Ой..."
Другий голос із камери: "Болить?"
Голос Безсмертного: "Болить. Сьогодні ж він юшку робив із мене та все проклятим називав".
Другий голос: "А ти краще підпиши сяке-таке зізнання, підпиши, бо інакше... Чорноволенко душу вийме".
Голос Безсмертного: "Доведеться...".
Чорноволенко підходить до камери Безсмертного, ліхтариком намацує вічко, нахиляється до нього.
Чорноволенко. На літеру "П". Марко Проклятий.
Наглядач. Безсмертний.
Чорноволенко. Ні, Проклятий.
Наглядач зі скрипом відчиняє камеру.
Затемнення.
Потім висвітлюється кімната слідчого. За столом сидить Чорноволенко, змучений Безсмертний прихилився до дверей.
Чорноволенко (не приховуючи радості). От так би й давно, голубчику... Не я тобі казав: у мене й мертве каміння заговорить. Так хто завербував твою душу?
Безсмертний. Полонив мою душу Шопен.
Чорноволенко (перевіряючи написане). Так, так, Шопен. Як звати його?
Безсмертний. Етюд.
Чорноволенко. Завербував Етюд Шопен. Ну, а ти не знаєш, не догадуєшся, де він може бути тепер?
Безсмертний (дивуючись із людської дурості). Десь ходить по усьому світі.
Чорноволенко. Все одно спіймаємо.
Темніє, і тільки музика Шопена владно панує над усім, а далі ми знову бачимо бюро райкому.
Безсмертний. Коли ж згодом мій вирок переглядала трійка, її здивував оцей протокол зізнання. Викликали мене, розпитали і відпустили додому. Отак і врятував мене цей химерний випадок...
Стихай етюд Шопена. Мертва тиша.
Борисенко (по паузі). Нелегка історія... І що ви, Марку Трохимовичу, винесли тоді з в'язниці? Образу, біль, злобу?
Безсмертний. Може, щось із цього й осіло у душі, але, на моє щастя, я кілька днів пробув у камері із старим більшовиком, що знав Леніна. То людина була чрста мов кришталь. Багато чого навчив він мене. Найбільше з його розповідей я запам'ятав вікодавнє оповідання про свічку: людина, мовляв, коли й горить, мов свічка, має своє світло віддавати іншому. Я тоді дав собі клятву: хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, а буду до останку служити людям. З цією клятвою і на війну пішов. А там уже моя свічка ясним вогнем палила і найстрашніші німецькі танки, будь вони прокляті з війною разом!
Борисенко. Що ж нам робити з Безсмертним, чи притягувати до відповідальності, чи рекомендувати головою колгоспу?
Голоси членів бюро. Головою колгоспу!
— Цей порядок наведе!
— Хазяїн!
— Не обережний... Не дипломат!
Кисіль. I політичне незрілий. Борисенко. Влітку на сонці дозріє. Отже — головою!
Кисіль. Млинці можна пекти швидко, але голів...
Я не довіряю! Запишіть мою особисту думку.
Борисенко. Записуємо! Більше питань на сьогодні немає. Марку Трохимовичу, зачекайте трохи.
Всі поступово виходять.
Дід Євмен (до Безбородька). Хто ж тепер у районні бібліотекарі піде? (Виходить).
В кімнаті залишаються Борисенко і Безсмертний.
Борисенко. Не гніваєшся на мене, Марку Трохимовичу, що засватав тебе на голову колгоспу?
Безсмертний. Від цього сватання далеко до весілля.
Борисенко. Сподіваюсь, не відмовишся і-
Безсмертний. Відмовитись легко, та комусь же треба братись за найтяжче — за господарювання. Коли вже лад наведемо на землі?
Борисенко. Ти про що?
Безсмертний. Про ножиці між ідеями і тим господарюванням, що віддаляє людей від соціалізму.
Борисенко (насторожено). А не загнув ти, Марку?
Безсмертний. Може, й загнув, про таке не часто випадав нам радитись. Сам хочу розібратися в цьому. Я погоджуюсь, що перша заповідь е першою, але коли ми, як і про першу, заговоримо і про другу заповідь — про хліб насущний на столі хлібороба? Про це декому й за вухом не свербить.
