По–українському слід казати не "По закінченню роботи треба прибрати своє робоче місце", а – "Закінчивши роботу, треба прибрати…"; не "При читанні вголос треба правильно наголошувати слова", а – "Читаючи вголос, слід правильно…"; не "Після закінчення звіту я перевірю його ще раз", а – "Закінчивши звіт, я перевірю…". Звісно, ці фрази можна побудувати й так: "Після того як закінчиш роботу, треба прибрати"; "Коли читаєш уголос, правильно наголошуй…"; "Коли закінчу звіт, я перевірю…".
Таке широке вживання дієприслівників надає українській мові легкості вимовляння й мелодійності. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець природну красу нашої мови.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДІЄПРИСЛІВНИКІВ
Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи, не вважаючи, дарма що
"Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива", – пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо годі не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди добрали способу вчасно закінчити жнива; отож, треба було замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: "Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало журно" (В. Козаченко). Можна в таких випадках послугуватись іншим схожим прийменником – невважаючи: "Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний" (І. Франко).
З цього не треба робити висновок, що дієприслівник не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі випадки, коли треба саме його, а не прийменників незважаючи, невважаючи, наприклад: "Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого" (з живих уст), – бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: "Маруся була проворна, жвава… ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість" (І. Нечуй–Левицький), – цебто працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч і було це їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: "Не зважаючи на особи" (Українсько–російський словник ДН УРСР).
Іноді, замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучник дарма що: "Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря – листя тріпотіло на деревах уздовж шляху" (Ю. Смолич). Цей сполучник можна було б поставити в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслівника не дивлячись: "Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива".
ЧИСЛІВНИКИ
Узгодження іменників із числівниками
Як відомо, з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку, іменники теж стоять у називному відмінку множини: "Як у дівчини тієї славні трудодні, так вона чотири літа сниться все мені" (А. Малишко); з числівниками, починаючи від п'яти, іменник стоїть у родовому відмінку множини:"П'ять маленьких діток сплять" (переклад Лесі Українки); "Оженила старших п'ятьох синів, поставила кожному нову хату" (І. Нечуй–Левицький). Із дробовими числівниками іменники стоять у родовому відмінку однини: "Оживали образи, події, які, здавалось, повинні були стертись за півтора десятка років" (О. Копиленко). Зі складеними числівниками відмінок іменника залежить від останнього числа, цебто коли останнє число – два, три, чотири, тоді буде називний: сто сорок два карбованці, з останніми числами – п'ять і далі – родовий відмінок множини: двісті сорок п'ять карбованців.
Коли числівники два, три, чотири показують не точну кількість, а тільки приблизну, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років чотири не бачив я брата; пробуду в місті днів зо два.
Узгодження прикметників з іменниками при числівниках
Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати по–українському: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?
Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, цебто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: "Уже минуло з того часу аж три довгі роки", бачимо, прикметник у називному відмінку множини використовує І. Нечуй–Левицький: "Знайшла два невеличкі горщечки". Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: "Два–три далеких постріли давали відчувати цю тишу"; те саме бачимо в І. Тобілевича: "Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть, з Кракова".
Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: "Чотири вірні товариші не зрадили його й тут".
Збірні числівники
В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.
Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: "А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє" (Т. Шевченко); "обоє рябоє" (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: "У салоні їх дожидало троє людей" (Леся Українка), – а також коли вони поєднується з особовими займенниками: "Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я" (Марко Вовчок), – та з іменниками, що мають тільки множину:"Нащо тобі аж троє ножиць?" (із живих уст).
Кількісні й порядкові числівники часу
І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: "Скільки зараз годин?", – замість – "Котра година?". Чуємо інколи: "Зараз година ночі", – замість – "Зараз перша година ночі" тощо. Навіть в Українсько–російському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельні вислови: "не пізніше трьох годин" і "не пізніше третьої години", а вислів "о другій годині дня" перекладається "во втором часу дня" і "в два часа дня".
Такий паралелізм у справі означення часу, де має бути абсолютна точність, – недопущенна річ. Тут конче треба твердо стати на бік якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кількісні числівники ("Я встав у сім годин ранку"), або порядкові ("Я встав о сьомій годині ранку"). Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: "О п'ятій годині виїхали ми з монастиря" (М. Коцюбинський); "Завтра об одинадцятій на мене чекатиме інженер" (Ю. Смолич). У цих фразах порядкові числівники п'ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами – четвертою й п'ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що по–російському буде: в пять часов, в одиннадцать часов. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творів М. Коцюбинського: "Рівно о пів до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню". Виходячи з цього, треба питати не "Скільки годин?", а – "Котра година?", казати не "одна година ночі", а – "Перша година ночі" тощо.
Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповідно до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прийменник на: "Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю" (С. Гулак–Артемовський). Отож російську фразу "Я приду в пятом часу" треба сказати по–українському: "Я прийду на п'яту годину", а не "Я прийду о п'ятій годині", – бо це означає вже точний, а не приблизний час.
Дробові числівники часу передаються відповідним дробом із прийменником на до половини години: чверть на третю, – з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому, або пів до сьомої як це ми вже бачили в фразі з твору М. Коцюбинського, чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома, або чверть до сьомої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за попередніми правилами: десять на другу, тридцять на другу або тридцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.
Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачену на якусь роботу чи дію, тоді слід користуватись кількісними числівниками: "Як ось із неба дощ полився, в годину весь пожар залив" (І. Котляревський); "От ми й узялися перевіряти рахунки з десятої ранку аж до сімнадцятої дня, витративши на це діло сім годин" (із живих уст).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛІВНИКІВ
Один, одні, самий, самі
В українській мові числівники один, одна, одне, одні мають або кількісне значення: "З одного вола двох шкур не деруть" (прислів'я); "Ой одна ж я, одна, як билиночка в полі" (Т. Шевченко), – або значення займенника якийсь: "В одній долині під горою високий явір зеленів" (Л. Глібов). Але ці числівники не мають значення займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: "Он выбежал в одном белье". Однак трапляється читати не тільки в сучасних газетних і журнальних статтях, а навіть у художніх творах: "Вона вийшла в одному жакеті", "Одні старі залишилися в селі".
Українська класична література й народне мовлення в таких випадках користувалися здебільшого займенниками самий, сама, саме, самі: "Самий борщ та борщ, без нічого як щодня їсти, то хіба наїсися?" (казка); "Зосталися самі вишкварки" (М. Номис); "Самі діти в хаті сидять, а батьки кудись пішли" (з живих уст). Отож авторам наведених вище двох фраз слід було написати: "Вона вийшла в самому жакеті", бо фраза з висловом в одному жакеті дає змогу припускати, що жінка носить часом і по два–три жакети; "Самі старі залишилися в селі", бо тут ідеться не про кількість людей, що залишилися в селі, а про їхній вік.
Другий та інший
Слово другий буває українською мовою порядковим числівником ("А в другий раз пройшла не глянувши на нього".