Я хочу повідати, що людство, яке досьогодні не могло висловитися, єдине спроможне утворити родючий грунт для Божої ідеї. Тересо, хочеш зо мною? Тересо, я питаю тебе ще раз, востаннє: хочеш зо мною?
Тереса. Святославе, величезне! Але що я можу?
Святослав Тогобочний. Ти можеш. О, ти можеш, Тересо.
Тереса. Святославе, незбагненно величезне! Але що я можу?
Святослав Тогобочний. Так знай же правду, Тересо: я тебе кохаю.
Тереса. Святославе, не кажи так. Не треба казати так.
Святослав Тогобочний. Тересо, це правда. Це єдина моя приватна правда. Усе інше належить іншій моїй особистості. Я самотня людина, Тересо. Тересо, дозволь мені тебе любити. Дозволь мені мати це почуття як свою невід'ємну, неподільну, абсолютну власність.
Тереса. Ні. Це неправда. Це не може бути правдою. Святославе, це моя правда. Ти в мене віднімаєш мою правду. Це я повинна тобі говорити день і ніч своє кохання. Тоді говорити, коли сам ти лишаєшся недосяжний, усією істотою відданий отому величезному. Яка я щаслива, Святославе! Яка я безмежно, невимовно щаслива! Коханий, коханий, коханий мій!
Святослав Тогобочний. Так ти любиш мене, Тересо?
Тереса. Святославе, є стільки слів. Але що вони спроможні виявити?
Святослав Тогобочний. І ти підеш зо мною?
Тереса. На життя і на смерть.
Святослав Тогобочний. Тересо, ти любиш мене і підеш зо мною?
Тереса. На життя і на смерть, Святославе.
Святослав Тогобочний. Мене і зо мною, Тересо?
Тереса. Тебе, Святославе. З тобою, Святославе.
Святослав Тогобочний. Так. Яка ж у тому безодня! Добре. Тоді зажди тут хвилину. Я довідаюсь про нашу справу. Ми виходимо сьогодні ж уночі.
Тереса. З новим роком?
Святослав Тогобочний. Так, з новим роком.
Тереса. Так... Святославе, одну хвилю. Мені трохи холодно, чи не можеш мені залишити свій жакет?
Святослав Тогобочний. О Господи! А певно ж.
Тереса. Дякую, коханий. Так повертайся мерщій.
Святослав Тогобочний. Я миттю.
Розпорядник балю. Прошу уваги. Високоповажані пані і панове! До настання нового року зосталося десять коротесеньких хвилин. Ласкаво прошу перед бранням келихів ще відбути маленьку гру. Бо варто ці десять хвилин, так би мовити, якнайдоцільніше дотоптати. Отож, пропоную розділитися порівну на дві групи, жіночу та чоловічу. І тоді змагатися за... за... Перепрошую панночку! Маю на увазі панночку в червоній масці.
Тереса. Прошу?
Розпорядник балю. Чи ви не були б ласкаві позичити нам свій жакет?
Тереса. Я... мені трохи холодно.
Розпорядник балю. Маю враження, що в таких літах панночці дещо неприродно говорити про холод. Тим то чоловічий жакет для панночки — цілком зайва річ.
Тереса. Зрештою, прошу дуже.
Розпорядник балю. Дякую гарно. Прошу уваги. Жіноча половина перекидає жакет, чоловіча віднімає. Жакет перекидається горою та всяким іншим способом. Я також беру участь у грі. Але що я єдиний без пари, то прошу ввічливо панночку в червоній масці взяти участь у грі по жіночій стороні.
Пари. Браво!
Тереса. У такому разі дозволите мені й почати?
Розпорядник балю. З величезною приємністю.
Пари. Браво!
Святослав Тутешній. Не знайшов?
Петро Тутешній. Ніде нема.
Святослав Тутешній. А його ти бачив?
Петро Тутешній. Бачив щойно, але без жакета.
Святослав Тутешній. З ким він був?
Петро Тутешній. З отим своїм товаришем. Здається, вони зараз кудись виходять.
Святослав Тутешній. Виходять? А де Тереса?
Петро Тутешній. Я бачив її разів зо два. Але вона також не мала жакета.
Святослав Тутешній. Тоді значить кінець.
