Всемогутні дурні

Олесь Бердник

Сторінка 3 з 10

Діло пішло на лад. І коли сонце схилилося до обрію, а видноколо зачервоніло, на піску лежало тільки три голісінькі кістяки від риби, так дбайливо обчищені, ніби над ними трудилися легіони мурашок.

— Тепер можна й потанцювати, — заявила Варка.

— Не треба, — заперечив Петро. — А то ще рибалка наскочить...

— А знаєте що, колеги, — сказав Іван, замріяно дивлячись удалину, — можна й так...

— Що так? — не зрозумів Петро.

— Без солі, без вогню. А то вигадали всякі там печі, горшки, каструлі...

— Можна, — солідно озвався Петро, запалюючи сигарету. — Надбудова цивілізації, химера!

— Слухайте, хлопці, — радісно прошепотіла Варка. — А що я надумала?

— А що?

— Вночі підемо на городи... Надовбемо картоплі-маївки. Тоді нам плювати на все...

— Точно, — зрадів Петя, пускаючи дим кільцями.

— Ги, — з недовір’ям озвався Іван.

— От тобі й "ги", — насолоджувався уявною перемогою Петро.

Сонце сіло за обрій. В лісі покотилися тіні. Закумкали жаби в річці, затьохкав десь серед гущавини соловейко.

— Так що — на городи? — запитав Іван.

— Точно! Спочатку надовбемо картоплі, нашукаємо огірків. А потім — в скирту ночувати...

— Можна в копицю на лузі, — зауважила Варка. — Тепло, як у вусі.

— Тоді рушаймо!

Пішли берегом. Раптово у небі виникло райдужне сяйво. Швидко наблизилося, переливаючись розмаїтими барвами.

— Що воно таке? — злякалася Варка.

— Може, супутник? — висловив здогад Іван.

На їхніх обличчях заграли феєричні промені. З неба опустився химерний космічний апарат, схожий на блюдце, перевернуте дном догори, зупинився неподалік від берега. Він мерехтів примарним світлом.

— Тікаймо, бо вибухне, — скрикнула Варка.

— Дурна! — озвався заспокійливо Петро, хоч і сам хвилювався. — Це ж, мабуть, наш корабель... Може, кокосмонавт приземлився. Ми перші зустрінемо його. Перші — ви збагнули? Знаєте — яка слава буде? Тоді нам начхати на все! На блюдечку підноситимуть. На трибунах виступатимемо! У всіх газетах портрети видрукують. Та що там портрети! Од дівчат одбою не буде!

— Од хлопців! — заперечила Варка.

— Од дівчат! — наполягав Петро. — "Та, будь ласка, Іване Никоновичу! Та зверніть увагу, Петре Івановичу! А чи не сказали 6 ви, Петре Івановичу..."

— Ги, — радісно зреагував Іван на такі блискучі перспективи. — Здорово!

— Точно кажу! Масштаби — світові! Треба тільки не прогавити!

— Чому ж він не вилазить? — прошепотіла Варка, тремтячи від хвилювання.

— Може, якраз спить, — глибокодумно заявив Петро. — У них, знаєш, все по ритму: коли пора спати — хай тріскається супутник, а ти — спи!

— Оце для мене, — задоволено сказав Іван. — Хоч нехай град з неба — а я сплю...

— Диви, диви, — скрикнув Петро, — 3 ним щось робиться...

Від апарата линуло блакитне сяйво. Потім воно стало рожевим. Зеленкуватим. Заграли всі переливи веселки.

І ось у пристрої з’явився темний овальний отвір, а в ньому — незвичайна постать. Хлопці й Варка сахнулися назад, до дерев.

— Слухай, Петько, — прошепотів Іван, — він не схожий на людину. Якийсь домовик!

— Я боюсь, — запищала Варка.

— Еге, схожий на марсіанина, — виглядаючи з-за сосни, сказав Петро. — А може, з Венери... або з Місяця...

— На Місяці нема чим дихати...

— А може, йому не треба... О, він рухається до нас...

Істота ступила назустріч людям. У неї — високий лоб над величезними очима, вертикальна постава. Тіло тісно облягала срібляста тканина. Пришелець побачив людей, простягнув руку. Почулися слова:

— Ага ноу іа.

