Значить, хімико,. вас можно поздоровить тепер?
Іван Стратонович. А вас? Тось. Мене? А я тут при чому?
Іван Стратонович (з хмурою посмішкою). А як же, член щасливої сім'ї!
Тось. В такому смислі... згоджуюсь.
Іван Стратонович. Згоджуєтесь?
Наталя Павлівна (весело). Панове! Тільки хоч сьогодні не гризіться, Іване Стратоновичу, ви мені колись обіцяли бути хорошим. Пам'ятаєте?
Іван Стратонович. Ми й не гриземось, Наталю Павлівно. Просто собі розмовляємо, як добрі приятелі. Я от, наприклад, хочу навіть просить Антона Михайловича написать оду на цей урочистий день і прочитать за шампанським. Я настільки вірю в геній Антона Михайловича, що думаю, йому досить часу, поки Пульхера з'їздить туди й назад.
Тось (сміється). Можна.
Наталя Павлівна. Ви злий, Іване Стратоновичу. Навіть в такий день ви не можете.
Андрій Карпович. Бить, бить його треба!
Іван Стратонович. Господи! Та що ж я такого сказав?!
Входять Саня й Карпо Федорович.
Наталя Павлівна (біжить назустріч). Що ж ви сховались, татуню? Тут вся сім'я, а ви десь там.
Андрій Карпович. Ну, тату! Тепер купимо пасіку? Га? Поділимось, я механіку, а ви пасіку. Чи хочете навпаки: я пасіку, а ви механіку?
Карпо Федорович. І так, синку, добре, і так добре. Аби все було добре.
Андрій Карпович. Правильно. Чудесно сказано. Знаменито. Ну, тату, тепер буде все добре.
Карпо Федорович. Дай боже, дай боже.
Андрій Карпович. А як буде погано, то ось хто нас виручить. (Показує на Наталю Павлівну).
Карпо Федорович. А виручить... О, виручить, дай боже, щоб здоров'я більше було.
Наталя Павлівна (дзвінко). Буде, тату! Виручу! Всіх виручу! (Всаджує Карпа Федоровича на канапу).
Тось пильно дивиться на неї, одходить до балкона.
Андрій Карпович. А де ж Дося? Що ж це її не видно?
Саня. Пішла, Андрійку, на пошту. Мабуть, ще до крамниці зайшла.
Андрій Карпович. А... По хазяйству? Ну, Тасю, давай паперу, сідай, пиши листи на всі свої уроки. Адьє, мовляв, і бувайте здоровенькі. Кінець. Сідай, зараз сідай.
Наталя Павлівна. Моментально? Вспію. Зараз я хочу з вами бути. З татом хочу. (Лукаво). Ну, татуню, може, заспіваємо? Ха-а-ха-ха!
Андрій Карпович. А знаєте, цілком справедливо сміються з нас руські. Чи горе, чи радість, зараз "давай заспіваємо". І я вам скажу, панове, це таки чудесний звичай у нас. Ну що, справді, чому б нам не заспівать? Га?
Сміються.
Андрій Карпович (теж сміючись). А, їй-богу, панове. Ну, а що тут такого? От якраз всі зібрались. Га? Як ви думаєте? Поки Пульхера принесе... А то якось, знаєте, в грудях радість, а вилить... якось незручно кричать. Французи зараз починають танцювать. Ну, а ми — співать. Га?
Саня (злісно). А кацапи горілкою наливаються.
Сміються.
Наталя Павлівна (дивлячись у бік Тося й Сані, які трішки одійшли назад. Піднято). Знаєш, Адю! Може, незабаром ми матимемо ще одну радість, трошки іншого характеру, але теж таку, що заспівать прийдеться. (Показує очима на Тося й Саню). Як думаєте, панове?
Іван Стратонович пильно вдивляється в неї.
Андрій Карпович (з захватом). Чудесно! У, це так чудесно, що й нашій радості далеко!
Саня (озираючись). Що чудесно? Андрійку, я не чула, що чудесно?
Сміються.
Андрій Карпович. Щось...
Саня з непорозумінням дивиться на всіх.
Наталя Павлівна. Ми кажемо, що незабаром матимемо ще одну радість. Але про неї тобі не можна знать.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Не можна, не можна! Ні-ні, їй якраз не можна знать.
Іван Стратонович. А також Антону Михайловичу.
Андрій Карпович. Безумовно! Безумовно.
Карпо Федорович. Воспретить.
