Геній

Іван Франко

Сторінка 3 з 3

Хлопи кланяючись прирекли, раді, що їм удало ся проволїкти справу, а Ґустав правдиво пророцьким духом провидїв значінє тих поклонів і зараз же й огорошив їх:

— Ви кланяйтесь чи не кланяйтесь, але не га­дайте менї, що се, що проволоче ся, то вам таки і втече ся, що я поїду з села, тай пропаде. Наперед вам кажу, що моє не пропаде! Я вже на вас найду спосіб.

Поспускали носи бідні Бойки і похитуючи пат­латими головами пішли зо двора, тільки спльовуючи та воркотачи між собою: "Тьфу! Най Бог відвертат та заступат від такого! От-то-о! Росло серед нас, на наших очах, а ми й не знали, що воно за пти­ця! Аж нараз адїте-тко, який Ірод проявив ся ! Тьфу, пек йому! Світ би зажерло, преч би ся казало!"

От так то розпочав Ґустав свою адмінїстра­ційну дїяльність, приучуючи ся на малім, як поряд­кувати великі дїла. Батько тільки руками розводив, бачучи, як перед його сином усе корить ся та хи­лить ся, як під його оком робота горить, стихають жарти і співи, щезає з лиць веселість, а зависає на них якась сїра трівога. "І відки він сего всего навчив ся? — думало ся старому. "Ріс хлопець на моїх очах якимось відлюдком непривітним, ішов че­рез усї школи туманом вісїмнацятим, і нїхто й не підозрівав, що в нїм дрімає і таїть ся такий адмі­нїстраційний ґенїй!"

1 2 3