Законсервована планета

Олесь Бердник

Сторінка 4 з 8

Про це нiхто не буде знати! Люди, якi полетять з вами, розстрiляють корабель Тригуба... Потiм... ви повернетесь назад!.. Я дав наказ — камери пального зарядженi, маршрути пiдготовленi обсерваторiєю, — в каютi, на пультi!.. Отже, корабель готовий до польоту! Вам все ясно?

Вiкторiя, мов загiпнотизована, дивилася в обличчя Гершера i гарячково думала: що робити?

Гєршер, уже заспокоївшись, сiв за стiл i, полегшено зiтхнувши, сказав:

— Отже, вiдповiдайте — згоднi?!

Вiкторiя мовчала. Блiдiсть розливалась по її обличчi. Але вона блискавично подумала: вихiд лише один!

Замiсть вiдповiдi дiвчина несподiвано вихопила з кишенi маленький браунiнг i спрямувала його в груди Гершеру:

— Нi! Так не буде! Ви не зробите такої пiдлостi, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних iнтересiв, хочете позбавити все людство єдиної реальної надiї на рятунок!..

Гєршер позеленiв вiд злостi. В наступну хвилю вiн потягся до стола i натиснув кнопку тривоги. Вслiд за тим пролунав пострiл, i президент похитнувся.

— Проклята. — прохрипiв вiн, падаючи в крiсло.

У Вiкторiї потемнiло в очах. Але вона опанувала себе i, оглянувшись, метнулася дверей.

Назустрiч їй в кабiнет влетiв височенний лакей i, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Вiкторiї...

Та дiвчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, i — здоровило-лакей впав додолу, смiшно махнувши руками... Вiкторiя вискочила в коридор. Весь будинок Гершера пiднявся на ноги...

Серце дiвчини забилося: куди втiкати?

Загупали кроки в переходах i коридорах — це мчалися до кабiнету охоронцi.

Вiкторiя миттю вибiгла по крутих схiдцях на плоский дах будинку i опинилася бiля малесенького гелiкоптера, в якому Гершер робив недiльнi прогулянки. Радiсний крик вирвався у Вiкторiї з грудей. Вона стрибнула на сидiння, заревли мотори, i спортивна машина легко попливла в повiтрi.

Охоронцi вискочили на дах лише тодi, коли гелiкоптер був за пiвкiлометра вiд космодрому Академiї...

Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельотi, щоб Гершер не мiг здiйснити свiй план. Через кiлька хвилин гелiкоптер приземлився бiля естакади, де поблискувало гiгантське тiло зорельота.

Вiкторiя вискочила з сидiння, хутко побiгла по схiдцях до люка. Охоронцi корабля, знаючи Вiкторiю як одного з конструкторiв i пiлота, мовчки дивилися на неї. Але через кiлька секунд в ворота космодрому ввiрвався автомобiль. В ньому сидiв Гершер i, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:

— Затримайте, затримайте злочинницю!

Пролунали пострiли. Вiкторiя похитнулася, зойкнула. Та отвiр був рядом. Останнiм зусиллям вона впала в нього...

Дверi автоматично закрилися...

Гершер пiдскочив до охоронцiв:

— Негайно включiть високочастотний випромiнювач! Треба вивести з ладу електрообладнання корабля...

Два охоронцi побiгли до управлiння космодрому.

Та було пiзно! Загримiли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутнiх. Спалахнуло слiпуче полум'я, ослiпило на хвилину Гершера, а коли вiн вiдкрив очi, то зорельот уже зник у глибинi неба.

Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю i завив якось по-собачому вiд безсилої злоби...

....................

...Тим часом всi радiостанцiї свiту невпинно ловили радiопередачу з космольота Тригуба. Люди Землi з тривогою i надiєю прислухалися до слiв iнженера, якi передавалися в ефiр потужними станцiями.

Валерiй через кожнi десять хвилин повiдомляв Землю про полiт.

— Алло! Земля! Проходжу через орбiту Марса! Корегую шлях корабля вiдповiдно до даних, якi одержанi з допомогою обсерваторних радiотелескопiв! Радiотелескоп зорельота ще не в силi знайти планети... Буду шукати, коли наближусь до орбiти Плутона!..