Петро Тутешній. Треба якшвидше виходити. Лишається дев'ять хвилин.
Святослав Тутешній. Ні. Я нікуди не піду. Якщо ці люди загинуть, то я загину разом з ними.
Петро Тутешній. Святославе, але це ж безглуздя. Що допоможе твоя смерть?
Святослав Тутешній. Вона буде справедливою карою. Я
залишаюся тут поділити їхню долю.
Петро Тутешній. Так краще тоді вже попередити всіх, щоб
полишили приміщення.
Святослав Тутешній. Рація. Я зовсім сьогодні здурів. Тільки який вигадати привід? Правди не можна сказати, тут можуть бути шпигуни.
Петро Тутешній. Тоді просто виженімо всіх силоміць, нібито ми п'яні. Гей! Ви, сякі-такі, трясця вашій матері, тяжкої немає на вас холери, ви... Стривай, що то вони там роблять?
Святослав Тутешній. Якась гра, чи що?
Петро Тутешній. Вони граються твоїм жакетом!
Петро Тутешній. Вони граються твоїм жакетом!
Святослав Тутешній. Сто тридцять тисяч чортів! Треба ж було вигадати! Негайно заходь із правої сторони. Я зліва. Мерщій!
Пантоміма. Рівномірно відбувається гра: Петро Тутешній підбігає з правого боку, щоб ухопити жакет, але він летить звідти, кинутий високим метом жіночої руки, і перелітає наліво. Тоді тут, підскочивши звичним рухом, хоче вхопити його Святослав Тутешній, та жакет знову летить направо. Так повторюється кілька разів. Аж ось жакет потрапляє насередину, до дівчини у червоній півмасці. Це Тереса. Вона стоїть одну мить нерухомо, дивлячись на Святослава Тутешнього, який, нагнувши голову, підходить до неї і вириває, нарешті, жакета з її рук.
Пари. Що це таке? Це проти правил гри! Безцеремонність! Нахабство!
Розпорядник балю. Перепрошую пана...
Святослав Тутешній. Я перепрошую вас! Я перепрошую, що порушив вашу милу гру. Але якби ви знали, чим ви граєтесь, ви, запевняю вас, не перечили б ані слова. Я не маю, на жаль, і хвилини часу, щоб пояснити. А щоб не вийшло зайвих ускладнень, я просто скину маску. Маю надію, тоді інцидент буде вичерпано. Дивіться ж.
Усі. Святослав!
Святослав Тутешній. А тобі я дякую. Дякую за блискуче виконання надзвичайної ваги завдання. Іспит пройшов знаменито. Жакет віднайдено і у призначений час доставлено. Час виходить. Лишається сім хвилин. Прощай. Усіх вітаю новим роком.
Усі. З новим роком, Святославе!
Святослав Тутешній. В інтересах справи, якщо ви мені вірите, баль триває далі. Анічогісінько не сталось. Усе в порядку, все на місці. Новий рік надходить. Петре, тепер нам доведеться бігти так, як ніколи досі ми не бігали. І, мабуть, ніколи вже не побіжимо. А втім... Вперед!
Розпорядник балю. Прошу уваги високоповажаного панства. Ми всі розуміємо важливість хвилини. В інтересах загальної безпеки ми провадимо далі наш баль так, ніби нічого не сталося. Прошу до танцю.
Петро Тогобочний. Ніяк не второпаю, що ти ще, власне кажучи, хочеш?
Святослав Тогобочний. Хочу довідатися, чи можливе щастя.
Петро Тогобочний. Та й як воно може бути можливе?
Святослав Тогобочний. Так, як вирішить ця дівчина.
Петро Тогобочний. А то чого вона?
Святослав Тогобочний. Бо я її люблю.
Петро Тогобочний. Ти любиш? Оцю Тере... Як виконавець ролі чи насправжки?
Святослав Тогобочний. Я люблю її насправжки.
Петро Тогобочний. От ще такого не хватало! Ну, й чудасія! Та я ж казав тобі: треба нам її з собою взять. А ти — ні та й ні. То біжи боржій та питайся.
Святослав Тогобочний. Зажди тут.
Петро Тогобочний. Тільки не барись. Усе вже договорено. Через три хвилини виходимо. Ну, і чудасія! Ну, і дива!
