Коцюбинський). А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість дії або появи когось, тоді краще користуватись висловами а що як, ану (ж): "Піду я до Бондаренків – ану ж Петро вже приїхав" (із живих уст); "Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата – замкнена?" (з живих уст).
Отож, у наведеній вище невдалій фразі краще написати: "Вона й глянути боїться: ану (або – а що як) побачить там когось" .
Уперто чи наполегливо?
"Завод уперто працював далі, щоб учасно виконати почесне замовлення", – читаємо в одній газетній статті. У такому тексті прислівник уперто не підходить, бо він надає дієслову, якого стосується, неґативної функції, наприклад: "Барометр уперто показував "дощ", хоча в той день не капало навіть і сонце блищало часом крізь хмари" (М. Коцюбинський). У наведеній на початку фразі дієслово працювати вимагає прислівника з позитивним значенням; таким буде слово наполегливо.
Те саме можна сказати й про прикметники впертий і наполегливий: "Упертий, як свиня" (з живих уст); "Василь – людина наполеглива, трудовита" (О. Копиленко).
Щоденно, щодня, щодень, щоднини
Слова щоденно, щодня, щодень, щоднини ми бачимо в нашій класиці й сучасній українській літературі: "Я єсть той, який щоденно на будові, на посту" (П. Тичина); "Ходив я в садочок щодня виглядати" (Л Глібов); "Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий добрі ребра й серце розбиває" (Т. Шевченко); "Для величних будов Батьківщини, для майбутнього щастя – щоднини лийся, лийся, гаряча сталь!" (Я. Шпорта).
Усі ці чотири слова мають однаковісіньке значення, хіба тільки з тою різницею, що слова щодня, щодень ми часто чуємо в народному мовленні, але далеко рідше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислівника щоденно, дарма що прикметник щоденний – дуже поширений: "Оце такий мій щоденний наїдок".
Чи не забагато в нас однакових прислівників, дуже схожих між собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати – щодня чи щоденно. Мабуть, слід додержуватися слів, що живуть у народі, залишивши слова типу щоденно для тих випадків поетичної творчості, коли ритм вірша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведеній цитаті з творів П. Тичини.
ПРИЙМЕННИКИ
У (в) – до, в – на
Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: "Я поїхав у Київ" чи "Я поїхав до Києва", "Вихід у місто" чи "Вихід до міста"?
Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: "Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви" (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): "У Києві на риночку ой пив чумак горілочку" (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до – у (в): "Ми їздили на ярмарок у Косів" (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в):"Він ступив у сад" (Є. Гуцало) ; "Кидається у свою стихію" (О. Гончар); "Закрадається в серце острах" (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: "Уваливсь у хату" (П. Куліш); "Смерть зайшла до хати" (Д. Павличко).
Як сказано вище, прийменником у (в) з іменником у знахідному відмінку послугуємось, визначаючи час за днями тижня: "у вівторок", "у п'ятницю", – або з іменником у місцевому відмінку, коли мовиться про місяці року: "у січні", "у липні". Проте, коли визначається час за роком, треба користуватись родовим відмінком іменника, а не прийменником у (в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний.
Російському вислову дом в три окна відповідає український – будинок на три вікна, а вислову дом в пять этажей – будинок на п'ять поверхів.
Прийменник на вживають також, коли описують процес перетворення: "звівся ні на що".
Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вірити в себе, вдаватися в тугу, в розпач, – а також на позначення переходу з одного стану в інший: "І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся" (С. Гулак–Артемовський).
Російські прийменники у та в мають між собою велику значеннєву різницю, наприклад: "У него собирались гости" і "В его словах чувствовалась уверенность". Між українськими прийменниками у та в нема ніякої різниці. Ми ставимо їх незалежно від змісту речення, а тільки додержуючись правила чергування голосних, цебто: якщо попереднє слово кінчається на голосну, треба ставити прийменник в ("Вона взяла в нього книжку"), якщо на приголосну – тоді у ("Він узяв у неї книжку").
Від – проти, на – проти
"Це ліки від усяких хвороб", – читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по–українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: "Ліки проти ревматизму" (Українсько–російський словник АН УРСР).
