Згадав.
Іванко. Десь давно не бачили його?
Безбородько. Не бачив... А що твоя мама робить?
Іванко. З гостями саме вшановують Золоту Зірку, обімивають.
Безбородько. Зірку!? І хто гостює в мами?
Іванко. А хіба ви будете знати?
Безбородько. Напевно, буду.
Іванко (вражено). То ви, може, той Безбородько, який колись був у нашому селі?
Безбородько. Ні, ні, я, практично, не той Безбородько... То хто в мами гостюв?
Іванко. Наш голова Марко Трохимович Безсмертний з жінкою Степанидою, мій учитель Герой Радянського Союзу Григорій Стратонович Задніпровський...
Безбородько. Задніпровський — Герой!? (Насмішкувато). Невже знов була війна?
Іванко. Таки була, та й ще йде потроху.
Безбородько. Із ким?
Іванко. Та з кривдою, нехай вона горить! Ти її в двері, вона тобі у вікна, ти її з вікон, вона — у щілину, ти її з щілини — вона тобі в печінки або торгівлю!
Безбородько. Хто це так говорить?
Іванко. Дід Євмен.
Безбородько. Іванко, поклич свою маму сюди.
Іванко. А ви заходьте до хати. Так буде краще і культурно.
Безбородько. Ні, ні, я не хочу непокоїти. Поклич її сюди.
Іванко. У нас так люди не роблять. (Знизавши плечима, зникає за дверима).
З оселі незабаром виходить радісна Мавра.
Мавра. Заходьте, заходьте на мою радість! Ой! Ти?.. З якого світу взявся? Чого приїхав?
Безбородько. До тебе, Мавро, до тебе... Прямо з поїзда...
Мавра. Твій поїзд спізнився на десять років.
Безбородько. Забудьмо все минуле, Мавро. Я приїхав одружитися з тобою... У нас же дитина в...
Мавра. Не в нас — у мене. Йди з очей.
Безбородько. Невже ти все забула?.. Забула, як тоді співала вода у корінні?
Мавра. Вона співає не для тебе.
Безбородько. Мавро, я ж приїхав одружитися з тобою.
Мавра. Їдь до своєї нечесної копійки, вона завжди була твоєю жінкою і любовницею.
Безбородько. Проганяєш?
Мавра. Не я — життя проганяв тебе. І скрізь тобі, лукавому і злому, не буде веселого дому... Іди!
Безбородько в острахом дивиться на Мавру: він відчував її перевагу. Потім підхоплює валізки й, згорбившись, іде вулицею нового села. Між добрими людськими оселями, між молодими садами, ж мальвами, що піднялися вище людського росту, між кавунами, поспиналися на мальовничі тини, він зі своїми навхрест перев'язаними валізками видається тінню з іншого світу. Ось він ходить на майдан і вражено спиняється—перед ним височів онзове погруддя Марка Безсмертного, що піднялося над родиною поточубих соняшників. Безбородько не витримує погляду Маркових очей, потім у безсилій люті впивається пальцями під шию буйного соняшника і знов косує на погруддя Безсмертного.
Безбородько. Значить, таки поставили... Лібералізм!
Падае зоря, співав вода у корінні.
Завіса