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха. Іменно, тату, воспретить.
Тось (червоніючи). Я, панове, нічого не розумію.
Іван Стратонович. А чого ж ви почервоніли, коли не розумієте? Тось. Я?
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха! Санюсь теж, видно, не зрозуміла. Правда? Правда? (Біжить до неї). Ой, зовсім не розуміє, червона, як сонце.
Тось (спалахнувши, до Наталі Павлівни). Наталю Павлівно!
Наталя Павлівна (швидко до нього). Фр! Фр! Уже!
Тось. Кумедні жарти.
Саня (раптом, видно зрозумівши). Ой, які ж бо, їй-богу! (Вибігає).
Сміються.
Наталя Павлівна. Саню! Санюсь! Не будемо! Даю слово, що не будемо! Бідна дівчина! Тось. Наталю Павлівно!
Наталя Павлівна щось шепоче йому на вухо. Тось пильно дивиться на неї, зразу стихає й робиться серйозним. Кидає на всіх чудним поглядом.
Андрій Карпович (до Наталі Павлівни). Заспокоїла? Хе-хе-хе!
Наталя Павлівна. Ого! Моментально. Сказала таке словечко, що як по щучому велінню. Треба ще й Сані сказать. (Іде за Санею).
Андрій Карпович (до Карпа Федоровича). Чарівниця! Одне слово, татуню, чарівниця у нас, та й годі!
Карпо Федорович (з побожністю). Одне слово, чарівниця.
Іван Стратонович (до Тося). Солодке, мабуть, слово! Га?
Тось (з чудною посмішкою). Солодке, хімико. Солодше всіх ваших кислот.
Іван Стратонович. Он як!
Андрій Карпович (підморгує до Івана Стратоновича). Може, й ми коли-небудь узнаємо, що за слово?
Тось (все так же чудно посміхаючись). Може, й узнаєте.
Андрій Карпович. Чудесно! Чудесно!
Іван Стратонович (ходячи по хаті, з підозрінням подивляючись на Тося). Побачимо... Побачимо.
Тось. Побачите й почуєте.
Іван Стратонович зупиняється й уважно дивиться йому в обличчя.
Тось. Що? Зараз хочете побачить? Рано. Іван Стратонович. Рано?
Тось. Рано.
Іван Стратонович. Так Наталя Павлівна сказала? Тось. Так я вам кажу.
Іван Стратонович зривається й знов ходить, трохи швидше.
Андрій Карпович. Що? Не піддається? Тайну свято береже? Та ви вже, Тосю, не мучте Івана Стратоно-вича, бачите, як потемнів. Може, він якраз і сам на ту лінію хоче стать. Ха-ха-ха!
Іван Стратонович (зупинившись, різко до Андрія Карповича). Ви вгадали, Андрію Карповичу!
Андрій Карпович. Ха-ха-ха!
Входять Наталя Павлівна й Саня.
Андрій Карпович. Тасю! Ради бога, скажи й Івану Стратоновичу яке-небудь солодке слово, а то тут мало до дуелі вже не доходить між цими лицарями. Заздрить!
Наталя Павлівна. Та не може буть! А Досі ще нема.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! (З захватом до Карпа Федоровича). Ну й чарівниця ж! Прямо тобі... Ха-ха-ха!
Саня (весело). Хоч би вже Дося швидше йшла, хай трішки на неї...
Наталя Павлівна (хитро). Іване Стратоновичу! На пару слів.
Іван Стратонович (понуро). Прошу дати мені спокій.
Андрій Карпович. Упирається! Ха-ха-ха! Упирається.
Наталя Павлівна (уважно подивившись на нього). Чекай, зараз і до тебе черга дійде. Іване Стратоновичу, я вам хочу сказати кілька слів по секрету! Чуєте?
Андрій Карпович. Та не впирайтеся, Іване Стратоновичу. Швидше йдіть, та хай до мене доходить черга.
Іван Стратонович підходить до Наталі Павлівни. Та шепоче йому щось на вухо. Він одповідає. Вона знов. Всі слідкують. Лице Івана Стратоновича
прояснюється.
Андрій Карпович (аж підскакує). Заспокоїла! І цього заспокоїла.
Наталя Павлівна (з сміхом іде до себе в кімнату). Зараз тебе заспокою, чекай!
Андрій Карпович. Ну, це ж подумайте тільки. Заспокоїла! Ну? Саню, а тобі що сказала! Га?