Святослав Тогобочний. Вона стоїть нерухомо. З нею сталося щось.
Тересо! Тереса. Боже мій! Ти... Ти повернувся?
Святослав Тогобочний. Що тобі скоїлось? Добре, розповіси дорогою. Тересо, востаннє: ти мене любиш?
Тереса. Святославе, це ще раз був іспит? Тим разом — прилюдний?
Святослав Тогобочний. Я не знаю, про що ти кажеш. Я вже виходжу з ролі, Тересо. Зараз усю правду знатимеш дорешти. Але спершу одвіть мені.
Тереса. Я люблю тебе, Святославе.
Святослав Тогобочний. Тересо, ввесь вечір ти грала ролю в масці. Тепер скинь її. Я хочу бачити твоє обличчя цієї хвилини.
Тереса. Добре, Святославе. Ось я без маски.
Святослав Тогобочний. Так. Це ти, Тересо. Я так і знав: зламані брови, безкраїй погляд. Тепер дивись, Тересо. Я теж скидаю маску. Скажи мені тепер обличчя в обличчя.
Тереса. Я люблю тебе, Святославе.
Святослав Тогобочний. Придивись до мого обличчя, придивись якнайпильніше. Придивись до кожної рисочки в ньому, до кожної зморшки і бганки. Придивись і скажи: чи ти любиш моє обличчя, а чи мене самого?
Тереса. Я люблю твоє обличчя, Святославе. Я люблю тебе самого, Святославе.
Святослав Тогобочний. Тоді останнє, найостанніше. Якби це обличчя було не моє обличчя? Якби воно належало іншому, ая-— я, я, ось цей я, — якби я мав не це, а друге обличчя? Кого б ти тоді любила: мене чи моє обличчя?
Тереса. Ти хочеш знати правду, Святославе?
Святослав Тогобочний. Я хочу знати твою найсвятішу правду.
Тереса. Останню, найостаннішу правду?
Святослав Тогобочний. Найостаннішу правду.
Тереса. Я люблю твоє обличчя, Святославе.
Святослав Тогобочний. Так. Тоді прощай. Петре, в дорогу!
Тереса. Святославе! Боже мій, що таке знову сталося? Жарт? Знову безжалісний хлоп'ячий жарт? Нелюдський сон. Я за годину перейшла усі віки...
Розпорядник балю. Тож година, мої високоповажані панове, година надходить. Ласкаво прошу зосередитися. Келихи вгору. Увага. Б'є... два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев ять, десять, одинадцять, дванадцять. Пані і панове, новий рік настав. Вітаю вас...
Усі. А-а-ах! Що це таке?! А-а-ах! Що таке сталося? Вибух! Усе стряслося! — Боже, ось вона, ось катастрофа! Гляньте, яке там усе червоне! — Ой, ногу, боляче! — Ах, я знала, я знала! — Невже це він? — Він, він!
Розпорядник балю. Прошу зберігати спокій! Прошу всіх перейти до тієї кімнати. Треба зорінтуватися у можливих розмірах... Я зараз довідаюсь.
Тереса. ІЩо таке сталося?
Полковник. Хіба ви уявляєте собі війну без вибухів? Нічого
особливого. Звичайний військовий жарт.
Тереса. Так тоді справді все на світі жарт.
Полковник. Надзвичайно радий, що ви того переконались.
Тереса. Ви все вже знаєте?
Полковник. Як виняток із правила, в даному випадкові абсолютно нічого не знаю. Я, здається, таки засидівся в буфеті.
Тереса. Що, що там було?
Полковник. У буфеті? Був знаменитий імпровізований лікер.Чи ви про що питаєте?
Тереса. Я питаю про вас... Про що я питаю? О, ви не знаєте, що я ладна зробити з вами!
Полковник. Люба Тересо, послухайте моєї ради і дайте мені ляпаса.
Тереса. Що ляпас! Я готова вбити вас.
Полковник. Таж мені не вперше таке чути, Тересо.
Тереса. Тихше!
Полковник. Вони побігли всі до виходу.
Тереса. Тихше! Там хтось говорить.
Полковник. Розпорядник умовляє не боятись. У тому його роля.
Тереса. Він говорить щось їм.