Шевченко); "Антін бачив перед очима те, про що говорив" (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.
Домовлятися й умовлятися
Останнім часом із нашої усної й писемної мови майже зникло дієслово вмовлятись, поступившися скрізь перед дієсловом домовлятися: "Я домовлюся з лектором про початок лекції"; "Вони домовлялися про нову зустріч".
Дієслово вмовлятись означає "говорити з кимось, виставляючи якусь умову": "Дід з чортом, умовлячись, пішли поруч, як товариші" (О. Стороженко); "То було не те місце, про яке ми вмовлялися" (Ю. Яновський), – а дієслово домовлятись означає "закінчувати процес умовляння, довершувати всі вимоги умови": "Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала" (Т. Шевченко); "Домовся з ним про все, щоб не було нікому кривди" (з живих уст).
Не треба забувати й про інші синоніми цих дієслів: годитися, що є синонімом до вмовлятися ("Годись на рік". – Марко Вовчок), єднати, що є відповідником російського рядить ("Чого в'янеш, моя доню? – стара не спитала, за сивого, багатого тихенько єднала". – Т. Шевченко), договоритися, що є тотожним дієслову домовитися ("Договорилась вона так, щоб мені очі зав'язати, і вона мене вела". – Казка).
Отож, у перших двох фразах треба було написати дієслово вмовитися: "Я вмовлюся", "Вони вмовлялися".
Дорівнювати й рівнятися
"Два та один рівняється трьом", – помилково кажуть інколи, забуваючи, що дієслово рівнятись має в українській мові інше значення, ніж те, що йому в цій фразі надають. Рівнятися – значить "уподібнюватися, триматись одної лінії в ряді": "Ні, Мессіє, я не рівняюся до тебе, ні!" (Леся Українка); "Рівняйся на правофлангового!" (військова команда). Дієслово дорівнювати означає "бути рівнозначним, становити щось": "Дія дорівнює протидії" (фізичне явище). Отож, у наведеній помилковій фразі треба було написати: "Один та два дорівнює трьом".
Жити–бути, жити собі, жити–поживати
"Жив–був дід та баба", – чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: "Жил–был старик со старухой"; українська народна казка з діда–прадіда починалась висловом жити собі: "Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба" (казка) або жити–поживати: "Жив–поживав козак заможний Клим" (Л. Глібов).
Вислів жити–бути трапляється в художній літературі ("Жила–була в гаю сорока". – Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.
Забивати, бити, збивати, зчиняти, здіймати, зняти
"У селі забили тривогу"; "В артілі забили сполох", – читаємо в сучасних оповіданнях, і нам ясно, що краще було б авторам підшукати інші дієслова замість забити, що має багато значень. Ми звикли чути його в розумінні "міцно затулити" ("Забили вікна й двері"), "засмітити" ("Щось забило відтулину"),"забуртувати, захарастити" ("Забило снігом дорогу"), "знищити" ("Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу"),"пригнітити побоями" ("Так забили того хлопчину–сироту, що він тепер усього боїться"). Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забити памороки.
Коли йдеться про тривогу, сполох, бучу, крик, гамір тощо, тоді більше до речі будуть дієслова: бити ("Федір Гичка б'є тривогу, калатає в рейку–дзвін!.." – С. Олійник; "Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін". – Ю. Смолич), збити ("Жінка аж під стелю, – таку бучу збила". – Казка), зчиняти ("Гамір атенці зчинили, наче готовили бурю". – П. Тичина), здіймати ("Публіка здіймає нетерплячий гомін". – Леся Українка), знімати ("Зняла ж бучу Пилипиха, як визналась батькова подія". – Марко Вовчок).
Заводити, накручувати
"Заведи годинника, щоб не спинився", – чуємо зрідка від тих, хто забув, що по–українському дієслово заводити має інші значення, ніж те, що треба тут: "Завів його на таку кручу, що страшно й глянути вниз" (Марко Вовчок); "Завели собі деяку городину" (казка); "Без мене не знаєш, як і взяться, як і пісню завести" (О. Стороженко); "А де ж ненька старенька? Чому не заводить, не голосить по покійнику?" (І. Франко). А коли дають рух якомусь механізму, що має пружину, то тут – накручують: "До старовинного годинника підійшов він і взявсь накручувать" (переклад М. Рильського); "Шелемаха накрутив грамофон" (М. Трублаїні).
Від дієслова накручувати походить іменник накрут – відповідник до російського іменника завод: "накрут годинника – на 24 години".
Коли мовиться про складні механізми, що діють не через накрут пружини, дієслово накручувати не підходить; замість нього слід тоді послугуватись іншими словами, наприклад, пускати (пустити): "Пустити зразу аж три трактори" (з живих уст).
Заживати, гоїтися, загоїтися
Дієсловом заживати часом користуються не з його значенням: "Два поранення ніби зажили", "Рани мої зажили". Але українська класична література й народне мовлення надавали дієслову заживати іншого значення: "Зажила вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки" (Ганна Барвінок); "Ой не знав козак, ой не знав Супрун, як славоньки зажити" (історична дума); "Годі тобі віку мого заживати" (з живих уст).
