Не спитавши броду

Франко Іван

Сторінка 15 з 30

Я отсе для невістки. Не перший раз у нього беру, і ціна у нього одна.

— А чому ж так мало у нього купують?

— Або я знаю? Бо не жид. До жидів усі йдуть і беруть саме дрантя, та й ще, наторгувавшись, ледве за таку ціну дістають.

Гава швидко надумавсь і підійшов прямо до міщанина.

— Помагайбі вам, пане Староміськийі — сказав він, кланяючись.

Міщанин глянув зачудуваними очима з-під сивавих, мохнатих брів на злиденного, обшарпаного жидка, що здоровкався з ним, як зі старим знакомим.

— Тьфу на твого батька клапчастого! — сказав він, сплюнувши. — А ти відки мене знаєш?

— Ни, пане Староміський, хто би вас не знав. Вас, нівроку, усі знають. А по чому чіпчики продаєте?

— По дві шустки, або що?

— Бо я би хотів у вас купити.

— Агій, а тобі нащо? Чи для матері твоєї лисої?

— Для матері чи не для матері, а вам що до того? Кілько їх ту маєте?

— Ще вісім, або що?

— Ни, які ж бо ви! Вісім по дві шустки, то шіснадцять шусток. А що спустите, як усі візьму?

— Тю на твою голову! А нащо тобі всіх?

— Що спустите, як усі візьму? — всміхаючись повторив Гава.

— Та відчепись ти від мене! — скрикнув Староміський. — Я не твій дурень, щоб ти з мене кпини собі робив.

— Ну, ну! Хочете дванадцять шусток? Ні? Нате вам тринадцять! За всі нараз, готовими грішми. Чого вам треба, маєте возитися з ними ще зо три понеділки, то чи не ліпше відразу готові гроші взяти?

Міщанин подумав і сам собі не довіряв. Такого торгу йому ніколи ще не лучалося. У нього була своя сім’я, два сини і три дочки робили на господарстві, а він з старою жінкою плели оті чіпці старосвітським способом і шлялися з ними по торгах та ярмарках, заробляючи по струченні коштів найбільше по ринському, а не раз ледве по якихнебудь 20—30 крейцарів на однім торзі. Дуже рідко траплялося так, щоб випродали увесь товар, який було винесуть на торг. А ту нараз якийсь мізерний жидок усе купує.

— Давай чотирнадцять! — сказав він.

— Ни, дай боже добрий початок, — сказав Гава і відлічив гроші. — Але давай все, з палицею.

— Нащо тобі палиці?

— Щоби щастилося.

— Тьфу на твою голову! Бери й палицю.

— Знаєте що, — сказав Гава, —заждіть ви оту в шинку, я вам палицю зараз принесу, я так тілько, в позичку її.

— Ну, добре, — буркнув Староміський, ідучи до шинку, щоб випити склянку пива після такого доброго торгу. — Одурив проклятий жид, — воркотів він, сидячи за столом, — і чіпці за песій гріш купив, і палиця пропаде. — Та воркотів він се без переконання, так тільки, щоб воркотіти, бо на ділі рад був і торгові, і за палицею нічого було жалувати, проста ліскова була, тільки з попроверченими дірочками, куди просилювались шнурочки, що на них висіли чіпці.

А Гава, діставши чіпці з палицею в свої руки, побіг поміж вози, по торговицях та по підсіннях і такого репету наробив, вихваляючи свій товар, що народ ринувся за ним, мов на медведя дивитись. Не минуло й півгодини, як розпродав усі чіпці не по 20, а по 25 крейцарів.

— Доброго здоров’я вам, пане Староміський, — скрикнув Гава, входячи до шинку. — Ось вам ваша палиця.

— А чіпці де? — запитав Староміський.

— Як то де? Додому заніс. Знаєте що, може вип’єте ще склянку пива?

— Та випити б то не вадило, але грошей нема. Треба ниток на нові чіпці купувати.

