Так поступали зі скорпіонами, навіть з крокодилами, хоч яким знатним був їхній бог Собек. Тільки священний скарабей, жук-гнойовик великого Амона, користувався божественною пошаною у Верхньому і Нижньому Кемітах.
— Кажуть, достойний, що іудеї визнають лише одного бога,— якось необережно вихопився Імхотеп.— Чи не забагато їх у нас?
Обличчя Небамона сіпнулося, рука потяглася вгору, проте різка не торкнулася спини допитливого учня. Учитель вчасно зрозумів, що нею не заспокоїть — навпаки, розбурхає цікавість, підірве свій авторитет. Страх владний над словом, а не над думкою.
— Іудеї — малий народ, тому й задовольняються лиш одним богом, а ми — великий,— знайшов він відповідь.— Зрештою, кожна людина прагне мати свого бога, який опікувався б нею. Мають своїх богів царі і пастухи, ткачі і риболови, купці і моряки. Адже цар не буде молитися богові чабанів Гарсафесу, а ткач — богині риболовів Сехет. Нашим богом є Тот — винахідник письмен, опікун наук, писарів, учених.
Доводи Небамона, хоч і переконливі, не розвіяли сумнівів Імхотепа, а різка, що нависла над ним, не злякала його.
— Навіщо, достойний, потрібен нам Собек і його святі крокодили, які нападають на людей і з'їдають рибу в Гапі? — допитувався він.
З такими запитаннями Небамон, мабуть, уже не раз зустрічався і відповідав на них, бо тепер не розсердився на Імхотепа за його допитливість.
— Кожна тварина, яку створили Амон і Птах,— корисна,— повчав він хлопця.— Крокодили з'їдають не лише живих. Адже щоденно викидають у ріку тіла мертвих тварин і рабів. Багато рабів, бо вони живуть недовго. Коли б не було крокодилів, то наша свята ріка стала б смердючою, і ніхто не пив би з неї воду, не їв би зловленої риби, ще й всякі пошесті пішли б од мертвечини. Ну, що — ти, нарешті, зрозумів своїм маленьким мозком, навіщо боги створили крокодилів?
— Твій розум, достойний, відкрив мені правду,— вибачився за свої передчасні сумніви Імхотеп, і Небамон поблажливо кивнув головою.
Тепер він радів, що згарячу не застосував різки, а знайшов переконливіші за неї доводи.
"Однак хлопець надто допитливий і цікавиться справами, які не відповідають його вікові, — подумки осудив Імхотепа. — Може, колись з нього вийде добрий писар, але ненадійний жрець, тож треба мати його на оці".
Математик і астроном Текмеріт і географ Убанон були вимогливими, але рідко вдавалися до палиці. Ніколи не брали її в руки Меріб, який крім грецької мови давав уроки ще й про минуле Кеміту, і його помічник Бата.
Завдяки головному вчителеві, Бата теж побував у Елладі, познайомився з її мовою і наукою.
Найсуворіший з них — огрядний учитель письмен Ра-меснехт, палиця якого майже не відпочивала.
— Вона допоможе вам швидко і безпомилково вивчити всі шістсот знаків21 наших письмен, які повинен знати кожний писар,— підняв він угору товсту палицю, щоб учні як слід приглянулися до неї.— Протягом року ви повинні засвоїти сто, бо на більше ваші курячі мізки не здатні.
Рамеснехт не тільки писав на дошці знаки, які учні переписували на свої таблички, але й пояснював їхнє значення, звучання. Здебільшого це були не літери, а склади, навіть слова. Тому-то їх було так багато. Час від часу учитель велів показувати йому таблички, хвалив старанних і карав байдужих. Тоді на спинах дітей гуляла палиця, у залі стояв страшний лемент, учні чухали болючі місця, а з їхніх очей лилися гіркі сльози.