— Алло! Земля! Швидкiсть зорельота — п'ятсот кiлометрiв на секунду! Наближаюся до поясу астероїдiв... Радiолокатор сигналiзує, що попереду кiлька метеоритiв. Треба маневрувати!..

Потiм голос став тривожним:

— Алло! Земля!.. Я вiдчув удар ззовнi! Очевидно, маленький метеорит вдарився в космольот!..

— Алло! Вийшов зi строю радiолокатор! Справи поганi!.. Алло! Земля!.. Якщо мiй корабель загине — не чекайте, а негайно посилайте корабель з атомним зарядом! Не допускайте планету близько — бо тодi небезпеку не можна буде вiдвернути!..

Мiльйони радiослухачiв на Землi зблiдли... Через кiлька хвилин Тригуб знову заговорив:

— Проходжу через метеорний рiй! Вiдчуваю, що допустив помилку! Треба було обiйти пояс астероїдiв поза площиною орбiти!..

Раптом люди на Землi почули якийсь вибух, потiм протяжний свист i, нарештi, слабий голос Тригуба:

— Алло! Нещастя! Алло!..

I все! Бiльше нiчого на Землi не чули!..

...Хвиля страшного вiдчаю прокотилася в грудях мiльйонiв людей. Та в наступну годину Всесвiтня Академiя Наук звернулася з закликом до народiв свiту:

— Зберiгайте спокiй, люди Землi! Академiя зробить все, щоб врятувати людство! Ще не все втрачено! Залишилася невиконаною друга половина плану, про який говорив росiйський iнженер Тригуб!..

— Спокiй i ще раз спокiй, люди Землi!..

...А в холоднiй Гренландiї в захмарене небо линули клуби диму вiд атомних вибухiв, заражуючи атмосферу радiоактивним пилом. То повним ходом йшла пiдготовка страшного проекту Гершера...

Вiдчай i неясна надiя рвали мiльйони сердець!..

Кiлька тижнiв мали вирiшити — жити людству чи вмерти безглуздою смертю...

ЗУСТРIЧ У КОСМОСI

Вiкторiя опам'яталася лише тодi, коли зорельот вирвався за межi земної атмосфери. Швидкiсть безперервно збiльшувалася. В головi темнiло. З руки Вiкторiї текла кров темним струмочком, але вона не могла поворухнути навiть пальцем...

Напружуючи волю, Вiкторiя дивилася в перископ, на якому телемеханiзм проектував зображення Землi. Ось все меншою стає куля рiдної планети, тане в фiолетовiй безоднi Космосу. Ще кiлька хвилин — i перевантаження закiнчилося. Нiби гора звалилася з плечей дiвчини. Вона включила регулятор для рiвномiрного прискорення зорельота, потiм з трудом пiдвелася i почала перев'язувати руку...

Рана була неглибокою. Куля не зачепила кiстки...

Згадавши останнi подiї, Вiкторiя похитала головою. Вона нiколи ранiше б не повiрила, що зможе так рiшуче дiяти, та ще й пiдстрелити свого шефа!.. Дiвчина вiд задоволення засмiялася!.. Тепер плану Валi нiщо не загрожує!..

Вiкторiя вiдразу визначила напрямок польоту корабля i почала корегувати його згiдно тих даних, якi були одержанi в обсерваторiях. Потiм вона згадала, що Тригуб посилає радiосигнали на Землю, i спiймала цi сигнали, покрутивши ручки настройки. Пройшло кiлька хвилин, i очi Вiкторiї радiсно блиснули. В динамiку зазвучав спокiйний милий голос:

— Алло! Алло! Земля! Проходжу орбiту Марса!..

Тепер Вiкторiя абсолютно точно виправила шлях корабля по радiопеленгу i, коли закiнчила цю роботу, нарештi, полегшено зiтхнула. Тепер вона напевне дожене Валерiя!..