Борисенко. Твоє "декому" означає Киселя?
Безсмертний. Хіба самі не знаєте?.. Чи ж болить киселям серце, коли хлібороб після жнив усі свої трудодні виносить з комори в одному мішечку або торбі? Чи бачать вони, як від цього черствіє хліборобська душа, а разом із нею черствіє без його ласки і земля? Чи розуміє Кисіль, що він своєю політикою жене селянина з широкого поля на свою латку городу, на крадіж і базар? Киселі навіть увірували, що не любов, а їхні погрози вирощують ідеї в голові і хліб на полях. А насправді виростили вони більше аніж треба людських трагедій. За це киселів прилюдно треба... ну, хоча б з усіх посад знімати, як розкрадачів великої людської віри і скарбів революції.
Борисенко (задумливо). Умови задачки вірні, та не легко розв'язувати її вузли. Киселі — не ликом шиті! Спритності і демагогії їм не позичати. Свій душевний мінус вони, як хрест, поклали на селянство, ще й звинуватили його в усяких гріхах.
Безсмертний. Їм тільки б за всяку ціну результати — пуди, центнери, тонни виривати і себе на видноті показувати. За всяку ціну!..
Борисенко. Вірю: во ім'я життя ми віддеремо од коренів життя тих, хто, прикриваючись святим, робить гріш не. Нелегко пройде ця операція, але пройде... Ну, а з чого ж ти думаєш починати головування?
Безсмертний. З чого?.. (Посміхнувсь). З костуріві (Вдарив костуром об коліно, і тільки цурпалки розлетілись по кабінету).
Борисенко (кричить). Навіжений, що ти робиш?
Безсмертний. Почнемо головувати на своїх ногах — досить чужих! (Вдарив удруге костуром і непевними кроками пішов до вікна).
Борисенко. Драматичні ефекти виходять у тебе. А як буде з практичними?
Безсмертний. Допоможіть нам.
Борисенко. Оце заспівав справжнім голосом... Допомогти я тепер можу, чоловіче, тільки словом.
Безсмертний. Нам тільки б землю зорати.
Борисенко. Мало що на сьогодні! Є тепер на район усього шість тракторів, але немає ні краплі горючого. Ні краплі! Може, сам дістанеш?
Безсмертний. Тоді допомагайте словом.
Борисенко. З охотою. Знаєш, як солдат із сокири супу наварив? Викручуйся, Марку, як той солдат, бо зараз ми дуже бідні...
Безсмертний. Єсть, викручуватись! Тільки з доганами не поспішайте.
Борисенко. За ними діло не стане — їх не купувати! Та й чого вартий справжній голова колгоспу без них? У нас деякі одержують догани та й ще дякують з переляку.
Безсмертний. Спасибі за оптимізм.
КАРТИНА СЬОМА
Землянка. Біля печі порається Ганна Безсмертна. Входить Марко Безсмертний.
Безсмертна (непривітно). То вибрали?
Безсмертний. Вибрали, мамо.
Безсмертна (з насмішкою). А я то думаю: чого це музика увесь час грає та грає?..
Безсмертний. Без музики обійшлось.
Безсмертна. Хіба? Це ж така радість, така радість: моєму сину одразу приписують двісті сорок тисяч боргів, калік замість худоби, комори без зерна, всі акти падежу. А музика не грає! (Починає плакати). З чим же ти у поле виїдеш? Чим же ти орати-сіяти будеш? Злиднями та сльозами?
Безсмертний. І жіночим здоров'ям.
Безсмертна (здивовано). Чим?
Безсмертний. Жіночим здоров'ям, кажу.
Безсмертна (вражено). У тебе, теє... голова не болить?
Безсмертний. Болить, мамо, — і голова, і серце, і печіпки. Орати немає чим! Ходжу полем, а в очах мені чорно, і на душі чорно. І які думки не перекидаю в голові, та поки що виходить одно: не плуги, а жінки, дівчата лопатами копатимуть землю. На їхній красі, здоров'ї, на їхніх нових зморшках проросте наш хліб. А чи всі заграниц! і дехто з наших, хто їстиме його, зрозуміють це?
