Підеш — не вернешся

Іван Кочерга

Сторінка 6 з 13

Ходім, я вас однесу. Е, будь, що будь! Може, ніхто не побачить. (Бере Любушу на руки і несе до її кімнати.)

Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками. Хустка падає з її плечей.

Мальванов. Починається. Хустка вже пливе. Черга за мною.

Вгорі на сходах з'являються Шалімов, Хламушка, Таня.

НІ а лл мов (швидко збігає сходами). Ага! Славнозвісний мандрівник Мальванов переправляється через памірські овринги 24.

Любуша (зачувши ці слова, виривається з рук Мальванова і, піднявши свою хустку, кидається до Шалімова). Саша, Саша!

Зверху з'являється Ніна.

Шалімов (грубо відштовхує Любушу). Рано ж ти пустилася в експедиції... далеко підеш... (Раптом повертається і йде до сходів.)

Любуша (біжить за ним і чіпляється за його руки). Саша, Саша, ти не думаєш, що говориш. Ти ж знаєш, що я була в тебе. Не змушуй мене згадувати те, про що я хочу забути. Я ж ішла до тебе... до тебе. Хіба я (підкреслює "я"), хіба я винна?

Шалімов (ще більше роздратований). Йшла до мене, а потрапила до нього. Помилилась ліжком. Заблудила в пустині.

Л ю б у ш а. Так', так, хіба не ти сам покинув мене в цій страшній пустині?

Таня затуляє обличчя руками.

Хламушка (підходить до Шалімова). Олександре Івановичу, отямся.

Любуша (знову бере руку Шалімова). Ти не можеш, не можеш мене образити. Ти ж знаєш, як я люблю тебе.

Шалімов (відстороняє Хламушку). Не лізь не в своє діло. (Відштовхує Любушу, вона падає.) Геть! Іди, куди йшла, повія!

Мальванов (підіймає дівчину). Облиште, не зневажайте себе, Любуша.

Шалімов. Так, так, не продешеви. (Рішуче повертається і йде до сходів.)

Хламушка. Олександре Івановичу! (Затримує його.) Отямся, це ж безглуздя. Ти сам будеш жаліти.

Шалімов (виривається). К чорту твої поради!

Любуша, (тихо і ніжно). Саша... я все забуду... вернись...

Шалімов на якусь мить— спиняється, готовий повернутись, вагається. Але зараз же йде далі.

Хламушка (затримує його біля самих сходів). Олександре Івановичу, опам'ятайся, вернись.

Шалімов (виривається). Забирайся геть! Ти мене ганьбиш перед цим... Чингісханом.

Хламушка (глибоко схвильований). Ти повинен, ти мусиш вернутись. Тепер між вами тільки десять метрів, десять метрів простору. Але настане день — і ці десять метрів виростуть в сотню, в тисячу верст. І тоді ти віддаси все — гордість, ро'зум, навіть життя, щоб тільки не було цих сотень верст, які вас розділять навік. То вернись же зараз, поки між вами тільки ці десять метрів. Дивись — це близько, ось вона стоїть там, твоя Любуша, та, яку ти любиш над усе на світі.

Шалімов (робить крок до Любуші). Ні... Ніколи. Це тисяча верст. (Рішуче повертається і біжить нагору.)

Любуша. Саша! (Біжить за ним, але, похитнувшись, падає на підлогу.)

Мальванов (схиляється над нею). Любуша!

Хламушка. Барса-Кельмес.

Завіса.

АКТ ТРЕТІЙ

ВІДМІНА ПЕРША

Окреме приміщення на одному з столичних вокзалів. Невелика, оздоблена з солідною пишністю зала. Вглибині за арками вікно на перон. Праворуч— вихід туди ж. З лівого боку-—вхідні двері. Красив! м'які меблі. Чисто, затишно, без звичайної вокзальної метушні. Ранній квітневий вечір. В залі вже спалахнули матові сфери електричних ламп, а за високими вікнами Оушує весняна негода, завицає вітер, стукає об вікна чи то дощ,

чи то ледяні крупи.

Увіходить видимо стурбована Ніна. Озирається, проходить взад і вперед, зупиняється біля якогось залізничника, що уважно перегортає пухку записну книжку, слинячи великий палець.

Ніна. Скажіть, будь ласка, це зал номер п'ятий? Залізничник мовчки киває головою.