У Імхотепа знаки завжди виходили чіткі, він швидше запам'ятовував їхнє значення, ніж інші, і Рамеснехт даремно шукав у нього помилки.
Зате набагато легше давалися дітям грецькі знаки-літе-ри, яких було менше тридцяти. Вистачало одної пори року 22, щоб їх вивчити, а Імхотепові — ще менше. Від Ніке він перейняв чимало грецьких слів, навчився вимовляти їх. їй тільки що сповнилося десять років, але, напевне, вона краще розуміється на грецьких письменах, ніж декотрі писарі країни Кеміт на єгипетських.
Згадуючи щодня про Ніке, Імхотеп відчував тривожне хвилювання. Мабуть, її вже не цікавлять черепашки. Як Меріб відпустить колись його додому, то він з батьком віднесе Терсеї рибу і побачить Ніке. Чи зрадіє вона йому? Може, так збайдужіла, що не захоче з ним зустрічатись? Час покаже, бо такої зустрічі ще довго чекати. Учням-пер-шорічникам ще не дозволяють навідуватися до батьків — мовляв, один день їхнього перебування поза школою зводить нанівець працю вихователів. Учні дуже швидко забувають про пильність, навчання, кару й повертаються до своїх давніх звичок. їх знову треба призвичаювати до шкільного ладу. Може, це й правда... Але ж він, Імхотеп, за рік пізнає стільки різних наук, що матиме чим похвалитися. Про єгипетські письмена мовчатиме. Така кількість знаків здивувала б Ніке, а може, викликала б сміх, а він не хоче, щоб вона насміхалася з письмен Кеміту. Ними написані ті папіруси, які зберігаються в кімнаті Меріба і в яких зібрана мудрість Чорної Землі. А втім, тих знаків таки забагато. Можна запозичити в еллінів їхні літери — і тоді серед єгиптян буде стільки письменних, як серед греків.
21 Нараховувалось близько шестисот ієрогліфів.
22 У Стародавньому Єгипті було три пори року — кожна мала чотири місяці.
Одного разу Імхотеп таки розпочав про це розмову з головним учителем.
— Що народ творив віками, не можна скасувати за день чи й за рік,— повчав хлопця Меріб.— Завдяки цим знакам ми довідуємось з наших папірусів, що діялося в Кеміті сто, тисячу років тому. Якщо знехтуємо ними, то станемо людьми без минулого, яких не шануватимуть не тільки елліни, а й увесь світ. Кожен народ, навіть поневолений, повинен дорожити своїм минулим, інакше він зникне з лиця землі. Так, так, Імхотепе. Програти битву і опинитися в неволі може навіть великий народ, але зникнути — лиш нікчемний.
А якими барвистими були розповіді вчителя географії Убанона про сушу і море, про далекі країни і чужі народи! Учні слухали його, і в них складалося враження, що вони там уже побували і бачили ті дива.
Цікаво слухати і вчителя Текмеріта про небо і зорі, по яких можна читати людські долі, а сухі цифри оживають у його оповідях, перетворюються в живих людей, тварин, птахів. Тепер він, Імхотеп, уже порахував би чайок на скелях біля Ракотісу.
Однак найцікавіші уроки з історії: Меріб так захоплююче розповідає про минуле Чорної Землі, про її колишню славу, велич і могутність, зодчих і мудреців, що учні аж затамовують подих. До того ж він гостро засуджує жорстокість вельмож, навіть співчуває рабам. Учитель каже, що від волі до рабства — один крок. У програній битві невільниками стають не лише прості воїни, а й царі. На морі розбишаки грабують кораблі, а на суші — мандрівників, каравани. Великі достойники засилають на рудники неугодних їм — нижчих, а їх самих — їхні володарі. Отже, раби — одної плоті з нами, такі ж, як і ми, люди і мають Ка. Серед них є багато розумніших від їхніх панів.
Розповіді вчителів по-різному впливали на Імхотепа і його двох приятелів.