— Ни, випийте за мої! А я вам за той час буду щось казати.

— Тю на твій рід запливомізький! Чи омана якась мене сьогодні чіпилася з тим жидом, — буркнув, усміхаючись, Староміський, поки Гава замовляв пиво. — Ну, що там такого маєш мені сказати? Кажи!

— Я вас хотів запитати: багато ви таких чіпців за тиждень можете зробити?

— Як до потреби. Звичайно робимо по двадцять. Але якби нитки, то й сорок, і п’ятдесят можна б. Та тілько біда, що мало продаємо, то на якого тристенного їх і робити.

— Знаєте що, робіть ви для мене на другий понеділок п’ятдесят. Я всі від вас куплю. По п’ятнадцять крейцарів за кождий.

— Е-ге —ге! Дешево б ти хотів!

— Ни, але ж я беру всі нараз, то также щось значить. Не потребуєте по ярмарках волочитися. Вас не обходить нічого, чи буде добрий торг, чи ні, ви маєте своє. А я ще чи продам, чи не продам, то бог знає.

— Ну, вже ти б та не продав! Твій предок Юда Скаріотський і Христа продав, а ти б чіпця не продав! Ні, серденько, дай по вісімнадцять чепець на чепець, то згода!

— Але ж змилуйтесь, пане Староміський, — благав Гава, — самі видите, я бідний жидок, сам не раз не маю що їсти, а вам заробок даю. Ну, най буде по шістнадцять. Коли хочете, то й завдаток вам дам, щоб мали за що ниток накупити. А знаєте що, робіть через половину: половину чіпців білих, а половину зелених, бо в деяких селах білі Носять, то зелених не купують.

— Ta-бо зелені міцніші, — сказав простодушно Староміський.

"От старий дурень! — подумав собі Гава. — Та я якби знав, що ті міцніші, а ті слабші, то міцніших ані робив би, ані продавав би, бо се ж мені самому страта. Тота баба хіба не казала, що оден чепець десять літ носить. Значить, через десять літ другого не купить. Тьфу на таку дурну голову". — І додав голосно: — Ви проте не дбайте, котрі слабші, а котрі міцніші, а робіть, як я вас прошу. Я знаю, що ваша робота добра, то й побачу, як воно піде. А як піде добре, то ми з вами зробимо таку згоду, що ви будете собі помаленьку робити та готові гроші брати, а я буду розпродувати. Для вас не буде клопоту, а й мені, може, дещо капне.

— Чи ще б такому пронозі не капнуло, — воркотів Староміський. — Тебе, мабуть, мати в кучки породила та ще в слотаві і під окап поклала, то вже добре там на тебе накапало, не бійся! — жартував він.

