аскор-Гудін замовк і повільно, урочисто сів на своє місце. Семоній з вдячністю подивився на нього. Він уже зовсім заспокоївся і тримався навіть з якимось викликом, що було дуже дивним. Адже він знав, що до-ведеться витримати поєдинок з найсильнішим супротивником — Аеровелом. Семонію вже повідомили, що най-старіший вчений виступив категорично проти проекту.
Справді, Аеровел вже підвівся з місця і, махнувши краями блакитного плаща, вийшов до зеленого овала. Обличчя його було злим і нахмуреним. Ніхто не бачив подібного виразу на обличчі якого-небудь з учених, і тому серед присутніх виник ледве чутний шум. Навіть вчені планети Кома, які були позбавлені можливості ро-зуміти емоційні зміни на обличчях господарів Системи, відчули напруженість ситуації і, витягнувши химерні зелені голови, завмерли непорушно.
Над амфітеатром пролунав енергійний громоподібний голос:
— Дуже дивно! До мене повернулося почуття, яке розумні істоти наших систем вважають анахронізмом. До мене повернулася лють! І тільки повага до високого зібрання та норми етики змушують мене говорити спо-кійно!
Ряди вчених заворушились. Ліахім схвально кивнув головою. Семоній здивовано скинув догори красиві чорні брови. Очі його метнули тривожні блискавки. Він не чекав такого вступу.
— Хто з вас, вчені, думав, як слід, про результати ствердження цього проекту? — гримів далі Аеровел. — Чи усвідомлюєте ви, що принесе для розумного світу така "революція"?
Аеровел кинув ці слова прямо в лице Семонію, Римідалу, а потім перевів погляд на сектор, де сиділи вчені з системи Центавра. Алл-Аскор-Гудін, до якого була звернена репліка, навіть не поворухнувся. Семоній та Римідал теж мовчали. Найстаріший вчений знову повернувся до амфітеатру.
— Логіка говорить сама за себе. Я скажу коротко. Ми знаємо небезпеку виродження. Але нам тепер вона не страшна. Передчасно оголошуючи результати роботи Інституту Воскрешень, я з повною відповідальністю стверджую, що ми вирішили проблему безсмертя. Отже, питання виродження відпадає!..
В секторі Сіріуса підвівся товстий, невисокий вчений. Це був один з захисників проекту Семонія Брраж-Сі.
Енергійно жестикулюючи чотирипалою рукою, він перебив Аеровел, і над залом поплив низький, з пере-ливами голос:
— Ти говориш про безсмертя, Аеровеле? Нехай так! Це неймовірне, казкове досягнення! Але ж тоді по-стане інша проблема — проблема штучного скорочення народжень. Буде час, коли наші системи не вмістять неймовірно великої кількості населення. Це по-перше! По-друге, безкінечне життя може породити апатію, байдужість до будь-якої діяльності… Світи заповняться людьми з безкінечно застарілими враженнями та ідеями…
— Неправда! — різко відповів Аеровел. — Хай населення наших систем збільшується без кінця. Нам це не страшно! Перед людством безкінечний Космос. Кінця в його пізнанні немає. І нам будуть потрібні безсмерт-ні покоління, щоб посилати їх в усі напрямки Простору. Радість безсмертя — в безупинному пізнанні Всесвіту! Еволюція інтелекту приведе до того, що застарілі ідеї будуть відмирати, забуватися, а нові — викристалізовува-тися. Це ясно, це — аксіома!..
Отже, слухайте, вчені Великого Союзу Систем! Я гадаю, всім ясно, що аргумент про виродження відпа-дає… Тепер друга проблема — обмеженість мозку! До цього часу нам вистачало розумового потенціалу. Тепер справді ми відчуваємо деяку кризу. Знання розвивається занадто швидко. Але потенціальні можливості мозку можна незмірно розширити в найближчий час, разом з вирішенням проблеми безсмертя. Робота в цьому напря-мку також майже завершена…
Це що стосується "небезпек", які так налякали попередніх ораторів. Тепер про нерозумний — вибачте, не можу стриматись! — про нерозумний проект, який ви так серйозно обговорювали.
Дозвольте запитати — хто буде використовувати наукові дані, здобуті розумом електронно-гравітаційних машин?
Семоній, до якого було адресоване запитання, незважаючи на витримку, розгубився. Він непевно відпо-вів:
— Контролювати й координувати роботу мислячих агрегатів буде Космічна Рада і вчені на місцях…
— А всі інші розумні істоти?
— Вони будуть звільнені від розумової діяльності в сфері науки. Настане час відпочинку, блаженства, розваг і небаченого щастя. Тисячоліття каторжної праці залишаться позаду. Ми маємо право зупинитися. Наші функції візьмуть на себе машини — породження нашого розуму. Чи не все одно, яким чином ми будемо пізна-вати всесвіт — біологічним мозком чи електронним? Останній навіть надійніший!..
— Страшна помилка! — загримів Аеровел. — Невже ви не розумієте, що тоді людський розум деградує, і скоро машини піднімуться вище людей? Я переглядав старі фільми і книги. Ще десять тисяч років тому в людському суспільстві були проповідники подібних поглядів, — тільки тоді монополію мислення забирали собі не машини, а групи людей. А тепер ви, представники Людства, яке піднялося так високо в пізнанні Світу, хоче-те замінити чудесний людський інтелект холодним розумом машини? Соромтесь!..
