Байки Харківські

Григорій Сковорода

Сторінка 3 з 4

Вона є перепалена сонцем жужіль. Але в сухих моїх водах величною красою відбивається блиск сонячного світла, без сили якого всі твої удобрення надаремні, а рослини мертві…

БАЙКА "СОБАКА І ВОВК"

У Тітира, пастуха, жили Левкон та Фірідам, два пси, у великій дружбі. Вони прославились і серед диких, і серед домашніх звірів. Вовк, від заздрості на їхню славу, вишукав хвилю і став набиватися до них у друзі.

— Прошу мене любити та жалувати, панове мої,— казав Вовк з удаваною чемністю.— Ви мене надзвичайно вщасливите, коли дозволите мені бути третім вашим товаришем. Вважатиму це собі за велику честь.

Потім понарозказував їм про славних і багатих предків своїх, про модні науки, в яких стараннями батьків був вихований.

— Коли ж,— додав Вовк,— родом та науками хвалитися серед розумних вважається за дурість, то маю кращі гідності, щоб ви мене оцінили і полюбили. Я на обох вас схожий, а голосом і волосом — на пана Фірідама… В одному лише не криюся, що маю хвіст лисячий, а погляд вовчий.

Левкон відповів, що хоч Тітир на них зовсім не схожий, однак є третім для них другом, що він без Фірідама ніякого діла не починає. Тоді Фірідам сказав таке:

— Голосом і волосом ти справді на нас схожий, але серце твоє далеко стоїть. Ми стережемо вівці, задоволені вовною і молоком, а ви з овець шкуру здираєте і їсте їх замість хліба. Найбільше ж не подобається нам дзеркало душі твоєї — хитрий погляд твій, що скоса на баранця позирає, який онде ходить неподалік.

Сила: І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні принади, й науки не спроможні утвердити дружбу. Лише серця, думками єдині, й однакова чесність людяних душ, що у двох чи трьох тілах живуть,— ось де справжня любов і єдність…

БАЙКА "КРІТ І ЛІНКС"

З казок, звір Лінкс має настільки гострий зір, що землю на кілька аршинів проглядає. Забачив він якось у землі Крота і почав насміхатись над його сліпотою:

— Коли б ти, нікчемна тваринко, мав моєї прозорливості хоч соту частку, то міг би проникнути крізь самий центр землі. А тепер усе мацаєш, сліпий, як темна ніч.

— Будь ласка, не хвались вельми,— відповів Кріт.— Зір твій гострий, та розум — зовсім сліпий. Якщо тобі дано те, чого мене позбавлено, то і я маю те, чого немає у тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мій не менш гострий слух. І я давно мав би очі, коли б були вони мені потрібні. Вічна правда блаженної природи нікого не кривдить. Вона, рівну в усьому нерівність роблячи, у гостроті мого слуху вмістила силу очей.

Сила: Дурість у багатстві пишається і лається, а в злиднях осідає і впадає у відчай. Вона в обох долях нещасна. Там біснується, як у гарячці божевілля, а тут з ніг валиться, як стерво… Сліпа дурість одне лише зло в усьому бачить. Для сього століття над століттям підносять, народ вище народу. Невдоволена ні своїм станом, ні країною, ні віком, ні спорідненістю, ні долею, ні хворобою, ні здоров'ям, ні смертю, ні життям, ні старістю, ні юністю, ні літом, ні зимою, ні ніччю, ні днем і, як удача, то підноситься до небес, а то спускається в розпачі до безодні, позбавлена як світла і духу віри, так і найсолодшого світу з душевною рівновагою, і спалюється полум'ям власних своїх печалей…

БАЙКА "ЛЕВ ТА МАВПИ"

Лев спить горілиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всіляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизилась до нього і почала стрибати та лаятись, забувши страх і повагу до царя свого. А коли настав час прокинутись від сну, поворухнувся Лев. Тоді Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, сімома дорогами розсипались. Старша з них, отямив-шись, сказала:

— І предки наші ненавиділи Лева, та Лев і донині Лев, і навіки віків…

БАЙКА "ЩУКА І РАК"

Щука, натрапивши на солодку поживу, жадібно її проковтнула. Та раптом відчула заховану у ласощах удку, що застрягла у її нутрощах. Рак се здаля примітив і на ранок, побачивши Щуку, спитав:

— Чого се ви, пані, сумні? Де подівся ваш кураж?

— Не знаю, брате, чогось сумно. Думаю, щоб розвеселитися, поплисти з Кременчука в Дунай. Набрид Дніпро.

— А я знаю джерело вашого суму,-сказав Рак.— Ви проковтнули удку. Відтепер вам не допоможе ні швидкий Дунай, ні плодоносний Ніл, ні веселовидий Меандр, ні золоті крильця.