Вдарили по рукам, і Гава тут же дав Староміському в задатку того гульдена, що заробив на його чіпцях. А на другий тиждень, діставши півсотні чіпців, він нічого вже не продавав в місті, а рушив з ними по селах. То продаючи, то міняючи за всякі сільські вироби, котрі не раз о кілька хат дальше з зиском перепродував та перемінював, Гава пробігав околиці. Говіркий та верткий, мов в’юн, в’їдливий, мов гуска в царину, він на все глядів бистрими, зажерливими очима, з усього старався витягти для себе користь. Хлопські домашні промисли — оце була та криниця, з котрої він задумав черпати повними відрами. До всього він хапався, нічим не гордував, усьому находив приклад, в одній хвилі змірковував, де що може придатися і який зиск може принести. Тут виробляли сіті на рибу, там уміли якимись секретними способами красити просте домове полотно на спідниці так, що ніяким окропом тої краски не відпариш, там знов уміла якась баба гарні рукавиці з вовни плести, — всюди мусив Гава встромити свої пальці, всюди вмів пронюхати діло, закупував вироби, перепродував з зиском, і ще замовляв, і знов перепродував, і у продаючих, і у купуючих держачи в найбільшім секреті, відки що побирає і куди діває, бо знав, що той секрет — то весь його хліб, що як продаючий з купуючим лице в лице зійдуться, то він зробиться лишній і з голоду згине. За такою роботою пройшло кілька літ. Гава плавав в своїх гешефтах, як щука в озері, забираючи чимраз ширші та ширші округи під себе. Якась невгасаюча гарячка обхопила його, щось подібне до тої гарячки, котра обхапує вояка під час битви, відбирає йому пам’ять і жене в самий найстрашніший огонь, притуплюючи навіть чуття фізичного болю. Отак і Гава метався по Підгір’ї в ту пору, коли брат його кочував по гірських лісах, роблячи гонти та спускаючи сплави долі ріками. Не раз йому лучались і страти в його гешефтах, але ті страти тільки додавали палу його голові. Мрії о великих багатствах, о опануванні всеї хлопської продукції, о всевладнім пануванні на торгах і ярмарках шуміли йому в голові і гнали вічно наперед, мов той гедзь худобину. Його брала нетерплячка, скоро тільки який товар не приносив таких великих зисків, як йому хотілося, і він покидав торгувати ним, хоча б і зі стратою, надіючись надолужити сю страту на іншім товарі. В самім розпалі тої перекупської гарячки він в Журавні зустрів Вовкуна, займаючись в ту пору скуповуванням і перепродуванням самого найкращого гінтового дерева для фабрики резонансів. Він зараз же підбив Вовкуна пристати до нього до спілки, тим більше, що Вовкун далеко ліпше від нього знався на дереві. Гешефт в Журавні тривав пару літ; в тім часі у кождого з братів набралося вже по пару сот ринських зложеного гроша. Вовкун, недогадливий та тяжкий на підйом, був би сидів на місці й довіку, тим радше, що запізнався в Журавні з якоюсь жидівочкою, служницею у того фабриканта, котрому вони продавали дерево; жидівочка готова була вийти за нього замуж і навіть очевидно старалась його склонити всякими способами, щоб з нею женився. Але Гава пронюхав сю річ, і, боячись стратити такого пожиточного спільника, як Вовкун, розбив се сватання, представляючи братові всю безкорисність такого гешефту. Він навіть раптом зірвав зносини з фабрикою резонансів і разом з Вовкуном подався в інші сторони. І в сам час, бо фабрика та в місяць по їх відході збанкрутувала, а коли б брати не були заздалегідь від неї відкараскались, то були б певно понесли значні страти. Сей мудрий маневр раз на завсіди утвердив власть Гави над Вовкуном, — брати дали собі слово ніколи більше не розлучатися.

загрузка...

Вони кинулись в Гуцульщину, Гава знав, що хлопи з околиць Дрогобича та Самбора ходять до Косова та до Кут за сукном на свої гуні. Їм швидко удалось взяти в свої руки всю фабрикацію того сукна, котре й доставлювали хлопам на місце. На тім гешефті за два роки заробили дві тисячі гульденів. Біс підкупив їх заложити з тими грішми суконний склеп в Дрогобичі і за рік вони провалились, стратили всі гроші, ще й до криміналу попались. Висидівши по пару місяців в Самборі, вийшли голі, як турецькі святі. Тоді кинулись до Борислава і тут за два роки тяжкого, нужденного життя заробили двісті ринських. Аж тепер пригадали собі своє рідне село і почали розвідувати, що сталося з їх батьківською хатою і грунтом. Розвідавшись гаразд, покинули Борислав і пішли в гори.

Дивні якісь, не то радісні, не то сумні, тужливі чуття наповняли груди братів, коли вони зближалися до Н. Стали на вершку гори, у стіп котрої лежало село. Вершок був лисий, мохом порослий, але внизу о кількадесять сажнів густою височенною стіною стояв панський, Н-ський ліс. Ліс той шумів так чаруючо, дихав таким любим холодом, дзвенів такими різнородними голосами птиць, що брати залюбувались, хоч і як їм не до того було.

12 13 14 15 16 17 18