Бони поважно зайшли до приміщення і, ніби нічого не сталося, посідали біля гарячої пічки.
— Сьогодні ж я їм по підрізаю крила,— сказав помічник.
— Ні,— відповів я,— крил ми їм не будемо стригти. Хай роблять, що хочуть.
Від обіду залишилась каша з компотом, і я поставив її гостям. Вони враз пожвавішали і вмить знищили все, що було в мисці. Потім, сховавши голови під крила, тихо поснули.
Другого дня гуси полетіли зранку і повернулися серед дня. На третій день знову полетіли і повернулися ввечері. Але на четвертий день полетіли і не вернулися.
— Свіже повітря і рідна стихія кращі за рисову кашу з компотом,— сказав мій помічник.
— А хіба не так? — відповів я.
Та через день гуси повернулися знову. Всі ми дуже зраділи і один перед одним пригощали їх — давали хліба, каші, через кожну хвилину кликали "тєгі-тєгі", брали на руки.
Ранком другого дня я крикнув "тєгі-тєгі!" і пішов до тундри перевірити нові шурфи. Відліт гусей ішов на повну силу. Високо в небі пролітали, виладнавшись у трикутники, табуни, направляючись на південь. Мої вихованці щоразу тривожно підіймали голови, але я звертався до них "тєгі-тєгі", і вони заспокоювалися на якусь хвилину. Нарешті один з косяків пролітав дуже низько, і мої гуси не витримали. Злетівши, вони зробили наді мною кілька кругів у повітрі і приєдналися до табуна. Табун раптом зламав свій такий правильний лад трикутника і став кружляти навколо мене. Потім гуси знову виладналися і пішли на південь.
Я чекав кілька днів, але гуси не поверталися.
Все рідше і рідше лунало в небі гелготання, а потім і зовсім замовкло. Раптом випав сніг. Ударили морози. Почалася довга полярна зима. Інколи вечорами, сидячи в палатці біля червоної, як жар, пічки і слухаючи завивання пурги, ми згадували своїх "тєгі-тєгі".
— Де вони тепер? Чи долетіли до теплих країв?
Далі за роботою помалу забули про них зовсім-
Хоч яка довга полярна зима, та і їй приходить кінець. У травні на пагорках став танути сніг, і в червні задзюрчали вже п струмки. Незабаром пішла крига на річках, з'явилися перші гості з півдня і порижіли білі полярні куріпки. В небі лунало гусяче "гил-гил-гил", з свистом пролітали качки, перекидалися в повітрі кулики. Зазеленіла тундра.
Одного разу до палатки вбіг робітник, завзятий мисливець, і схвильовано гукнув:
— Товаришу інженере! Беріть швидше рушницю! Двоє гусей літають весь час над палаткою. Низько-низько!
Я схопив рушницю і вибіг надвір. Дійсно, двоє гусей кружляли над палаткою. Я приклав рушницю і націлився. Раптом у мене блиснула думка: "Може, це мої "тєгі-тєгі"?"
— Тєгі-тєгі! — гукнув я на весь голос.
Гуси враз почали знижуватися і сіли біля палатки. В одного я побачив знайому лапку без перетинки. Робітник стояв і незрозуміло дивився то на мене, то на гусей. Він працював зі мною недавно і не знав цієї історії.
— Тєгі-тєгі! — покликав я гусей, і вони підійшли до мене зовсім близько.
Мені хотілося схопити їх на руки і притиснути до своїх грудей, але я боявся, що вони злякаються.
— Винесіть хліба! — гукнув я робітникові.
Він приніс шматок, і я кинув його гостям. Потім я зайшов у палатку і звідти покликав: "Тєгі-тєгі!"
Гуси несміливо покрутилися біля порога і зайшли всередину. Але довго вони не всиділи. Вони зняли крик і тикалися головами в двері. Я випустив їх, і вони полетіли. Другого дня гуси знову повернулися. Я виставив біля палатки їжу, і вони кілька разів на день прилітали подзьобати хліба, каші, вівса, але до палатки заходили дуже неохоче.
Незабаром гуси намостили поблизу гніздо, і через кілька днів у ньому з'явилося велике зеленкувате яйце, потім друге, третє...
Нарешті гуси закінчили нестися і сіли на гніздо. Тепер вони вже не приходили до палатки вдвох, а тільки по черзі. Поки гуска їла кашу, гусак виконував її обов'язки, висиджуючи гусенят.
Ми всі нетерпляче ждали появи нового покоління гусей, але мені особисто так і не довелося їх побачити: залізниця в основному була закінчена, і частину інженерно-технічних працівників перекидали на нове будівництво. Серед них був і я.