— Наберуся мудрості і стану мандрівником,— снував далекосяжні плани Сінугет.— Подамся в країни, де не бував ще жоден єгиптянин, побачене й почуте запишу на папірусах. Кожен, хто їх читатиме, скаже: "Написав це Сінугет — славний, великий мандрівник і мудрий писар. Він це все бачив на власні очі, а тому в його писаннях — правда".
— Я читатиму по зорях і віщуватиму людям їхню долю. — мріяв Ібі.— Про мене казатимуть: "Це той мудрий Ібі, якому богиня неба Нут відкрила таємницю майбутнього".
— А ким ти хотів би стати, Імхотепе? — запитували товариша Сінугет та Ібі.
— Таким розумним, як головний учитель, і осягнути мудрість, сховану в його футлярах,— відповів Імхотеп.— Хочу довідатись, що діялося на Чорній Землі, як на ній не було ще дідуня мого дідуня, ані батька його батька. Тоді про мене скажуть: "Це той Імхотеп, який повернув нам наше славне минуле".
Чи суджено було збутися юним мріям, знали тільки боги.
Відколи Імхотеп переступив шкільний поріг, минула ще одна пора року і настав Шемет — час жнив. Стікаючи потом, фелахи збирали урожай, з якого залишались їм мізерні рештки; в садах і городах дозрівали фрукти і овочі, а ріка Гапі так обміліла, що кораблі сідали на мілинах. За рік Імхотеп підріс, зміцнів і змужнів, бо завдяки Мерібові учні завжди були ситі.
— Голодний учень тільки й думає, як наповнити шлунок, а вже опісля вчить письмена, — часто говорив він тим, що виступали проти новизни.
Час підтвердив слова головного вчителя. Одного дня Меріб покликав до себе Імхотепа.
— Минає рік, як ти став нашим учнем. Я задоволений тобою,— похвалив хлопця.— Не втрачай пильності, наполегливості — і досягнеш мети. Завтра десятий день, я дозволяю тобі навідатися до батьків.
У першу мить Імхотеп від несподіванки розгубився. Він довго, з тугою (як фелах запізнілого виливу ріки) чекав цієї хвилини і тепер, як вона наступила, не міг повірити, що це правда.
— Ти добрий до мене, достойний, і моє серце завжди належатиме тобі,— отямившись, Імхотеп торкнувся долонями колін.
— Не квапся завчасно дарувати своє серце одній людині, бо не вистачить його для інших, — застеріг Імхотепа вчитель. — У житті зустрінеш людей, од яких воно відвернеться і до яких прихилиться. Приходь завтра перед надвечір'ям,— закінчив розмову.
Силкуючись заспокоїтись, Імхотеп попростував до дверей.
На вулиці на мить зупинився. Так хочеться побачити Ніке. Вона ж тут, недалеко!
На стрічці, яку подарувала йому Ніке, він носить на шиї зашитого в ганчірочці глиняного жучка-скарабея — це завжди нагадує йому про дівчинку. Всі учні носять талісмани: одні на шнурках, другі на стрічках. Жерці схвалюють таку побожність, заохочують до неї. Але нині в нього нема черепашок. Та й що сказала 6 Терсея, побачивши його в своєму домі? Напевне, спитала 6, чого прийшов і до кого? Що відповів би? Набрався б ще більше сорому, ніж тоді, коли Терсея сварила дочку за приятелювання з єгиптянином. Але тепер до сорому додалася 6 ще й образа за її презирство до його народу. Рік тому він дуже мало знав про свій народ. Тепер свідомий того, що він, Імхотеп,— єгиптянин, і гордиться цим. Головний учитель часто нагадує: хто не шанує свого народу, зрікається його, той втрачає Ка, без чого не може бути людиною. Навіть Осіріс гидує такими і не приймає у своє царство.
І все ж Імхотеп мусить побачити Ніке, бо інакше не матиме спокою.