Сила: Рак точну правду мовить. Без розуму й за морем погано, а мудрому чоловікові весь світ — рідний край: скрізь йому і завжди добре. Він добро не збирає по місцях, а носить його в собі. Воно йому — сонце у всі часи і як скарб у всіх країнах. Не місце його, а він оживлює місце, не вигнанець, а подорожній, і не вітчизну кидає, а лише змінює її; куди прийшов — тої землі і син, бо несе в собі народне право…

Меандр — назва річки в Малій Азії. Сковорода часто порівнює мову біблії з цією річкою, що тече по гарній місцевості, але в'ється, мов змій, та плутає течію свою, мов лабіринт.

БАЙКА "БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ"

— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику,— відповіла Бджола.— Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом ваша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народже-ні і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила: Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?… Кажуть се незважаючи на слова Сіраха [ ]: "Веселість серця — життя для людини" — і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? — Тоді,— відповість вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць смачніший? — Тоді,— відповість мисливець,— коли добре за ним полюю.

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки "Про старість"…

Але ж розкусити треба, що то значить — жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним".

БАЙКА "ОЛЕНИЦЯ ТА КАБАН"

У польських та угорських горах Олениця, завбачивши домашнього Кабана, стала вітатися:

— Доброго здоров'я, пане Кабан. Радію, що вас…

— Що ж ти, негіднице, така непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан.— Чому звеш мене Кабаном? Хіба не відаєш, що я підвищений у Барани. Маю про це патент, що рід мій походить від найшляхетніших бобрів, а замість опанчі я для характеру ношу на людях здерту з вівці шкуру.

— Перепрошую, ваше благородіє,— сказала Олениця,— я цього не знала! Ми, прості, судимо не по одягу та словах, а по справах. Ви ж так само, як і колись, риєте землю і ламаєте тини. Дай вам боже бути й конем!

Сила: Не можна начудуватися з дурнів, які зневажили і зганьбили найчесніший і неоціненний бісер добродійства лише задля того, щоб продертися до чинів, зовсім невідповідних до їхніх нахилів. Який нечистий їм нашептав на вухо, що ім'я та одяг змінять їхнє буття, а не життя чесне, гідне чину? Ось достеменно Езопові граки, що вдягаються в чуже пір'я! З такого зшите існування життя нагадує човен, у якому їхали морем зодягнуті по-людському мавпи, і жодна не вміла кермувати. Той, хто має освічене око, яку безліч бачить він ослів, убраних у лев'ячу шкуру! А для чого вбрані? Для того, щоб вільніше могли рабські свої вибаганки вдовольняти, людей турбувати і проламуватись крізь загороди громадянських законів. І ніхто з достойних честі на непоштивість так не сердиться, як ці мавпи з ослами та кабанами. Стародавнє грецьке прислів'я: "Мавпа є мавпою і в золотім уборі"…

БАЙКА "БАБА ТА ГОНЧАР"

Баба купувала горщики. Любощі молодих літ ще й тоді їй згадувалися.

— Почому сей гарненький?

— За того візьму хоч три шаги,— відповів Ганчар.

— А за того гидкого (онде він), звичайно,— шаг?

— А за того менше двох копійок не візьму…

— Що за диво?

— У нас, бабо,— відповів майстер,— не очима вибирають, а слухають, чи чисто дзвенить.

Баба хоч мала непоганий смак, однак нічого на те не змогла відповісти, а лише сказала, що й сама вона давно се знала, але зараз не подумала.

Сила: Звичайно, ся премудра Єва — прабаба усіх тих штукарів, котрі людину цінують по одежі, по тілу, по грошах, по хоромах, по імені, а не по її плодах життя. Ці правнуки, маючи однаковий з нею смак, достеменно доводять, що вони — плід цієї райської яблуні. Чисте і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, кураж-не, прозорливе, стримане, мирне, — ось чистий дзвін і чесна душі нашої ціна!

Відомо, що в царських хоромах є посуд, порцеляновий, срібний і золотий, за який, звичайно, чесніший глиняний і дерев'яний, проте з їжею… Мудра російська приказка ця: "Не красна изба углами, красна пирогами".

Довелося мені в Харкові бачити між премудрими емблематами [ ] і таке: намальований там схожий на черепаху гад з довгуватим хвостом, посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка… Але під ним написано таке: "… під сяйвом виразка"…

БАЙКА "СОЛОВЕЙ, ЖАЙВОРОНОК ТА ДРІЗД"

Серед широкого степу стояв сад — оселя солов'їв та дроздів. Жайворонок, прилетівши до Солов'я, сказав йому:

— Добридень, пане співець.

— Вітаю й тебе, пане Соловей,— відповів йому співець.

— Пощо ж ти мене своїм ім'ям кличеш? — спитав Жайворонок.

— А чому ти мене звеш співаком?

Жайворонок.

1 2 3 4