Сьогодні нікуди, а завтра, Тася, я їду. Таня. Як їду? Куди?
Вернидуб. Вірніш, лечу. В Онегу, Тасенько. Я-тепер летючий лікар, вроді як "Летючий голландець" 30. Там цинга недалеко,— експедиція накльовується.
Таня. Та як же це... Господи... А я думала...
Вернидуб. Не можна, Тасю,— у мене свої рахунки з простором. Невже ти думаєш, що я подарую йому цю перемогу. Немає ноги — упертість ще лишилась.
Таня. А я... а я думала...
Вбігають двоє фізкультурників.
Обидва. Товаришко Муравська! Де ви! Через десять хвилин ваша черга! Перша категорія! Таня. Значить, ти...
Вернидуб. Біжи, Тасенько, увечері побалакаємо.
Обидва. Товаришко Муравська!
Таня. Та чую! чую! Іду! Дивись же — увечері!
Біжать всі троє. Вернидуб іде праворуч. З глибини дерев виходять, продовжуючи розмову, Мальванов і Любуша.
Мальванов. Але чому? Невже ж ти мені —не віриш?
Любуша (спокійно й ласкаво). Чому? Твоїй щирості? Звичайно, вірю. Але ж цього не досить. Нам ще потрібно багато часу, щоб дійти одному до одного.
Мальванов. Ми вже пройшли цей шлях, Любуша. Хіба я не прийшов до тебе сьогодні?
Любуша (усміхаючись). І напевно, не відразу. Адже ж і ти, 'мабуть, вагався перше, ніж зважився на це. о Мальванов (змішався). Звідки... чому ти так думаєш?
Любуша (дуже спокійно). Та як же могло бути інакше? Як можемо зійтись ми тепер, коли не скінчилися наші шляхи? Хіба не ти сам сказав мені в ту страшну ніч: якщо хочеш бути зі мною, шукай мене там — попереду.
Мальванов. Любуша!
Любуша. Тільки тепер зрозуміла —я. велику правду цих слів... О, як багато я мушу ще йти, щоб стати гідною тебе.
Мальванов. Любуша! ■ Любуша. І справді! Чим була я тоді? Дурним дівчам, що слухало тільки серця, що не мало— ні сили, ні розуму, щоб обрати правдивий шлях... що шукало лише ласки і міцного плеча, до якого б могла пригорнутись.
Мальванов (глибоко зворушений). Любуша!
Любуша. Ні-ні, не протягуй до мене своєї руки, я не можу її прийняти. Я не хочу, щоб ти взяв мене тільки з жалощів. Зрозумій же, що я сама, чуєш, сама, мушу стати чогось вартою!
• Мальванов. Любуша, рідна моя Любуніа!
Любуша. Ні, Ігоре, давньої Любуші вже немає... Немає вже бідної дівчинкиї, що розсипала тоді з щирим серцем всі свої яблука...
Мальванов (усміхаючись.). Шкодуєш?
Лло б у ш а (не відповідаючи). Тепер я бідна... і теж неро-
зумна жінка, яка хоче чогось добитись. Але дай (бере його
руки), дай їй дійти самій до мети. . •
Мальванов. Без підтримки, без дружньої руки!
Любуша. Ні, тепер я не зовсім самотня, Ігоре. В' мене вже є з ким іти. Це моя пісня і моя дитина. Скоро ми підемо разом.
Мальванов. І я, і я був певний, що ти схопишся за мою руку, мов сліпа! Як же я помилявся!
Любуша. Можливо, що вони ще зійдуться колись, наші шляхи. Але поки (вона хитає головою), але поки вони не зійшлись. І не треба їх з'єднувати .насильно. Не сердься, коли я відповім твоїми ж словами — якщо хочеш бути зі мною, чекай мене там — попереду, коли .я стану гідною тебе. Прощай. (Виходить.)
Мальванов. Лю,буша! (Поривається за нею, але спиняється.)
Підходить Вернидуб.
Мальванов (бере його за руку). Так, Сергійку, складними маршрутами йде життя, складнішими, ніж цей крос...
Вернидуб (сумно усміхаючись). Яким мені вже не бігати.
Мальванов. Не сумуй, не догнав на кросі — випередиш у житті. Але слухай, Сергійко, і запам'ятай те, про що не повинен забувати жоден комуніст. Якщо ти хочеш бути попереду, пам'ятай, що ідеш вперед не тільки ти, а й ті, кого ти хочеш вести. (Виходить.)
