Балалайка

Євген Гуцало

Сторінка 2 з 2

Рудий собака — добродушний капловухий Бородай — стояв за тином і лущив зубами бліх. Дмитро поволеньки, запобігливо всміхаючись, підійшов до тину й покликав собаку. Той підбіг, поклав лапи на вориння, ошкірився.

— Який же ти волохатий, Бородай,— затіяв із ним розмову.— Це ж тебе блохи кусають, і жарко, і реп'яшня всяка чіпляється. Еге?

Бородай ствердно гавкнув і лизнув йому руку.

— Це ж ти голодний завжди, бо ніхто тебе не годує, всі б'ють, нема де переночувати.

Бородай знову гавкнув, наче згоджувався. Дмитро виніс йому цвілу скоринку, яку собака зловив на льоту.

— Еге ж, клацаєш як! Ану ходімо в сіни, там товчена картопля є в кориті, наїсишся.

І заманив Бородая в сіни. Але як тільки зачинив двері, собака одразу наїжачив шерсть. І погрозливо загарчав. Дмитро хотів накинути йому на шию мотузок, але Бородай гаркнув так, що в хлопця в грудях похололо.

— Чого ж ти сердишся, барабанчику мій? Чого? Я нічого тобі не збираюся робити. А ти думав, що хочу шкуру злупити? Та ні, хіба я такий безжальний...

Змушений був випустити Бородая. Бо що не кажи, а таки поспішив. Спочатку треба приручити собаку, а потім уже... Ну, нічого, час іще є. Сьогодні кинув скоринку, завтра — картоплину, післязавтра борщу в черепок насипле, а там і на мотузок посадить, а треба буде, то мотузок так затягне, що...

Наступного дня розшукував Бородая по всенькому селу. Приблудний він, без господаря, то й забіг, мабуть, під три вирви, бо ж налякався. Ет, не вміючи Дмитро до нього підійшов, без хитрості... Тільки про це подумав, як у глинянику, за млином, почув чи то гарчання, чи то скімлення. Заглянув у яму, а там Бородай лежить, позирає сумними очима. І лапу витягнув перед собою закривавлену, мухи над нею рояться.

— Хто ж це тебе переїхав? — прошепотів Дмитро й відчув, як занило в грудях од жалю до цього гультіпаки.

Бородай тільки хвостом крутнув. Хлопець скочив до нього вниз, почав оглядати рани. І скрикнув раптом:

— Та в нього обидві лапи перебиті!

Відтоді Бородай жив у нього вдома. Заніс його на руках, промив рани, гусячого жиру дістав, змащував, подорожника прикладав. Бородай ходити не міг, але пересувався поповзом, повеселів. "Ось він і приручений,— думав хлопець,— хай ще трошки оклигає, а там..." І він надув щоки, затумкав так, наче справжній барабан обізвався.

Невдовзі Бородай уже потроху міг ходити. Поскаче на трьох, а потім сяде й сидить. Знову поскаче, знову посидить.

— От і не пропали, еге ж? — звертався до нього Дмитро.— Тільки ж ти не тікай від мене, добре?

Одного разу, коли матері не було вдома, узяв мотузок, яким тягали воду з криниці, і один кінець прив'язав до груші. Потім посередині зробив зашморг. І добре натер його милом. Бородай стояв поруч, приглядався до того. Дмитро погладив його, а потім накинув зашморг на шию. Бородай затанцював, далі приліг на землю, віддано дивлячись на хлопця.

— Ну,— сказав той, беручи в руки вільний кінець мотузка,— зараз я тебе ще з цього боку прив'яжу.

Бородай, здається, вірив кожному його слову. Лежав спокійно, тільки хвіст його то догори злітав, то на траву падав. У горлі в хлопця раптово пересохло, і він запитав:

— Ну, ти на мене не сердишся, ні?

Собака, либонь, не сердився, бо хоч би тобі гавкнув!

— От і добре,— мовив Дмитро.— Ти тільки не бійся. Це зовсім не страшно. Ось я натягну за цей кінець — і все. Не будеш скакати? І скавучати не будеш? Не скачи й не скавучи, бо я ж твої лапи вилікував...

Бородай весело поглядав і все бив хвостом.

— Он який ти слухняний! — похвалив хлопець, але в голосі його не чулося радості. Треба було вже тягнути, чи що, проте руки в Дмитра не піднімалися. Ну наче то були не його руки, а чужі. Раптом мрія про барабан зовсім поблякла. І нащо він йому здався? Жив досі без барабана, то й далі проживе.

Хлопець по-справжньому зрадів цій думці. Кинув мотузок, нахилився до Боррдая.

— Ну, твоє щастя,— сказав,— що той барабан мені зовсім не потрібен. Обійдемося, правда?

Бородай витягнув голову з мотузка, скочив Дмитрові на груди.

— Ти не боявся, бо знав, що лихого тобі не заподію. Чого б це я мав тебе кривдити, еге?

А балалайку в Гуньки таки забрав. Пересердився — пішов і забрав. Зумів сам полагодити й струни нові познаходив. Дві басові дав йому сам Гунька — мовляв, для тебе ж випросив у людей, а ти вже казна-що про мене подумав.

Та й ходив із тією балалайкою по весіллях разом із Бородаєм.

1 2