Прийменником проти користуються також для порівняння: "І стіл був багатий проти звичайного" (Л. Смілянський), – а також у висловах на означення часу відповідно до російських на пятницу, под Новый год: "Пізно світилося проти п'ятниці світло, як у великодню ніч" (М. Коцюбинський); "Та це сталося проти Нового року" (з живих уст); "Він не питав більше – куди й чого я піду проти ночі" (С. Скляренко).
Для, задля, на, про, під, до
"У кутку кімнати стояла шафа для одежі"; "Це тобі торбинка для книжок", – часом чуємо з уст і навіть читаємо в художній літературі. Чи це правильно? Ні, треба: "стояла шафа на одежу", "торбинка на книжки". Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: "Не для пса ковбаса, не для кицьки сало" (М. Номис); "Цю шафу батько купив для мене" (з живих уст); "Для загального Добра" (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді треба шукати інших прийменників: "Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко" (з живих уст), "мішок на вугілля"; "одяг на свято" (Українсько–російський словник АН УРСР). Так само треба казати: "поштова скринька на листи й газети", "кошик на старі папери", "миска на борщ". Кажуть у народі ще: "мішок під жито", "одежа про свято й про будень", "книжка до читання".
Навіть призначення якоїсь дії передається в фольклорі прийменником на: "Не на те я, запоріжці, Гард розруйнувала, щоб степи ваші широкі та назад вертала" (історична пісня).
Прийменник на стоїть ще, коли йдеться про хвороби – захворіти на що, а не чим: "Занедужав на кір", "Він заслаб на пропасницю" (Словник за редакцією А. Кримського); "Оце вже місяць хворію на очі".
Прийменники для й задля часто виступають як синоніми: "Для тебе сина породила" (Т. Шевченко); "Задля нього зробила" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Погляньте на руки мої: задля миру і щастя народів вони – здатні на труд і бої" (С. Олійник). Інколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини, стаючи синонімом слів тому що, через те що: "Макар Іванович… брехав, що купив їх (брошури. – Б. А. — Д.) тільки задля їх дешевизни, маючи потребу в папері" (М. Коцюбинський).
По, за, з, на
Вище ми бачили, що прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше українська класична література й фольклор не так часто вживали, як це недавно стало поширюватися в літературі, коли чуємо: по–моєму, по–твоєму, по–нашому, наприклад: "по–моєму, так не можна робити". Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: "На мою думку (або – на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити". Але не слід думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Ні, ми часто користуємось цим прийменником, наприклад: "По Савці свитка, по пану шапка" (прислів'я); "Видно пана по халявах" (прислів'я); "По своєму ліжку простягай ніжку" (прислів'я).
Прийменником по користуються на позначення місця руху: "Він тинявся без діла по вулицях і майданах столиці"; "Мені багато доводилось їздити по містах і селах України". Але неправильно кажуть: "Я живу по вулиці Леніна", – замість: "Я живу на вулиці Леніна".
У фразі "Він по походженню – українець" прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять: "Він за походженням – українець", – бо тут треба прийменника з: "Він із походження (або з роду чи родом) – українець". Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в на фразах: "Одягнений за останньою модою"; "Це зроблено за всіма вимогами науки", – то цього не можна сказати про такі фрази: "Він зробив це за наказом директора"; "За бажанням публіки концерт повторено"; тут слід сказати: "З наказу директора", "На бажання публіки". Вислів "одержати гроші за рахунком (чи за ордером)" – також неправильний, слід: "одержати гроші на рахунок (чи на ордер)". Коли треба вказати на привід, причину або підставу якоїсь дії, тоді краще вживати прийменника з або на: "Чи з доброї волі?" (О. Гончар); "Носили на його бажання дорогі страви" (М. Коцюбинський).
Принагідно слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по–українському цей вислів буде – з погляду: "з погляду марксизму" (Українсько–російський словник АН УРСР), "із цього погляду" (Російсько–український словник АН УРСР).
У декого часом виникає питання: як правильно сказати по–українському: пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху, то треба ставити прийменник по ("Ми ходили по гриби" – П. Воронько), якщо напрям руху – прийменник за ("Пливи, косо, тихо за водою, а я піду слідом за тобою". – Народна пісня; "Я йду по лікаря, бо хворому дуже тяжко", але "Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт").
При чи за?
З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмі й з уст.