— Що він сказав? — затрусився Іван з переляку.

— Якась тарабарщина, — знизав плечима Петро. — Не розібрав.

— Абабагаламага, — озвалася Варка. — Марсіанин, а не знає по-нашому!

Пришелець повернувся до свого пристрою, зник у отворі. Якусь хвилю він був відсутній. Петро глянув на товаришів, радісно вигукнув:

— Послухайте, колеги, а це ще краще, ніж наш космонавт!

— Що?

— Пришелець з Космосу! Невже не розумієте? Добре, що наші вигнали нас!

— Ти здурів? — витріщив очі Іван.

— Ідіот! Якби ми оце ночували вдома, то не зустріли б Пришельця. А так — ми його зустріли, поведемо куди треба! Перший контакт з жителями Марса! О! А хто налагодив контакт? Ми!

— Молоток, Петер! — цмокнула його в щоку Варка. — У тебе міністерський розум!

— Отож-бо!

Тим часом Пришелець знову вийшов назовні. Він виніс з пристрою невеликого робота, поставив його на піску, ввімкнув якийсь рубильник. У робота спалахнули червоні очиці, почувся голос:

— Привіт землянам!

— Драстуйте, — сказав Петро.

— Кібернетика, — прошепотів Іван. — Перекладає...

— Цить, — штовхнув його в бік Петро і, звертаючись до Пришельця, приклав руку до грудей. — Ми дуже раді, що першими зустріли вас. Привіт вам од світової науки!

— Ти що— з глузду з’їхав? — пошепки запитав Іван.

— Замовкни, а то в зуби дам, — пообіцяв Петро, а вголос додав: — Ходімо з нами, ми поведемо вас до сільради...

— А що це таке — сільрада? — поцікавився Пришелець.

— Ну... таке місце... де... ну, там радяться...

— Ага. Збагнув. Центр координації. Ясно.

— А звідти — махнемо до Києва...

— Махнемо? Чим? Рукою? Ногою?

— Та ні, — розгубився Петро. — Це такий вираз... Поїдемо! А з Києва — в Москву. В Академію наук. Там з вами говоритимуть всякі вчені. Тільки щоб ми з вами були неодмінно. Це ж ми перші вас зустріли? Добре?)

— У мене нема часу, — відповів Пришелець, розводячи руками з жалем. — Я навідався до вашої планети на кілька хвилин. І одразу ж лечу далі...

— Як же так, Петьку? — жалібно пропищав Іван. — Щось треба зробити. Не можна одпускати... Слава ж пропаде... Ніхто не повірить!

— Заждіть, — усміхнулася Варка, — я з ним домовлюся. — Приклавши руки до грудей, вона зманливо вигнулася, зітхнула. — Послухайте, товаришу... е-е... марсіанине...

— Я не з Марса, — сказав Пришелець. — Я з іншої системи. З Сіріуса.

— З Сіріуса? — здивувалася Варка, зробивши губи сердечком. — Тим більше. Люди тисячі років мріяли про таку зустріч. А ви — сюди й назад! Ну залишайтеся! Тут є такі дівчатка! Пальчики оближеш!..

— Пальчики? — здивувався Пришелець. — Навіщо? Потім — я не можу. На нашій планеті винайдено Еліксир Всемогутності. Рада Планети доручила всім космонавтам роздати цей Еліксир іншим мислячим істотам, щоб допомогти їм у боротьбі з незнанням, з технічними труднощами. Отже, моє завдання таке: опуститися на планету, зустріти людей, віддати їм Еліксир і летіти далі — на інші планети...

— Елік... сир? — заїкнувся Петро. — А що це таке? Еліксир Всемогутності?

— Хто ковтне його — отримає всемогутність. Чого б він не забажав — все здійсниться...

— Все? — недовірливо запитав Петро.

— Все.

— Ги, — заіржав Іван. — Оце так! Мабуть, бреше!

— Тоді давайте його нам! — скрикнув Петро. — Ми вип’ємо Еліксир самі!

Пришелець дістав з кишені комбінезона три малесенькі пляшечки, віддав хлопцям і Варці.

— Молодці, — кивнув він, усміхаючись привітно, — не боїтеся всемогутності. Бажаю вам щастя в праці, в творчості!

