Лотерея

Василь Шкляр

Сторінка 2 з 2

Цій лотереї нема ціни, петраєш? Продаси її — і матимеш... Ти ж чоловік з розумом... м-м...— не міг пригадати, як сусіда по батькові.

Знов хтось загупав у веранді, і Куліш прикусив язика, озирнувся на двері.

— А-а-а! Тут уже весело! — На порозі з'явився Максимович.— Виходить, не брешуть.— Подав руку Андреєві, потім Кулішеві.— Ну й ну, ну й ну!

— Сідайте, Максимовичу, зараз я знайду чарку,— заметушився Андрей.— Все буде до шмиги.

— Чарку можна, а чо'? Тільки хотілося б хоч одним оком глянути на те, за що п'ємо, га? Я ще ніколи не мацав лотереї, яка виграла машину. Чим вона пахне?..— виправдовувався Максимович, хоча всі знали, що він на слово нікому й нічому не вірить.

— Це можна! Це просто,— зрадів Андрей. Видно, йому давно кортіло показати лотерею, але ніхто не просив. Він одчинив шафу, поліз у спідню кишеню коверкотового піджака.

Максимович тим часом зодягнув окуляри, покірно глянув на Куліша, мовляв, вибачай, що перебив розмову, мені ж теж не терпиться...

Андрей змів зі столу крихти, обережненько поклав газету з таблицею, а зверху лотерейку. Цифри, навпроти яких стояло "Москвич-412", були підкреслені послиненим хімічним олівцем. Вони збігалися одна в одну з номером і серією лотереї. Андрей ще й пригладив ті цифри куксою — злегенька, наче боявся, щоб не зітерлися.

— Див-вина...— промимрив Максимович.

— А ви що, не вірили? — здивувався Андрей.

— Т-та... вірив, але ж, бач, виграв...

— Стій! — підскочив Куліш.— Так це ж білет з торішньої лотереї! Хіба тобі повилазило?

— Точно! — опам'ятався Максимович.— Ах, ти ж... Обдурить нас зібрався, хе-хе.

Андрей кліпав на них невидющими очами й не міг нічого второпати.

— Це ж треба таке вчинити! — уже сердито кричав Куліш. — Ти все переплутав, голова твоя й два вуха!..

— Хе-хе-хе,— трусився Максимович, закинувши назад голову.— От... хе-хе... тобі й машина.

— Підеш із цією лотереєю за клуню,— сказав Куліш і викотився з хати, злий, що отак по-дурному зайшов у гембель з Андреєм. Услід за ним тюпав Максимович, і Кулішеві здавалось, що той хіхікає з нього.

Андрей ще довго розгладжував тремтячою куксою газету, потім лотерейний квиток — уже на тому місці, де стояв рік, і його теж починав душити якийсь дурний сміх.

1 2