Вiкторiя перевела регулятор прискорення на кiлька сантиметрiв вперед. Десь далеко заревли дюзи, корабель дрiбно-дрiбно задрижав, а потiм всi звуки злилися в протяжне виття. Тепер космольот летiв з прискоренням 35 метрiв на секунду! Це було в кiлька разiв бiльше проти нормального! Хай! Що буде!

Страшна сила втиснула її в подушки крiсла, знову скувала руки i ноги! Нiчого! Вона витерпить! Зате скоро її космольот наздожене корабель Тригуба...

Дiвчина байдуже глянула на барвистий вiзерунок зiрок в iлюмiнаторi i втомлено закрила повiки. Вона лише тепер вiдчула, що дуже втомилася... Захотiлося їсти!.. Вiкторiя дотягнулася рукою до трубки, яка була з'єднана з термосом, i зробила кiлька ковткiв. Рiдкий шоколад повернув їй сили, яснiшими стали думки.

Дiвчина встала, розiм'ялась... Але стояти було важко вiд неймовiрного перевантаження!.. Ноги дрижали, пiдгиналися... Вiкторiя сiла i знову включила радiо. Без кiнця вона слухала дорогий голос. Дуже хотiлося поговорити з Тригубом, адже можна було б настроїтись на чого хвилю i включити передавач, та вона тепер не зробить цього! Вона не хоче, щоб про її полiт поки що знали на Землi!..

Нарештi в iлюмiнаторi попереду заблищала малесенька зiрочка. Це у просторi мчав, освiтлений Сонцем, корабель Тригуба...

Вiкторiя в захватi заплескала в долонi. Милий Валя навiть не знає того, що за кiлька десяткiв кiлометрiв вiд нього летить вона — маленька американська дiвчина, що так полюбила його! Вiкторiя без упину слухала голос Валерiя, i здавалося їй, що вiн десь зовсiм недалеко, тут, в цiй каютi...

Коли рознеслися тривожнi слова Тригуба, Вiкторiя помертвiла. Вона згадала, що на кораблi росiйського iнженера ще не устатковано протиметеоритний захист i в поясi астероїдiв йому кожної хвилини загрожує смертельна небезпека!

Гарячково працювала думка! Як попередити1 лихо? Нi! Мабуть,, нiчого не зробиш! Це не шосе, де одна машина може допомогти iншiй...

З вiдчаєм вона почула останнi слова Тригуба:

— Алло! Нещастя! Алло!..

Потiм рвучко припала до перископа i побачила, як з апарата Тригуба вирвалася синя хмарка i розтанула в фiолетовому просторi. Це, безумовно, повiтря вирвалося через отвiр, пробитий метеоритом!.. Валерiй моментально загине в холодi мiжзоряного простору!.. I ось блискавично з'явилася думка є ще один вихiд!..

Вiкторiя вирiшила здiйснити небезпечний план. її корабель щосекунди зближався з кораблем Тригуба. Тим часом Вiкторiя одягнула скафандр з прозорим шоломом i знову сiла до пульта.

Зорельот Валерiя був попереду, трохи правiше. Ще хвилина... Ще!.. З допомогою найточнiших електронних приладiв Вiкторiя визначила швидкiсть корабля Тригуба. Потiм вона почала зменшувати швидкiсть свого корабля.

Двигун був виключений якраз тодi, коли швидкiсть обох зорельотiв зрiвнялася. Два гiгантськi апарати були рядом. Заскрипiла обшивка... Потiм все стихло...

Вiкторiя полегшено зiтхнула, розiгнула спину, яка занiмiла вiд неймовiрного напруження, подивилася в перископ. Зорельоти, нiби повиснувши нерухомо, з неймовiрною швидкiстю мчали разом у страшнiй безоднi Космосу... Маневр удався!

Вiкторiя приготувала атомний прилад для рiзання металу i через промiжний шлюз вийшла до люка. В скафандрi вона включила електрообiгрiвання, i лише пiсля цього з шлюзу потужнi насоси вiдкачали повiтря...

Люк вiдкрився. Прямо перед люком знаходилася стiнка росiйського зорельота. Що там, за стiнкою? Труп чи...

Не хотiлося дукати, що все закiнчено...

1 2 3 4 5 6 7