Ніна. Коли відходить експрес на Баку? Залізничник. В— дев'ять двадцять. Ніна. А ви не знаєте, тут повинна їхати одна експедиція в Середню Азію?

Залізничник не відповідає і продовжує слинити свою книжку.

Ніна. І спитати *ні в кого... (Іде вглибину.)

Входить Темі. Вона теж* схвильована і теж озирається непевно.— Нарешті прямує до того ж залізничника.

Темі. Скажіть, товаришу, тут повинна виїжджати одна експедиція на схід.

Залізничник мовчить і продовжує слинити палець. Темі (зітхає). Який сердитий. (Виходить.)

Увіходить Хламушка. Він в осінньому пальті з піднятим коміром і з мокрим зонтиком, якого струшує.

Хламушка. Що за підла погода, ф-фу!.. (Підходить до того самого залізничника). Скажіть, товаришу, тут повинна вирушити експедиція в Туркестан 25 — з якої це платформи?

Залізничник. Граждани, я вам півгодини роз'яснюю, що я зайнятий, що не моє діло давати довідки і що зверніться в довідкове бюро. І що за народ некультурний уму непостижимо! (Виходить з ображеним виглядом.)

Хламушка. Нічого не,розумію. (Озирається.) Вертається Ніна і, побачивши Хламушку, швидко прямує до-нього.

Ніна. Нарешті. Коли вирушає експедиція? Сьогодні?

Хламушка (озираючись безпорадно). Да, звичайно, сьогодні. Казали, що в залі номер п'ятий.

Ніна (бере його за руку). Де Шалімов? Вдома його немає, в інституті теж. Ви не знаєте, що з ним? І нащо ця дурна історія,.. Господи! Зіпсували людині життя —і за що? (Виймає хустку і прикладає до уст.)

Хламушка. Так, це на нього страшенно вплинуло. Я сам його відтоді не бачив. Та нічого, поїде Любуша заспокоїться.

Ніна. Вона їде з Мальвановим? Напевно?

Хламушка. Ну, аякже? Вони ж побрались.

Ніна. Хвалити бога. Хоч би вже скоріш. А ви їх проводжаєте?

Хламушка (озираючись). Я? Так, звичайно. Але, розумієте, така історія. Все в один день. І вони їдуть сьогодні, і Таня. Тільки вони звідси, а Таня — з Білоруського. Просто хоч розірвись. Поки сюди приїхав, їхній поїзд на годину раніш. А тут ще погода собача.

Ніна. І не соромно вам — завоювали таку принадну дівчину, а ще скаржитесь!

Хламушка (зітхає). Еге... завоювали. Завоюєш таку валькірію. Вона ось на крос їде в Париж,— де вже за нею угнатись.

Ніна. В Париж? Та що ви!..

Хламушка. Ну, аякже, вона ж усі призи взяла, прямо Діана. її навіть Серьожа не догнав, на що вже бігун. Н і Н а.4 А ви догнали...

.Хламушка (зітхає). Ну, пробачте, я піду. (Виходить.)

Увіходять четверо пристойно одягнених громадян — делегація наукового товариства. Попереду старенький професор з мокрим зонтиком.

Професор. Надзвичайно підла погода. Вдень було ясно, а тепер дощ і сніг. Іменно "апріль-веттер", як говорять німці. (Чхає.) Одначе, де ж ця експедиція? Петре Петровичу, у вас моя промова? (Чхає.) Ну, ходім, пошукаємо.

Виходять ліворуч.

Увіходить ШгТлімов. Він надто змінився. Ще більше насупився, змарнів. Недбало вдягнений, у задрипаному пальті, в пом'ятому капелюсі. Тримається ближче до стін, підозріливо озирається. Схоже на те, що він

кілька днів п'є.

Ніна (побачивши Шалімова, кидається до нього). Олександре Івановичу, милий, нарешті!

Шалімов (здригнувши). Ніно, ти? Вибач, в мене нема часу... Потім. (Хоче вийти.)

Ніна (затримує його). Чого ви тікаєте від мене?, Хіба я не друг вам більше?

Шалімов. Залиш мене! Тут не місце. Мені й без того... важко...

Ніна. Чого ви тут? Ходім, ході*м додому. Я знову приберу вашу кімнату, запалю вашу лампу, ви знову знайдете спокій і щастя, мій бідний, скривджений друг.

