Ранішнє богослужіння йде. А я хотіла би сьогодні бути такою чистою, невинною, як була перед роком, хотіла б чути себе знов між людьми людиною. Хотіла б чути при своїм боці когось, хто мене любить, хто мене шанує, хто готов захистити мене. Юлечку! Нічого не хочу від тебе! Забудь усе, що я перед хвилею говорила тобі! Відки ж я приходжу до того, щоб зав’язувати тобі вік, затроювати тобі життя своєю минувщиною?.. Ні, ні, се у мене гарячка… Лиш одного, одного прошу в тебе. Підожди хвилинку! Ось я зараз уберуся… Ще маю тут на дні куфра своє жалібне убрання… Те саме, в якім проводила свою матусю на кладовище. Ось підожди, я зараз!..
(Хоче відімкнути куфер.)
Юліан
Не розумію. Пощо та маскарада?
Каміла
Лише підожди! Не втечеш? Я за хвилиночку!
(Відмикає куфер, перекидає в ньому все і видобуває чорну сукню і інші часті жалібної туалети.)
Ось бачиш! Я зараз уберуся!
(Сквапно починає одягатися.)
Юліан
Але пощо? Що се має значити?
Каміла
(перед дзеркалом).
Зараз! Ось, заразісінько. Се дрібниця… Для тебе дрібниця. Надіюся, що сього не відмовиш мені. Адже ти добрий, любий мій хлопчик. Любиш Камілу, правда? Не відмовиш, не відмовиш!
Юліан
Але що таке?
Каміла
(стає перед ним уся в чорному, з густим вельоном, спущеним на лице.)
Ади! Правда, прилично? Ніхто не пізнає мене. Не можу скомпрометувати тебе. Правда? Ну, подай мені руку. Отак. (Бере його руку і вкладає за свою.) А тепер ходімо.
Юліан
Куди?
Каміла
Проведеш мене отак до костьолу. Я помолюся, а ти постоїш, підождеш на мене і проведеш мене знов назад додому. Се ж недалечко.
Юліан
До костьолу? Найлюднішою площею? В неділю? Ну, се ти пусте видумала!
Каміла
Не хочеш?
Юліан
Не хочу і не можу.
Каміла
Але ж се недалечко! Ніхто мене не пізнає.
Юліан
Але мене пізнають. Почнуть питати: що се за дама?
Каміла
І що з того? Хіба тобі велика річ сказати: наречена, або сестра мого приятеля, або хто? Хіба тобі першина брехати?
Юліан
Не хочу.
Каміла
Юлечку! Прошу тебе! Така мала дрібниця. А мені буде на цілий рік, на ціле життя пам’ятка… І хоч хвилина ілюзії, що я ще чиста, непогорджена, рівноправна між людьми… Що хтось не соромиться прилюдно йти зо мною по вулиці, стояти обік мене в костьолі… Юлечку, для тебе се нічого, а для мене – ціле життя… цілий змисл життя! Не відмов мені сього!
Юліан
(витягає свою руку з її руки).
Ні, сього не буде. Там у костьолі тепер моя мама, мої сестри. Мався б я спишна, якби вони побачили мене під руку з чужою дамою.
Каміла
Та брешеш, брешеш! У тебе тут нема ані мами, ані сестер! Ну скажи, признайся, чому не хочеш зробити мені сеї маленької прислуги?
Юліан
Бо не хочу! Просто не хочу задля тебе компрометуватися. Не хочу задля тебе брехати. Не хочу йти з тобою по вулиці ані стояти біля тебе у церкві, та й по всьому.
Каміла
Але се ж така дрібниця! Що за компрометація! Півгодинки часу! А для мене – боже, якби ти знав, яке добродійство ти зробиш для мене!
Юліан
Слухай, дівчино! Ти зовсім одуріла. Чого ти чіпаєшся мене з такими глупими ідеями? Раз тобі сказано, що нічого з того не буде, то й годі! Бувай здорова!
(Відвертається.)
Каміла
(стає в дверях, відкидає набік вельон).
Ах, так ось який ти! Навіть такої дрібниці не хочеш зробити для мене! Такого мізерного знаку, що вважаєш мене людиною, а не лише кусником живого м’яса! О, тепер я розумію тебе. Ти без серця! Ти самолюб! Іди! Не хочу більше бачити тебе!
(Відкидає його руку.)
Юліан
(розлючений).
Малпо! Як ти смієш! На тобі за се! (Б’є її в лице.) Щоб знала, з ким говориш!
(Відходить.)
Каміла
(обома руками хапається за вдарене лице. Хвилю стоїть німа, мов приголомшена, потім скрикує нервово).
Мамочко моя! Мамочко! Бачиш, до чого я дійшла в роковини твоєї смерті!
(Запирає в собі дух і надслухує при дверях.)
Пішов! Пішов!.. Ні, не можу, не можу довше!
(Заломлює руки і бігає по покою.)
Мамочко! Поглянь на свою доню! Візьми мене до себе!
(Знову надслухує при дверях.)
Пішов! І не вернувся… не вернеться більше! І не треба. Пощо? Але я? Що зо мною? Дзвони грають… До церкви кличуть… Не до церкви, а до мами… До мами! До мами! Мамочко! Біжу до тебе! Любий мій! Зажди!.. Пішов! Е, ні, я тебе догоню, я буду швидше!
(Скаче на вікно, відчиняє його і кидається вниз. За сценою чути короткий різкий крик, потім глухий стук.)
Заслона спадає.
________________________________________
Примітки
Вперше надруковано у кн.: Іван Франко. Маніпулянтка і інші оповідання. Львів, 1904, с 175 – 194.
Дата в першодруку: "Львів, 4 – 5 липня 1904 р."
До цієї теми І. Франко звернувся ще на початку 1880-х років, маючи намір написати поему "Сяся".