Саня. Ай, одчепіться од мене. Нічого'. Он на Івана Стратоновича нападайтесь, бачите, який ходить уже.
Андрій Карпович (лукаво). А Досі нема! Хм!
Наталя Павлівна (з мокрим рушником в руках, підходить до нього). Ну, а тепер твоя черга. Покажи свої очі... Так. (Кладе руку на голову). Заспокоїть треба. Тільки тобі ось що... Рушника ще можна не вживать. (Одклада). Сидіть тихо, добродію!
Андрій Карпович. Мамуню, їй-богу, я себе чудесно почуваю.
Наталя Павлівна. Навіть занадто чудесно. (Тре виски пальцями). А голова болить?
Андрій Карпович. Трішки. їй-богу, не дуже. Я спокійний.
Наталя Павлівна. Ну от, щоб зовсім був спокійний, посидь тихо. (Тре).
Андрій Карпович (до Івана Стратоновича). От що значить деспотизм! Колись і вам така біда буде.
Наталя Павлівна. Біда? Ах, ти ж! Так я тобі біда? От же тобі, от же тобі. (Тре).
Андрій Карпович. Ой, мам... мамуню! Годі!
Наталя Павлівна (покидаючи терти, раптом співає).
Якби тобі горенько та печаль, Якби тобі горенько та печаль, То б ти вийшов на вулицю та кричав...
Андрій Карпович моментально підхоплює, пристукує ногою, підморгує всім,
щоб підтягували.
Наталя Павлівна. Ех, жаль, вина немає! Хочу повної радості. З вином, з муками, з брудом, з брехнею! Ха-ха-ха! Правда, Іване Стратоновичу? Де ж взять чистої радості? Єрунда! Давайте співать, Адю!
Андрій Карпович. Єсть, ваше благородіє.
Наталя Павлівна. Тосю, Саню! Що ви, справді? Хіба вам не весело? Що, справді, як мокрі миші сидять. А ще молодь називається. Співать, грать. (Голосно, жагуче).
Пиймо, панове, пиймо, молодці, Пиймо, ще поки нам п'ється. Поки недоля нас не спіткала, Поки ще лихо сміється!
Всі заражаються її настроєм, кожний відповідно своїм переживанням. Рухи робляться нервові, одчаянні, веселі, навіть Іван Стратонович оживає й співає разом зі всіма, часом тільки з злісно-насмішкуватою посмішкою, поглядаючи на Андрія Карповича й Тося. Наталя Павлівна підбігає до піаніно, сідає й акомпанує. Входить Пульхера з пляшками.
Всі кричать "ура!", підбігають до неї, видирають пляшки, регочуть, кричать.
Тось. Давайте, Пульхеро, сюди. Давайте! Вони не вміють.
Саня. Тосеві! Тосеві!
Пульхера. Христос з вами! Та дайте дихнуть! А диви на них! А матінко! Т.а беріть, беріть!
Іван Стратонович. Сюди, сюди!
Наталя Павлівна (що теж підбігає). Адю! Штопор давай! Саню, шклянки, чарки. З буфета, швидко!
Тось. Ніяких штопорів. Шампанське з штопором? Ха! Пустіть! Не мішайте. Чарки давайте. Швидко! (Починає одтикати).
Іван Стратонович хапає другу пляшку.
Тось. Іване Стратоновичу, не чіпайте. Ви не вмієте. Іван Стратонович. Подумаєш! Глядіть, щоб ви вміли.
Наталя Павлівна. "Не сваріться, чортові сороки, начальство велить". Адю! Я хочу тебе поцілувать! Татуню! А татуня забули! Таточку, ідіть до гурту.
Карпо Федорович (з тихою щасливою посмішкою слідкує за всіма). Та куди вже мені старому. Я хоч подивлюсь на вас.
Наталя Павлівна. Ні-ні! (Підбігає, веде його до столу). Сьогодні треба всім укупі бути. Ах, Досі немає. Панове, як же без нашої тихої Досі?
Саня. Почекаємо!
Тось. Панове! Чекать уже пізно. Бережіться. Чарки підставляйте! (Затичка з тріском вилітає). Чарки, чарки!
Всі підставляють чарки.
Наталя Павлівна. Татуню, давайте свою чарку! Адю, ти маєш?
Тось. Не штовхайтесь! Помалу.
Іван Стратонович. Антон Михайлович на своєму місці.
Наталя Павлівна.