Рій запитань, неначе рій бджіл з розтривоженого гнізда, наздогнав там його: "Коли і ким це писано? Де, й для чого? Якою мовою? Якщо це переписував хлопчиком Чорний, то чи не робив перекладу? Очевидно, не робив, він би просто не зміг цього зробити, та й більшість слів свідчили про свою первісність, первозданність,..
Слова українські... Якщо писано в монастирі?.. А може, й ні. Це — кінець століття, незабаром появиться "Енеїда". Писала людина, не зичлива до гайдамаків? Проте не зовсім. Можливо, писала під чиїмось наглядом або боячись, що літопис прочитають, і її симпатії окопі аться на ній же. Адже й відомі козацькі літописи написані за подібних умов. Це початок гайдамацької завірюхи чи якийсь її передпочаток, перші повіви снігового вітру? Майже всі імена — історії незнані. Жодне джерело не вказує, що Залізняка вкрили гетьманськими бунчуками й що він складав присягу на вірність Україні. Відтак повстання постає зовсім в іншому світлі. (Десятим чуттям, куцим житттєвим досвідом Олег вловлював, що такий перекрут небезпечний для нього—для його дисертації. "Але ж це істина. (Чи істина?)".
Прізвище наказного польського гетьмана БІлявсько-го вже десь впадало Зайченку в очі. Потрібно перевірити... Фортеця КончакІвська, Калинівська... В історичній літературі десь-то точилася суперечка з цього приводу. Хтось доводив, що КончакІвська.фортеця Існувала, хтось інший заперечував. Здається, в суперечці брав участь і Іван Франко. Перевірити! Родовід Залізняка, з одного боку, накликає на підозру, з другого — такого не вигадаєш. Перевірити ніде. За більшістю джерел повстання розпочалося в травні 1768 року. А тут — у серпні. Що це за юрський цвинтар, де заприсягнув Залізняк? Адже всім відомо, що святили шаблі й складали присягу в Мотронинському монастирі. Чи це ще одна, інша присяга? І інший виступ гайдамаків? Напевне, інший. Попередній. Про що зовсім невідрмо. Боже мій,— стискував руками голову... Хоч би ще кілька сторінок... Ще один епізод — інший, з інших аркушів літопису. Щоб — порівняти... Чорний пише, що далі розповідалося про розправу Залізняка над панами, про те, який він на взір... Хоча б клаптик у руки... Може, Чорний щось пригадає?...
Не спав до півночі, перечитав ще раз уривок, а потім лежав у пітьмі й думав, і малював домислом... Тим самим шляхом, яким сам ходив до Холодного Яру, прокрадався гайдамацький вивідник Джміль Охрім, і летіли гайдамаки на конях у киреях, які злітали за ними чорними крилами, й бризкали вогнем гаківниці з фортечних стін. На кількох сторінках — стільки важливої інформації, імен, і стільки все те викликає запитань. Ті події гарячково тасувалися в уяві, неначе карти, вони наблизили його до гайдамаків, до Залізняка, йому здавалося, буцім заглянув у чарівне скельце й побачив їх поруч, живими, розвихреними... Такого з ним ще не було, зі вчених праць зчитував тільки холодні констатації, фіксації, узагальнення, там не вирували пристрасті й не била жива кров. А тут... вона текла з живого Джмеля Ох-ріма, який з’їв пергамент, але якому не зважилися розпорювати живіт, допоки його не висповідають, а піп Яків уже розпочав вечірню, а коли закінчив її і запричастив Охріма, грамота розтала. Охрім лежав зі стиснутими зубами. Жахно, несосвітенно! Але так, певно, й було.
Почувався прилученим до чогось, причетним до великої таємниці.
Його поривало в Медведівку, але в університеті почалися вступні екзамени, й він не міг поїхати, бо ще раніше напросився (для підробітку) в екзаменатори, точніше — в підпомічники, асистенти екзаменаторів. На час екзаменаційної сесії на кожному факультеті залишається по кілька викладачів (всі інші — у відпустці), вони вербують собі помічників (перевіряти письмові роботи, писати звіти) з аспірантів і навіть з досвідчених шкільних учителів. Отож міг повести з Василем Горді-йовичем розмову тільки листовно й настрочив їх за тиждень кілька штук. Білим тривожним ключем вони потяглися до Медведівки. І тільки наприкінці другого тижня прийшла відповідь.
"Дорогой Олег, задали Вы (в листах звертався на "ви") мне чесу, бросили на меня целую эскадрилью. Пуще прежнего охопила меня туга по пропаже. Как вспомню кострище то, на котором сжигали книги... Там была милиция, районный и наш актив... Я хотел достать себе кожаные палітурки для сапог, но меня в монастирь не пустили, прогоняли: "Этот дурман тебе не нужен! Геть звідси". Только наш сельский милиционер С. П. Ря-боконь, несучи целый оберемок большущих книг, бросил одну: "візьми, бубни будеш робить". Взял отой полуметровый зошит, хотя он меня и не интересовал, но ничего другого мне не досталось, и пошел домой. Какой он был, я Вам рассказывал: 60X60, з полотна, которое не жмакалося, и палитурка з того же полотна, только вдвое склеенная, на палитурке три буквы, теперь не помню какие. Рукопись была не пригодна на бубны, многие буквы я не розличал, научил меня понимать их сосед Шматок К. Г., бывший дьяк, тогда я и начал переписы-вать для учителя по 15 копеек за зошит. Рукопись, как я Вам уже писал, пропала, до сего дня не могу дознать, где же те зерна нашей золотой правды, которую от нас так сильно скрывали. Как бывший разведчик, приклал для поиска много усилий и не нашел. Вот только на чердаке у отца удалось розыскать еще один клапоть,— показания Думковского кучера Нечипора Слободяню-ка; высылаю Вам. Это уже все окончательно. Да вот вспомнил песню, которую пели в нашем селе діди:
Славне місто Медведівка усіма краями,
Бунчуками гетьманськими панами-ляхами,
Ой у місті Медведівці глибокії шанці,
Задзвонили в усі дзвони у середу вранці.