Шалімов (з гіркою усмішкою). Моя лампа... Ех!.. (Грубо.) Іди візьми патент на ремонт розбитих ламп і тихого щастя. Утішниця. (Опам'ятавшись.) Пробач мені, я сам не знаю, що кажу. (Швидко виходить.)

Ніна стоїть, приклавши хустку до губ, потім повільно виходить. Увіходять Мальванов і Любуша, за ними той самий залізничник з тією ж пухкою книжкою в руках. Але тепер тримається ввічливо, навіть розгублено. Любуша дуже змінилася. В ній вже немає колишньої рвучкості, її руки спокійні, в них більше жіночності. Але вона поблідла

і схвильована, тінь глибокого суму часто затьмарює її обличчя.

Мальванов (перегортаючи свою записну книжку). Ну, добре, припустимо, що ці відправлені,раніш, прийде Спи-чаковський — провіримо. А де ж тоді ці номери — 112869 — сушені фрукти, 70—71—теж, 72—73 — горіхи, 74—75— 76 галети, 77 — шоколад. Чому ж їх немає ні на складі, ні в вагонах? (До' Любу ш{.) Пробач, мій друже, я зараз скінчу.

Залізничник. Я ж вам докладаю,— цей вагон потрапив випадково на обмінний пункт. Я вже розпорядився,— через хвилину буде.

Мальванов. Ну, дивіться. Я спитаю Спичаковського.

Залізничник. Та ні,'навіщо. Товариш Спичаковський знають. Вони і то весь час сердяться.

Мальванов (сміється). То ж то. Його не обдуриш.

Залізничник. Дуже суворий чоловік. Прямо купорос. Не звольте турбуватись. Все буде гаразд.

Мальванов. Ну, дивіться. Наш вагон готовий?

Залізничник. Все готове. Ваші вже там.

Мальванов. Ну, добре, ідіть. Але де ж Спичаковський? Знову, напевно,, жінка. І надало ж людині оженитись, та ще в такий час!

Любуша. Може, й ти жалієш, Ігоре? Адже ж і тобі теж "надало".

Мальванов. Ну, що це ти, моя радість! Я дійсно бовкнув, не подумавши, а ти вже й образилась. Та й Спичаковського жінка трохи не під замком його держить, десять разів прибігала, щоб не їхав з нами. А ти он сама в пустиню зі мною їдеш.

Любуша (усміхається). Різниця невелика. Хоч так, хоч сяк — клопіт.

Мальванов. Ну, ну, не хвилюйся, мартишко. Я ж знаю, тобі не легко. Нічого, поїдемо, все забудеш. Для того тебе й беру. Обвіє тебе гарячими вітрами, прополоще жовтими пісками, і не помітиш, як душа обновиться.

Любуша. Який ти' хороший, Ігоре.

Мальванов. Звичайно, хороший,— а ти як думаєш? (До офіціанта.) Дайте.нам нарзану, тістечок і чаю. Сядемо поки тут.

Сідають за столик. Увіходить Хламушка.

Мальванов. А, любий філософ! Ну, що нового в просторі? Сідайте. Який простір найдовший?

Хламушка (витирає лоба хусткою). Найдовший простір той, який у даний момент найтр'удніше подолати. Наприклад, для мене зараз найдовший в світі простір — між цим і Білоруським вокзалом. Через те, що там Таня, а я не можу до неї поїхати, поки не вирушать ваш поїзд.

Офіціант приносить чай.

Мальванов. Значить, коли вона поїде в Париж, найдовше віддалення буде — від вас і до Парижа.

Хламушка. Нічого подібного. Бо ж у Париж мені не треба їхати, а якщо простору не треба перемагати,— він взагалі не існує. А Таня все одно зі мною, куди б вона не поїхала.

Любуша, (про себе). Значить, і Саша завжди буде зі мною, куди б я не поїхала. Так,— і нікуди не втечеш від минулого. А коли ще раптом це...

Мальванов (сміється). Добра мені філософія. Значить, коли ви спите, цілий світ, крім вашої подушки, стає вихідним, адже ж вам він тоді не потрібний? Але де все ж таки Спичаковський? Я починаю справді хвилюватись.

Увіходить Вернидуб.

1 2 3 4 5 6 7