Римідал не витримав і зірвався з місця.
— Друже мій! Проект розглядали десятки вчених! Ти, по-моєму, занадто багато вигадуєш страхів…
Аеровел застережливо підніс руку.
— Схвалення проекту вченими ще нічого не значить. Якщо ви посмієте його прийняти, я винесу питання на розгляд Великої Ради Людства чотирьох Систем! Це торкається долі мільярдів істот — хай вони скажуть своє вирішальне слово!..
Його пристрасні слова перервав тривожний акорд угорі. Римідал включив одну з кнопок на панелі. Стало зовсім тихо. В просторі, прямо над столом, з’явилося молоде серйозне обличчя дівчини.
— Що трапилося, Іскорко? — запитав Римідал. Він був дуже здивований. Переривати засідання Косміч-ної Ради дозволялося лише у надзвичайних випадках.
— Термінове повідомлення, — відповіла дівчина. — Локаторні станції кілька годин тому зареєстрували наближення космічного корабля. Головна диспетчерська служба Інституту Галактичних Експедицій повідом-ляє, що з жодної планети відомих систем не очікується ніякого космольота. Виявлено, що конструкція корабля зовсім незнайома…
— Ви пробували зв’язатися з об’єктом? — кинув з місця Ліахім.
— Так! Ніякої відповіді! Очевидно, екіпаж мертвий або…
— Ніяких або, — перервав Римідал. — Захопіть його гравіполем і посадіть на центральний космодром. Включіть всі гравітаційні станції на випадок агресії. Людей під захист! Корабель нейтралізуйте! Ми скоро при-будемо!..
Постать дівчини зникла. В залі попливла жвава розмова.
— Засідання Космічної Ради переноситься на завтра, — сказав Римідал. — Хто буде виступати — приго-туйтесь!
Під куполом залу засідань спалахнуло яскраве світло…
Гість з минулого
Ліахім, Римідал та Аеровел прямо з приміщення Космічної Ради вилетіли на центральний космодром, де зустрічали небесного гостя. Перед поглядами вчених виникло небачене видовище.
Посередині космодрому здіймався високо в небо дивний космічний апарат. Він був циліндричної форми, звужений догори. Навколо циліндра обвивалась масивна спіраль. Весь корабель був іржаво-брудного кольору — очевидно, він пройшов незміряні простори.
Інженери, які прийняли апарат на космодром, ще не починали досліджувати його всередині, вони чекали розпоряджень. До вчених підійшла Іскорка, яка була Головним Інженером космодрому, запитливо подивилася на Ліахіма.
А вчені ніяк не могли намилуватися дивовижним кораблем. Очі Аеровела заблищали захопленням.
— Запевняю, це конструкція дегравітаційного корабля, але примітивнішої культури, ніж наша. Напевне, ці люди, творці космольота, як і наші предки колись, поривались прямо в безкінечність, мов на човнику в оке-ан…
— Мені теж здається, що це так, — прошепотів Ліахім, — але чому в твоєму тоні іронія?..
— О, ні! — заперечив найстаріший вчений. — Я, навпаки, схиляюся перед їх мужністю! На нашій плане-ті вже десять тисяч років тому була розроблена теорія антигравітації. Я прочитав про це в старовинних книгах. Але остання страшна, жорстока і безглузда війна з сусідньою системою знищила ці конструкції. Тільки згодом, через кілька століть, був повторений той винахід, який привів тепер до повної перемоги над тяжінням…
Римідал знаком покликав до себе Іскорку. Вона підійшла до голови Космічної Ради, звела на нього пух-наті золотисті вії.
— Ви пробували зв’язатися з розумними істотами, які можуть бути всередині?
— Так! — відповіла дівчина. — В польоті і тепер, на космодромі. Але у відповідь жодних сигналів. Ми просвітили корабель гравітаційним пучком — видимість неясна, але не встановлено ніякого руху…
— Яка ж ваша думка?
— Напевне, живих істот в апараті нема. А якщо навіть і є, то боятися не слід — конструкція свідчить про високий інтелект творців…
Аеровел тихо засміявся.
— Ти чуєш, Римідале? Хіба електронна машина, навіть найрозумніша, прийшла б до такого висновку? Ось що значить людський розум!
— Її твердження помилкові, — сухо відповів Римідал. — Згадай війну з Полярною у двадцять четверто-му столітті. Агресори мали високий інтелект! Але ця суперечка ні до чого. Що ти гадаєш зробити? — звернувся він до Ліахіма.
— Відкрити, — відповів учений. І, вже загораючись цікавістю та нетерпінням, сказав Іскорці:
— Будьте обережні! Не пошкодьте приладів, а перш за все, живих істот, якщо вони є. Може бути, вони перебувають у стані анабіозу…
Іскорка зайшла в прозоре сферичне накриття, сіла за портативний пульт. З-під землі з’явилися різномані-тні механізми. До космічного гостя поповзли автоматичні візки. З них виросли ажурні вишки і досягли середи-ни гігантського корабля. Кілька хвилин гравітаційні випромінювачі вивчали обшивку апарата. Ось вони знай-шли порожнечу. І тоді автоматичні ядерні ножі вирізали великий отвір у корпусі космольота. Візки від’їхали і сховалися під землю.
Маленький ліфт підняв трьох учених та Іскорку до отвору.