Чорна хмара із-за гори місто облягає,
А із лісу Мотронського Орел вилітає.
Долітає Орел Сизий, на місто пильнує,
Де у замках та палацах шляхта бенкетує.
Ой у місті Медведівці віват заспівали,
А в Тясмині козаченьки коней напували. Задзвонили в усі дзвони у неділю вранці, Заховались пани-ляхи в глибокії шанці.
Ударили всі гармати, аж лихо сміється,
Затріщали панські ребра, кровиченька ллється.
Ой у місті над трупами вороння смакує,
Нехай батько сину скаже, нехай внук почує.
Отакий, Олегу, Залізняк, а ваші мучёш (так і написано — не "вчені", а "мучені") кажуть — горшкороб. У них у самих горшки вместо голов.
Розбередили Вы и меня до основания. Потерял сон, все думаю и думаю... И так горько душе, хоть иди и топись у Тясмин. Даже рыбалку забросил. Одну отраду нахожу в работе. Измазал уже половину Ваших красок — и все на гайдамаков и режу скульптуры по дереву. Первая — Зализняк уезжает на з. Січ, его провожает сестра Василина. Можно сказать, композиция удачная, а конь получился сильно, сам Зализняк тоже удачен, правда, я его портрета не видел, а создал по описанию. Сестра его рядом с бока, т. е. левого лошади, подала руку, прощается, форма одежды — наша национальная, древняя. Скульптура закончена, нужно только сделать очистку до блеска. Одновременно работаю еще над двумя скульптурами: Зализняк на раде в Холодном Яру и "Допрос польского полковника". Приезжайте, увидите. Жду с нетерпением. А теперь — этот клапоть".
Пісню і все інше Олег перебіг очима, як перебігають піщану пресип, за якою яріє квітами яро-зелений луг. Хоч пісні цієї й не зустрічав у жодному збірнику, вона була рішуче не схожа на всі записані раніше про гайдамаччину, але над тим поки що не замислювався.
Почав читати — йому аж перехоплювало подих, летів по рядках, над силу стримував себе, стріляли в голові запитання, зривалися, неначе наполохані коні, думки, обривали круте повіддя, він відпускав їх на волю, й передихнув, тільки дочитавши останнього рядка: "Пора была поздней сонце схилилось низько, колокола Мотроны звали к вечерне, то был канун летнего Николы проехавши фольварки Головкивские я повернул лошадей и справил на Дерновский шлях, что через "погібельний" мост, ехали з горы потому и приходилось держать лошадей на вожьях впереди нас совсем помалу скрипели чумацкие паровицы их было четыре люди незнакомы, но видать наш брат на звон Мотроны снимали шапки кланялись и крестились и один за другим чеготь зупинялись, приблизились, я сразу снял шапку и дуба став необычайный конь, нарет на нем золотой, то й зна крешить копитьями и фриска ноздрями как зверь, по оддаль бич хрест кладу перед престолом святым чолом б'юсь, то сокол то витязь в плечах аршином не перекрыть, лицом первого вижу, глаза горят как оливки в лампадах, вуса уста не перекрывают как барвінок зовсім молод, челом высок, но не румян, а як бронза на стольниках блестить собою статен и силу мае видать не людську, собою як купол Мотроны, а взгляд орла и так страшен его взгляд, что пан было закричали "Шапку хлопе пше", но сразу збледне-ли личеком, и я видел, как их рука налегла на рукоять пистоля дрожала и не могла вынуть его с под пояса. На лайку пана козак не шевельнув усом смотрел прямо, но глаза его загорелись страшным огнем правая рука крепко сжимала эфес дамаской шабли он не промолвил слова, перепуган пан ударив меня в спину ногой я ели удержался на козлах пустил кони на полон унос, перелетели мост, кони неслися птицей на повороте в вузвоз на выходе на Медведицу битую нас окриком стой остановила толпа людей то все чужие с оселедцями на лбах козаки, пан закричал влево на битую Мотроны но было поздно, крепкие руки подхватили бразды, десятки рук упились за пана, стало страшно, меня не били держали в стороне, как я расмотрелся здесь был и до того мне известный молодой панич Калиновский рядом с ним стоял и наш пан, один козак прямо в чело нашего пана Думков-ского наставив панів турецкий пистоль, пан умолял пощады, когда обыскивали обе кареты, пана Калиновского и пана Думковского их угнали в лес. Один из Козаков затрубил в рожок, меня обняло страхом перед страшным зрелищем, обеих панов уже раздели наголо и поставили на колени на камень, на зов рожка как вихорь примчался всадник он раптом осадил коня, спешился, я замер это был тот самый который стоял нам впереди ждем, он молча подошел к панам его поступи такие страшные и четки, его взгляд это кончик меча, и как только он ими устремился на пленников они не смогли удержать разительного взгляда, упали ничком на землю, и я услышав его голос, паныI показать морди ваши! его голос пролунав как взрыв пороха, покатил над лесом и ударился об стены Мотроны отдал назад и мне послышались обратно в стократ сильнее "паны показать морды ваши" паны не шевелились тогда два козака крепко ухватили шляхтичей за волос подняли им головы и кинжалами уперли подбородки оба пана не открыли глаз и только блеяли языками не понятно что Неизвестный козак но как видать по его жупану и красоте Отаман, произнес "пан Думковский знакомый, и все дела его, скарать/ а щенок кто будет? Никто не ответил знать не знали.