Безсмертна. Гляди, ще деякі скажуть — це неінтересно... Надоїло вже нам село. О, вже перші гості йдуть до тебе.
В землянку входить Безбородько, Шавула, Мамура.
Безбородько. Не сподівався, Марку, бачити нас? Що ж, влада перемінилась, і ми прийшли до тебе з повинною...
Безсмертний (посміхаючись). З повинною чи з каменем за пазухою.
Шавула (розцвів). Дивись, з яким каменем! (Вихопив а кишені пляшку, вдарив у денце).
Безсмертна. Пройшов ти практику.
Мамура. Конєшно! (Кладе на стіл кільце ковбаси і ставить чарки).
Безбородько (підняв чарку). Був я, Марку, і на коні, і під конем, бо не вродився ще той голова, що прожив без хвостів, без гріхів, перекручень чи недокручень. То чи не краще тобі мати трьох сяких-таких спільників, аніж трьох ворогів? Що ти на це скажеш?
Безсмертний (куштує горілку). Міцна!
Безбородько. Законна!.. То як ми будемо жити? В злагоді чи підуть на тебе різні нашепти і заяви: про падіж коней і про те, що ти не ореш, не сієш і що в борги по вуха заліз?
Безсмертний (здивовано). Це ж твоя спадщина!
Безбородько. Сьогодні це все тобі перейшло. З сьогоднішнього дня ти вже, практично, підсудний, а я — свідок! І, повір, нема тобі інтересу загризатись із нами. Хіба не так?
Безсмертний. А що накажеш мені робити з цією папочкою? Ось у ній вісім заяв лежить на Шавулу, а шість на Мамуру. І все за крадіж у коморі...
Шавула. Боженьку мій, аж вісім. (До Мамури). А тобі й тут пофортунило — менший параграф випаде.
Безсмертний. Це вже суд розбереться, кому який параграф. Я в них не розуміюсь. Так що спілки ніяк не вийде з вами... Ну, час уже й відпочивати...
Шавула. Добре тобі говорити про відпочинок. А як нам бути?
Безсмертний. Теж спіть, як можете, відсипайтесь за недоспане.
Шавула. Зарятуй, Марку! Повік цього не забуду.
Мамура. Я теж!
Безбородько. Може, й справді якось замнемо це діло? Все тепер у твоїх руках. Нащо починати головування з судів?
Безсмертний. По правді кажучи, і я так подумав, і не тому, що мені шкода Шавулу і Мамуру, а просто не буде часу роз'їжджати по судах і слідствах. Ви ж закрутите мені веремію аж до Верховного суду?
Шавула, Мамура (разом). А таки закрутимо.
Безсмертний. Тоді зробимо так: ідіть додому, коліть своїх кабанів, а свіжину ще до ранку здайте в комору.
Шавула. Аж цілого кабана?
Безсмертний. Щетину й кишки можете собі залишити. І завтра починайте привчати своїх корів до воза.
Мамура. І без сала, і без молока залишиш нас!
Безсмертний. Я вас не силую. Бачу, вам усе не подобається.
Шавула (зітхнув). Ні, уже подобається. І тоді заявкам не буде ходу?
Безсмертний. Якщо покажете себе в роботі, — після жнив порву цю папочку!
Шавула. Спасибі й на цьому. (Виходить а Мамурою).
Безбородько. Це ти вірно зробив, що не почав судитися. А я, Марку, хочу, якщо погодишся, попрацювати під твоєю орудою. Як ти?
Безсмертний. Не думав над цим.
Безбородько. То подумай. Я тобі ого-го як можу допомогти!
Безсмертний. Чим?
Безбородько. Хоча б тим, що остережу тебе од безрозсудності, од помилок.
Безсмертний. Од яких?
Безбородько. Від сучкуватості твоєї. Дома, коли нікого нема, ти можеш гарячитись, правду говорити, а на людях — поклади язик в кишеню або знайди обтікавмість — вона не підведе.