Я його прочитав уважно, але нічого фактичного з нього не довідався. Хто, з ким, за що… Я лиш при тому подумав, що не гаразд аж так мало довіряти, як не своїм товаришам, то бодай собі самому. Ви так мало вірите в себе, що Вас можуть вивести (і так безнадійно) з рівноваги двоє-троє кимсь десь висловлених слів. Вибачте мені, але така постановка справи видається мені крайнє неповажною"…
"ніхто, ніде Вас, тим більше з правління МУРу, не "декваліфікував, як письменника", а це тому, що ніхто цього зробити не може.
Ви письменник, який говорить сам за себе, а коли хтось там десь висловлює свої про Вас думки, то за це організація, як організація, не мусить нести відповідальности. Тим більше, що Ви є також членом правління тієї організації і Ви також несете відповідальність за її гаразди. Найбільше, Ви можете мати претенсію до тієї особи, яка Вас "декваліфікує", але ніяк до організації"…
"Хочу на заключения сказати: думаю, пане Юрію, що Ви свою заяву візьмете назад, перепросите нашого доброго і замученого Юрія Володимировича за турботу і на будуче не будете з такими заявами морочити нам голову. Волію, щоб Ви розрахувались зі своїми противниками, як Джек Лондон (в морду!), аніж оте українське скиглення та ображання, та оті вічні "виступи". Я більше ніж переконаний, що Ваш виступ принесе Вам самим багато прикрощів. Не від нас, а від тих якраз, що, можливо, на Вас в такому напрямку впливають. Будьмо краще добрими друзями, товаришами, колегами. Гаразд? Вас шануючий…"
Отаке то я йому настрочив. Чи матиме воно вплив? Будемо бачити.
Тим часом у нашому таборі також повно новин. Учора, на зарядження унрівського керівника табору Г. Стрелінґера, вивезено невідомо куди єпископа Мстислава, його шваґра Юрія Вітковицького, бувшого коменданта табору Володимира Онуфрійчука та його брата Федора. Тобто цілу бувшу таборову управу. Наслідки довгих, неприємних інтриг з приводу чисельних, неприємних справ.
У нашому МУР-і забагато клопоту з приводу "поглядів" і гонору, тут з приводу керування табором. Найбільше постраждала з того таборова церква. Кінець урочистих архиєрейських богослужб, чисельних молебнів, надхненних херувімських. Але можна допускати, що це не вплине на кружляння плянет, сходу і заходу сонця і та сила, що цим керує, не буде до нас в претенсії, бо це вона саме такими нас створила.
Минулу ніч не спалося, все думав… Ось два дні майже не працюю над "Шереметою", але до закінчення його не лишилось багато.
25 лютого. Зі щирим жалем і смутком згадували ми учора річницю смерти мого доброго київського друга Аркадія Любченка, що помер минулого року в Бад Кіссінґер і там же похований. У церкві відправлено панахиду, вечером відбулась академія, я мав вступне слово, Григорій Костюк прочитав реферат про покійного, артист Проценко подав одне з його оповідань, хор Колесниченка виконав кілька пісень. Стільки з ним пережитого, так багато спогадів.
Черговий лист від Ю. Шереха. Ті самі клопоти. Написав листа Степанові Баранові в справі збірника з приводу тридцятлітньої річниці смерти Івана Франка. Просили і мене щось туди написати, але тема Франко складна, вимагає часу, якого у мене так мало. І не почуваюся добре, ночами безсонниця, мабуть перевтома, потрібно відпочинку, сьогодні весь день боліла голова, був гарний день і тому я провів чимало часу на повітрі, бавився з Тодьом і ходили з Танею до лісу.
Зустрівся з В. Доленком та В. Дубровським, знайомими з часів Ваймару. Їх справи – політика. Постійні наради у президента, намагаються знайти можливість координації політичної роботи з іншими політичними середовищами, що на мою думку є справою безнадійною, бо "наші" політики не мають для цього нерва. Просто, взято не ту нуту. Політика зводиться до гри в сліпу бабу. Це повторяється й повторяється без яких будь виглядів зміни.
Прибув також з англійської зони, мій прадавній знайомий, невідмінний секретар різних українських організацій колишнього Берліну, мій щирий кореспондент Микола Селешко. Знаємося з ним з років двадцятих. Він, разом з Олегом Лащенком, намагаються заполонити мене грішного до активнішої діяльности в організації українських націоналістів мельниківського відламу, звичайно, в ролі слухняного виконавця постанов їх проводу… І було б, можливо, все це гаразд, коли б мене не обдаровано певними завданнями, які не завжди ототожнюються з "нашою" політикою, чого мої добрі старі друзі не хочуть, або не можуть розуміти.
28 лютого. Кінчається лютий, а з ним формально й зима. Завтра березень і натяк на весну, але в дійсності це дощ, це сніг, учора, наприклад, випало снігу за цілу зиму і деякий час виглядало по зимовому, але сьогодні знов халепа, вогко, холодно. Мусів накинути на плечі Таніного кріличого кожушка, що його дістала вона тут в таборі, бо у нас в бараку досить таки холодно. Огрівання знов штрайкує, всі ходять одягнуті в тепле.
Велика сенсація! Учора прибув до нас з далекої, заокеанської Канади офіційний представник організованого українства тії країни о. Василь Кушнір з наміром обзнайомитись з нашими умовами та обговорення можливостей переселення нас за океан. У президента Лівицького відбулись наради представників еміграції, приготовано спільний громадський обід, а вечором, на честь гостя концерт з моєю привітальною мовою, виступом хору Колесниченка і промовою гостя.