— В праці? — злякано перепитав Петро. — А чому— в праці?

— А для чого ж ще потрібна всемогутність? Для праці, для творчості. Еліксир діятиме впродовж місяця і припинить свою дію, якщо ви спрямуєте свою силу на ег оїстичні потреби — для збагачення, насолоди або слави. Треба діяти на благо інших істот, — тоді Еліксир даватиме силу завжди. Ви збагнули? Бажаю щастя і радості! До зустрічі!

Червоні очі робота згасли. Пришелець взяв його в оберемок, поніс в кабіну літального апарата. Виглянувши з люка, привітно махнув рукою, після чого отвір закрився, а весь диск замерехтів багряним вогнем.

— Рвонемо звідси, — крикнув Петро. — А то ще покалічить!

Всі троє пробігли, впали в канаву, причаїлися. Диск похитнувся, безшумно поплив у повітрі, осяяв ліс, луки казковими променями і блакитним маревом пропав у небі.

Іван звівся на коліна, протер очі.

— Слухайте, братці, а нам все це не приснилося?

— А це що? — сказав Петро, показуючи пляшечки, — Давайте вип’ємо, доки вони не щезли...

— А раптом воно... теє, — несміливо озвався Іван.

— Що?

— Вибухне...

— Дурню! — насмішкувато поплескав товариша по плечу Петро. — Варто мислячій істоті летіти з далекої планети, щоб отруїти тебе. Страшенно важлива справа! Ти як хочеш — а я п’ю!

Він залпом вихилив пляшечку, ніби прислухаючись до смаку рідини.

— Ну... як? — заінтриговано запитала Варка. — Міцне?

— Не дуже, — сказав Петро, погладжуючи себе по животу. — Солоденьке... Тепле... Нічого, пити можна. Наче компот...

— Тоді давай і мені, — озвався Іван, вихоплюючи з рук Петра пляшечку.

— Мені теж, — загаласувала дівчина.

За хвильку всі пляшечки були спорожнені. Іван знизав плечима, принюхувався, дивувався.

— То що — тепер ми всемогутні?

— Гм, — пробурмотів Петро. — Так мусить бути...

— Може... спробуємо?

— Як?

— Ну... щось наказати... придумати вимогу...

— Ніби в казці про Алладіна?

— Ой, як здорово, джентльмени! — зраділа Варка. — Аж не віриться!

— Зажди, — промовив Петро, — Пришелець сказав, що творити треба для блага інших... а для себе — ні...

— Навіщо тоді всемогутність? — посмутнів Іван. — З неї навіть снідання не матимеш!

— Ідіоти! — зненацька підскочив угору Петро і радісно ляснув себе по стегну. — Як це ми не змикитили? Ми ж будемо мати все-все, що заманеться! Ми станемо найпершими людьми на Землі, наймогутнішими!

— Як? — витріщив очі Іван,

— Поясню! Тільки перш за все — пожерти чого-небудь! А то від сирої риби щось гуде і виє в животі!..

— Як же ти поїси? Для себе ж не можна?

— Безголовий! — хитро всміхнувся Петро. — Треба мати казанок на шиї, а не дране відро...

— Ну?

— Ось тобі й ну? У воді, у Дніпрі, риба є?

— Ну, є...

— Вона їсти хоче?

— Хоче. Тільки куди ти гнеш?

— Давай нагодуємо рибу, — пояснив Петро, давлячись від сміху. — Пришелець казав, що треба турбуватися про інших. Навіть про нижчих істот. Ясно?

— Не второпаю...

— Примітив одноклітинний! — сердито фукнув Петро. — Дивись!

Він урочисто простягнув руку вперед і проголосив:

— Хай з’явиться ковбаса, хліб, консерви, сигарети...

Всі з надією дивилися на пісок, але ніде нічого не з’являлося. На обличчі Варки з’явився кислий вираз, вона сердито зашипіла:

— Збрехав. Точно кажу — збрехав. Насміявся!

— Ну, хай би він ще раз прилетів, — посварився Петро кулаком у небо. — Я б йому показав Еліксир! Літає по планетах і обманює чесних людей!

Іван раптом усміхнувся і смикнув Петра за рукав.

— Слухай...

1 2 3 4 5 6 7