Лежить і їсти не хоче.
Побачив те лікар увечері — нічого не сказав. Узяв сокиру й дрова, поклав до скляної коробочки, ще й піч, туди поставив, і відніс разом з Сергійком у холодильник Спершу Сергійко зубами цокотів. Згодом почав уже себе й долонями по боках бити, щоб хоч трохи зігрітися.— Ой, холодно! Ой, зігрійте мене!
Кричав, кричав, аж охрип,— ніхто не приходить на поміч. Бачить він, що біда, сокирку вхопив, почав дрова рубати.
Рубає він, рубає, ніяк не може навчитись: раз по поліні, а раз по коліні. Потім краще справа пішла. І не зчувся Сергійко, як так угрівся, що аж чуприна змокла. Всі дрова порубав, повну піч набив, сірником підпалив.
Вогонь гоготить, дрова потріскують, тепло від печі по всьому холодильнику йде.
Натопив Сергійко піч і заснув.
А прокинувся — їсти захотів. Не встиг лікар його з холодильника дістати, як Сергійко у крик:
— Ой, їсти! Ой, хочу їсти!
Дав йому лікар каплю меду.
З'їв той мед Сергійко і не каверзував, що солодкий. З'їв і відразу ж став, як квасолина.
Цього разу лікар уже трохи більшу сокиру в коробку поклав. І дрова, і піч.
Навчений бідою, не став Сергійко чекати, доки зуби від холоду заторохтять. Ухопив сокиру, розмахнувся щосили, аж щепки на всі боки полетіли!
І знову — полум'я гоготить, дрова потріскують, тепло від печі по всьому холодильнику йде.
Прокинувся Сергійко — ще дужче закричав:
— Дайте поїсти!
Посміхнувся лікар і подав йому мисочку супу горохового. Таку малесеньку, що туди лише кілька краплинок помістилося. Але й Сергійко ж був, як квасолина.
З'їв він той суп, ледве ложку не проковтнув. З'їв і відразу ж став, як ванька-встанька.
Так і лікувався Сергійко десять днів. Увечері дрова рубав та піч топив. Уранці їсти просив. І все ріс та ріс. Був такий завбільшки, як ведмідь плюшовий. Потім — як віник. Згодом — як два віники. А на десятий день, коли з'їв миску борщу, став таким, як і був.
І сказав лікар Сергійкові:
— Запам'ятай, Сергійку: вставай раненько, в постелі не вилежуйся, води не бійся, від роботи не тікай, на бабусю та маму не надійся — оце тобі найкращі ліки для апетиту. А будеш добре їсти, будеш добре й рости.
Подякували Сергійко та Івась, відвіз їх лікар на аеродром, у літак посадив.
І полетіли вони літаком прямо додому. До мами, тата й бабусі, які вже й очі прогледіли, їх виглядаючи.
Що вже радості було, важко й описати! А як сіли Сергійко з Івасем за стіл, що аж вгинався від печеного та вареного, то мама, тато й бабуся очам своїм не вірили: їсть Сергійко, аж за вушами лящить. Ще краще від Івася.
Тепер Сергійко вже великий, у перший клас ходить. Як побачите ви найсміливішого та найсильнішого хлопця, то так і знайте: ото і є Сергійко.