Отже, починаються перші пробні контакти з континетом другої півкулі землі за Атлянтиком, куди, правдоподібно, будуть скеровані наші стопи. І приємно, що там вже є певна кількість поселенців нашого племени і тим самим ми вже не будемо там аж надто незнаними. Моя привітальна промова хотіла також це сказати, що відповідало також настроєві цілої нашої громади.
Маю запрошення на відчит до Герсфельду на Гессенщині, де то ми вперше зустрілися з УНРР-ою минулого літа. Також запрошення від І. Багряного до співробітництва в газеті "Українські вісті", що почала виходити в Новому Ульмі. Роботи прибуває й прибуває, а тут зіпсулась моя "Орґа", мусів віддати її до майстерні і ось сиджу, як без рук. Зовсім розучився писати пером.
Учора також повернулись назад до табору всі наші арештовані, які, за вийнятком єпископа, будуть і далі тут жити. Їх, а особливо Паньківського, гарно вітали, всі вдоволені, що все так добре скінчилося, ніякого обвинувачення, американці розуміють, що це лиш інтрига совєтської агентури, якій тепер починають не вірити на слово.
Березень
5 березня. За вікном дощ, багато дощів, сливе кожної ночі ллє, але весну чути. Особливо в лісі, де я учора мав можливість побути пару годин. Почуваюсь втомленим і мушу відпочивати… Минулу ніч знов не спалося, весь час чомусь квилив Тодьо, я сердився, але не на Тодя, а на тих, що нас сюди дали. Рано з пересердя, знов написав комендантові гострого листа і обіцяли вже завтра нас кудись переселити… Побачимо, побачимо.
Машинка знов на моєму столі, багато працював, кінчаю нарешті "Юність Шеремета"… Прибув до табору Ісаак Мазепа, видатний політичний діяч, свого часу міністр внутрішніх справ УНР, лектор Української Господарської Академії в Подєбрадах в Чехо-Словаччині, автор "Большевизм і окупація України", "Підстави нашої політики", "Україна в огні і бурі революції". Ми з ним знайомі ще з Праги, приємна зустріч, багато розмовляли, переважно політика, але також і література і справи МУР-у. Його партійний товариш (вони є знані діячі нашої соціял-демократії) Феденко, подає заяву до МУР-у і, здається, що і Мазепа не мав би нічого проти, бути його членом. Тожто ми тримаємось засади лишень літературного членства, а тут вже втручається політика… Чого ми не маємо наміру торкатися.
Шандрушкевич, тобто комендант табору, скаржиться, що на нього знов донос, ніби він переховує в таборі воєнних злочинців. Агентура не спить.
6 березня. Учора Черчіл з-за Ля Маншу вирік на весь світ виразну, як завжди сильну і логічну мову, акцентовану на теперішнє політичне положення, в якому совєтська політика загарбництва вільних народів відограє ролю першорядну і рішаючу, не рахуючись з ніякими хартіями, проголошеними у Сан Франціско. Від Чорного до Північного моря, між вільним заходом і невільним сходом нашого континенту, запала залізна куртина. Це звучало, як Увага-увага! Чи маємо це розуміти, як мобілізацію до нової війни? Як не гарячої то бодай холодної? А чи тільки, як голос вопіющого в пустині?
8 березня. З табору Майнц-Кастель прийшла вістка, що там порядно потовкли совєтських офіцерів, які агітували за "родіну". Таке ж трапилось і з їх відпоручником для табору у Вісбадені. Промова Черчіла піддала відваги, розмови про "нову війну" не вгавають, совєтів нема потреби боятися, вони розбиті, господарсько безрадні… Але таборяни цьому не вірять. Сподіваються нового натиску "родіни" і нових страхів.
Сьогодні ми з Танею двічі побували в місті. Оффенбах досить зруйнований, але взагалі це гарне місто. Я відвідав окуліста і вперше набув окуляри для читання, як також міняли бісквіти і каву на цибулю й кислу капусту. Наші консервні харчі не багаті вітамінами, у Тані хитаються зуби. Хай живе цибуля й кисла капуста!
І також вперше відвідали кіно. Стара, американська картина в англійській мові, не багато з того зрозуміли, але все таки ще якась цибуля й кисла капуста для зміни буднів.
Закінчив редакцію "Юності Шеремета", але до "Ост"-а все ще не готовий. Дрібні справи, депресія, час до часу "страх і трепет"…
9 березня. Війна, але тільки нервів. Совєти в агресії, їх преса й радіо б’ють тривогу, в повітрі тріскотня звуків. До того додається гарматна стрілянина, американці збільшують контингенти війська, спішно будують нові летовища. Але президент Труман зве Сталіна Джов-ом і надіється, що мир переможе. Враження, що щось назріває, якась криза, лишень годі сказати яка. З Москви Черчіля звуть гітлерівцем, Айзенговера фашистом… Гай, гай! Невже? О! Краще не радіти передчасно.
11 березня. Наш з Танею об’єднаний протест у Шандрушкевича з приводу мешкання. Обіцяне "завтра" не сповнилось. Я зложив заяву на письмі, що не братиму ніякої участи в таборовому житті, поки не дістанемо можливого приміщення. Генеральний штрайк.
Зрання відповів на два листи Шереху. Не раджу робити "особливої квестії" з виступів Осьмачки, а полагодити це питання "принагідно".