Почався пробіг. Десь за муром одна по одній проносяться постаті бігунів. Вернидуб робить кілька кроків до рами, але зараз же повертається. Його обличчя скривлене мукою, він сідає на лавочку і схиляє голову на руки. Аж ось десь вгорі загримів мотор літака. Вернидуб підводиться, його обличчя проясніло, він підіймає вгору руку.
Вернидуб. О, простір! Ти знову мій!
Раптом за муром зростає якась тривога. Фізкультурники, що стоять біля брами, випускають біноклі й кидаються за браму. Туди ж побігла й дівчина з торбинкою. Чути окремі вигуки.
— Муравська! Це Муравська! Води!
Ті ж фізкультурники й дівчина вносять безживну Т а н ю. Вернидуб поспішає
до неї.
Вернидуб. Таня! Таня! Що таке, —що з нею?
Фізкультурники (кладуть Таню на лавку). Тихше, товаришу, бачте, впала під час пробігу.
Дівчина (розстібає їй майку, підкладає пальто під ноги, бризкає водою в обличчя). Зомліла. Зараз очуняє. Мабуть, схвилювалась чимсь, перш як бігти...
Вернидуб. Таня! Голубко!..
Таня (розплющує очі). Чому... чому я тут? Боже мій!.. Я ж упала!..
Вернидуб. Тихше, голубко, не хвилюйся. (Виймає з кишені стетоскоп і слухає їй серце.)
Вбігають розпорядники кросу.
Що таке? Що з нею? Товаришко Муравська! Вернидуб, Тихше! Таня. Серьожа! Ти?
Вернидуб. Мовчи, Таня, дай серце послухати. Не дихай. Так. Ще хвилинку. (Слухає без стетоскопа.) Спортсмени. Що з нею, доктор? Вернид^уб. Нічого, все вже пройшло. Зомліла.
Таня. Ну, що, Серьожа, пізнав, нарешті, моє серце?
Вернидуб. Пізнав, Тасенько. Надто вже воно в тебе велике та гаряче. І не можна тобі бігати, Таня. Ну от, вже й заплакала.
Таня. Жаль, Серьожа. Пройшла моя слава, пропало моє першенство, не добігла... А все через тебе... ^Вернидуб. Нічого, видужаєш — добіжиш. Таня. Але ж ти поїдеш? Поможи мені встати, Серьожка. Вернидуб (допомагає їй підвестись). Де твоє пальто,— ага, ось.
Один з фізкультурників допомагає їй надягти пальто.
Ну, держись міцно, дівчинко. Бачиш, ти, напевно, збиралася мене водити, а тепер ось я тебе веду.
Таня. Веди, Серьожа, веди. Але ж ти поїдеш, полетиш... (Зітхає.)
Вернидуб. Ні, Таня, не поїду. І треба, та не можна. Доведеться твоїм серцем зайнятись.
Таня. Давно б! (Пригортається до нього.)
Вбігає кілька фізкультурників, за ними Хламушка, Ніна, Темі, Мальванов. Молодь оточує Таню.
— Товаришка Муравська! Таня! Ура!
Оплески.
— Привіт! Привіт!
Таня. Спасибі, товариші, спасибі!
Вернидуб. Тихше, товариші, їй не можна хвилюватись. Молодь. Скоріш видужуй, Таня! Без тебе і бігати не будемо!
Мальванов (швидко підходить і бере Танині руки). Тасенько, люба, що це ви!
Таня (усміхається). Серце підвело, Ігоре Миколайо-
вичу. _ . .
Мальванов. А може, не підвело, а привело куди треба, до справжнього фінішу.
Таня (сміється). Здається, що так.
Хламушка хоче підійти до Тані, але Ніна тягне його геть. Розштовхуючи юрбу, вбігає схвильований Спичаковський. В руках у нього аркушик
паперу.
Спичаковський. Де Мальванов? Ігор Миколайович!
Мальванов. Що таке? Чого ти репетуєш?
Спичаковський. Важливе радіо! Щойно одержано! Біг як жирафа! Троячка штрафу! (Під впливом хвилювання, він знову починає вистрілювати фрази.)
Мальванов. Яка жирафа? Що ти верзеш?
. Спичаковський. К чорту жирафу! Телеграма! Пропав Карпенко з загоном.