Коли мовиться про рани й виразки, тоді треба вдаватись до дієслів гоїтися, загоюватися: "І рана гоїться ясна, пекуча, давня…" (В. Сосюра); "Рани від опіків на руках і ногах гоїлись" (В. Гжицький); "Загоїться, поки весілля скоїться" (М. Номис); "Його рана швидко загоїлась" (А. Шиян).
Займатися, працювати, жити з чогось, трудитися чимось, робити щось, заходжуватися коло чогось, узятися за щось
Відповідно до російського дієслова заниматься в нас часто кажуть займатися, вельми поширюючи значеннєвий масштаб цього слова й витискаючи ним здавна відомі українські вислови, наприклад: "займатись пасічництвом", замість пасічникувати; "займатися вчителюванням", замість учителювати; "займатися столяруванням", замість столярувати.
Основне значення дієслова займатися – "починати горіти, спалахувати": "І в той час скирти і клуня зайнялися" (Т. Шевченко). Значення цього дієслова часом поширювали, вживаючи стосовно навчання: "Революцією я тоді не займався, проте зовсім темним не був, читав різні книжки…" (Ю. Яновський).
Є багато висловів, які можуть заміняти дієслово займатися: жити з чогось або чимось ("І дід, і батько його жили з кравецтва". – З живих уст; "Він живе хліборобством". – Б. Грінченко), трудитися чимось ("У нас тут усі трудяться гончарством". – Із живих уст), робити щось ("Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити". – І. Котляревський).
Усі ці вислови, взяті з народних джерел, цілком можуть замінити оті штучні конструкції з дієсловом займатися на зразок "займатися кравецтвом", "займатися хліборобством".
Замість казати: "Брат зараз займається й не може піти в кіно", – слід: "брат зараз працює", замість: "Треба займатись самим собою", – правильніше: "треба заходитись коло самого себе" або: "треба взятися за самого себе".
Заказати (заказувати), замовити (замовляти)
Хоч на цих двох словах, що мають різне значення, – заказати й замовити – не випадало б помилятись людям, однак помиляються, як це чуємо часом з уст, а то й читаємо в сучасній літературі, наприклад, у такій фразі: "Вони сіли за вільний стіл і заказали собі пива й раків".
Слова заказати, заказувати означають "наказувати щось комусь" ("Ой заказано і загадано всім козаченькам у військо йти". – М. Маркович) або "забороняти комусь щось" ("Та й де той пан, що нам закаже і думать так і говорить?" – Т. Шевченко). А коли йдеться про страву чи якийсь продукт широкого вжитку, що його просять продати або зробити, тоді треба ставити слова замовити, замовляти, наприклад: "Солодка прохолода принаджувала гостей, і вони, замовивши собі каву, мостились біля вікна або сідали на веранді" (М. Коцюбинський); "Замовив оце шевцеві пошити нові чоботи" (з живих уст).
Слова замовляти, замовити трапляються ще в народних повір'ях як засіб знімати біль або лікувати хвороби: "Та не замовляйте зуби – не болять" (М. Номис), "Стара ненька говорила, що він уміє замовляти, що наслано на дитя лихими людьми" (І. Нечуй–Левицький). З цього видно, що в наведеній помилковій фразі треба було написати: "…замовили собі пива й раків".
Залишати й покидати
Часто думають, що слова залишати й покидати є абсолютні синоніми, між якими нема різниці, а тому, мовляв, до них можна вдаватись довільно; ба навіть спостерігаємо, як дієслово залишати, іноді на шкоду стилю викладу, майже витиснуло покидати, яке стало траплятися в нас дуже рідко.
Візьмімо фрази з газетного повідомлення: "Радянські кораблі, залишаючи гостинні береги Куби, лишили по собі добру пам'ять", – і з уст: "Він залишив її саму з малою дитиною". Не кажучи про те, що замість слова пам'ять у першій фразі краще було б поставити слова згадки, спогади, спомини, ми відчуваємо якусь неприродність у використанні дієслова залишати. Коли мовиться, що хтось надовго або й зовсім від'їздить чи відходить від когось або чогось, тоді треба ставити дієслово покидати: "Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, як ти мене покидаєш, – тільки подумай!" (народна пісня); "Під гаєм хтось огонь покинув" (Л. Глібов). А коли йдеться про почуття або речі, що лишаються після когось, або в значенні "бажаючи припинити, урвати щось", тоді слушне буде дієслово залишати: "Ніхто не залишить свого кохання" (Марко Вовчок); "Він залишив дітям велику спадщину" (Словник за редакцією А. Кримського); "Не хотіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити" (Леся Українка).
Тим‑то в першій помилковій фразі треба було написати: "Радянські кораблі, покидаючи гостинні береги Куби…", – а в другій сказати: "Він покинув її саму…".
Залицятися, упадати, доглядати, ходити
Для українських дієслів залицятися (до когось), упадати (біля когось), доглядати (когось), ходити (коло когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Однак російське дієслово ухаживать може бути відповідником до кожного з наведених українських дієслів, зате не кожне з них відповідає російському ухаживать.