Мальванов. Не може бути! Де? (Вихоплює аркуш і читає.) "Загін інженера Карпенка. Барса-Кельмес... розшуки безуспішні... болото непроходиме... чекаємо допомоги". Летіти, зараз же летіти! Шукай авто, їдемо!
Спичаковський. Все зроблено. Дзвонив аерофлот. Єсть літак АНК-6. Льотчик Чурилін. Через хвилину — таксі.
Хламушка. Та невже знову в дорогу, Ігоре Миколайовичу?
Темі. Знову Барса-Кельмес! Знову...
Мальванов (він схвильований, його голос зміцнів, рухи енергійні). Так, так, мої друзі, знову в дорогу,— боротьба триває, пустиня ще не здалася. їдемо.
Спичаковський. Єсть, їдемо. Знову дорога. Ура! (Раптом дригає ногою і затримує її руками.)
Мальванов (зляканий). Стривай... та ти знову задриґав! От тобі й вилікувався...
Спичаковський. Дурниці! Хай краще ноги дриґають, аби душа не киснула. Не хочу бути вареним горохом,— хочу бути живим.
Мальванов. Правильно, Спичаковський, вірно. Пішли. Ідуть до виходу.
Спичаковський. Покотився горох на сімнадцять дорог! (Біжить вперед.)
Вернидуб поривається за ними, але зараз же вертається й бере Танину
руку.
Мальванов (бачить його вагання, вертається й підходить (Зо. нього). Не сумуй, Серьожа, прийде й твоя черга. Зараз твоє місце тут, і повір, що воно нічим не гірше за наше. Адже ж і мій шлях — не тільки там. Єсть і в мене, мій друже, ще трудніші маршрути, від старого до нового.
Хламушка. Теж — Барса-Кельмес?
Мальванов. Ну, звичайно ж! І справді, що воно значить по-нашому, по-більшовицькому, оце саме Барса-Кельмес? Підеш — не вернешся? Тобто як, "не вернешся" — пропадеш, загинеш? Ні, товариші, не пропадеш, а не вернешся на старе місце. Знаєте, як в спіралі, коли нагору берешся. Зробив один круг і вернувся, тільки не на старе місце, а трохи вище. Ще круг — ще вище, і знову, і знову, поки не дійдеш до вершини. Та ось і ми йдемо і вертаємось, але вертаємось щоразу іншими, з новими якостями. Але шлях ще не скінчився.
Таня. Так, так!-І ми з тобою, Серьожа, підем і ми. Разом.
Хламушка. Я вже— бачу, товариші, що доведеться мені знову чужих жінок берегти.
Ніна (підходить і горнеться до Хламушки). Я не чужа — ваша.
Хламушка. От тобі й маєш! Попався.
Регіт.
Вбігає Спичаковський.
Спичаковський. Готово! Єсть машина. їдемо. Хламушка. А все ж таки вертайтесь, товариші! Мальванов. Одним кругом вище.
Завіса.
1 Устюрт — пустельне плато між Каспійським та Аральським морями.
Висота 200—370 м, площа — майже 200 тис. кв. км.
2 Чінгісхан (бл. 1155—1227) —засновник і великий хан Монгольсь
кої імперії (з 1206 р.), відомий спустошливими завойовницькими похода
ми проти народів Азії та Східної Європи, що супроводжувались загибеллю
цілих народів і призвели до насадження тяжкого татаро-монгольського іга
в завойованих країнах.
3 Каракуми (тюрк, чорні піски)— піщана пустеля в Середній Азії.
4 Б ар са — Кел ьм ес (Барсакельмес)—поширена в Середній Азії
назва гиблих місць. Із відомих географічних об’єктів таку назву має, наприк
лад, острів в Аральському морі, а також велика солончакова западина
на плато Устюрт. Саме ця западина, очевидно, й стала драматургові прообра
зом романтично-страхітливої місцевості, згадуваної в п’єсі.
11 Е м — од ин (М-І, "емка") — марка легкового автомобіля.
6 Гун ни — давній кочовий народ (II—V ст.), відомий в історії
спустошливими походами в різні країни.
7 Д і а н а — в римській міфології богиня місяця і полювання.
8 Маріуполь — з 1948 р. м. Жданов Донецької обл.
9 Амазонки — в грецькій міфології войовничий народ, який складав
ся з одних жінок.