Тубільне населення країни оберталося в фікцію.
Україна здавалась пустелею. Позбавлену населення країну історики трактували як місце тимчасового перебування народів, що рухались з півночі на південь, з Балтики в Причорномор'я або зі Сходу на Захід, з Середньої Азії на Балкани, — здобуток випадкових пересельців, які тут довго не затримувались і на шляхах своїх переселень пам'яткою свого тимчасового перебування на території України лишали окремі могили своїх померлих співплеменників.
Такою уявлялася Україна перших століть нашої ери, колосальний лісостеповий, ніким не залюднений простір, величезна пустеля, теренова порожнеча, з де-не-де розкиданими місцями осель племен, що перемандровували7.
Зрештою, така картина, як вона малювалась в уявленні істориків, була лише слушним коментарем до незначної кількости пам'яток, згадуваних в археологічній літературі. Що більше можна було сказати про Україну І—V ст. по Різдві, коли на всій її території можна було нарахувати лише 5—7 точок культурних пам'яток з цього часу?...
Історики оперували уривчастими даними майже відсутніх, в кожнім разі недостатніх письмових джерел. Археологія не додавала до цього майже нічого. Тим-то дослідникам доводилося обходити мовчанкою добу, про яку вони не мали нічого сказати.
Так і будувався виклад: замість того, щоб говорити про Наддніпров'я, про територію між Дністром І Донцем, говорили про периферію, прикордонні смуги, про перехрещення світових шляхів. Не про осілу людність, а про етнічні міграції. Про перших ми не знаємо нічого, навіть назви; якщо ж. ми щось і знаємо, то саме про тих, що пересолювались: сармати, алани, бастарни, готи, гуни і т. д. Виклад зосереджувався на теренах, народах, подіях Чорномор'я: Боспор і Боспорське царство, Танаід, Херсонес, Олівія , Рим, окупація Римом античних міст північного Надчорномор'я , поява готів, боротьба готів з Римом, походи аланів і розгром гунами готів. Повертаючись до Середнього Подніпров'я, історики починали говорити вже про антів і слов'ян , про факти, знані з візантійських письменників V — VI ст. Ціла доба випадає цілком.
Кодифікація археологічних пам'яток , робота над вивченням фондів, накопичених в музеях, дозволила грунтовно змінити наші уявлення про цей період, внести в науку новий, досі не знаний матеріял і створити міцну джерелознавчу базу для відтворення повноцінної картини минулого життя на Україні в І — V ст. по Різдві.
Могильники типу Черняхова були не поодиноким, а суцільним явищем на Україні. Замість 5—7 пам'яток ми мали змогу нарахувати їх більше 200, хоч і це тільки попередня цифра ще незавершених досліджень.
Культура черняхівського типу не становить винятку для якої-небудь одної місцевости України. Вона такою ж мірою властива для Середнього Наддніпров'я, як і для нижнього Дніпра, для Правобережжя, як і для Лівобережжя, Пересічнянський могильник коло Харкова не менш типовий для цієї території басейну Донця, як і Черняхів на Середньому Дніпрі для Київщини.
В найкраще обслідуваних районах, приміром, коло Трипілля, відсталь між окремими кунетами не перевищує 3—5 кілометрів. Те саме можна сказати і про Наддніпров'я в порожистій його смузі між Дніпропетровськом та Запоріжжям.
Якщо за попереднього періоду Середнє Подніпров'я було вже досить залюднене і окремі поселення траплялися на відсталь 5—7 км, то на даному етапі кількість поселень збільшується майже вдвічі. Адже ж, як сказано, на окремі точки з культурою черняхів-ського типу ми натрапляємо на відстані, що не перевищує 3—5 км .
Беручи до уваги густоту заселення території в місцях найкраще обслідуваних та суцільність роз-просторення пам'яток з культурою черняхівського типу, ми матимемо всі підстави припустити, що населення України в цей період повинно було досягати кількох мільйонів.
Дуже характерно, що в цей період формується тереновий простір України саме в тих межах, що згодом визначать етнографічні межі України. Адже ж пам'ятки черняхівського типу простяглися суцільною масою на всій території сучасної України, від верхів'їв Дністра й Бога до Дінця і від Десни до узбережжя Чорного моря . Іншими словами, формування етнографічної території українського народу в знаних нам нині межах сталося в другий період античної доби, — факт надзвичайної ваги, який ми маємо змогу відзначити тут вперше.
"Трипільці" жили в відкритих поселеннях на плато; "шнуровики" почали селитися на прибережних місцях в городищах-бургах.
Городища були типовою ознакою скитської доби. Це значило, що процес містотворення й відокремлення міста від села досить виразно виявився за скитських часів.
Що характерно для скитської доби? Розташування поселень в лісовій і лісостеповій смузі Наддніпров'я на невисоких відкритих місцях, відсутність в цій смузі городищ, — принаймні досі їх ми не знаємо, — все це показує, що в даний період умови життя значно змінилися на Україні в порівнянні зі скитською й пе-редскитською добою. Відпала потреба в укріплених городищах. Суспільні взаємини, міжплемінні стосунки, зовнішня ситуація на даному відтинкові часу не примушувала місцевий люд вибирати для своїх поселень високі відрубно розташовані берегові маси-кручі зі стрімчастими схилами, зміцнювати ці місця, насипати вали, копати рови, робити муровані вежі й стіни.
Навіть зовсім дрібні громади, як це показують Писаревиця або Ставище поблизу Трипілля, почували себе в цілковитій безпеці, селячись на відлогих пагорбках, відкритих і приступних з усіх боків.
Інвентар поховань вказує нам на те саме, на що вказує й тип селищ. Як серед селищних пунктів на Середньому Наддніпров'ї немає укріплених поселень, городищ, селищ воєнізованого типу, бургів, так і в інвентарі поховань Черняхівського, Маслівського та інших могильників ми не натрапляємо на жадне чоловіче поховання, яке дало б нам залишки меча або якоїсь іншої зброї. Це значило б, небіжчика не розглядали як вояка в потойбічному житті. В могилу йому клали прикраси, гроші, його збагачували їжею, ставили для нього посуд, разом з вівцею лишали йому ніж, щоб небіжчик міг одрізати собі шматок м'яса, але зброї йому до могили не клали. Чи не слід було б зробити звідціля висновок, що військова справа за цієї доби не була, супроти попередньої скитської доби, професійною справою окремих осіб?
Мечів ми не знаходимо в музейних збірках. Про цих не згадується і в літературі. Це значить, спеціялізованої військової зброї немає, як немає і окремої військово-станової групи .
Так є на півночі в Київщині, Поліссі, на середньому Дніпрі, в лісовій і в лісостеповій смузі. Дещо інше ми спостерігаємо на півдні, в районі нижнього Дніпра, в степовій смузі. Як сказано, для лісової смуги характерні поселення відкритого типу; супроти того для степової смуги характерні городища-бурги, не селища, а міста, оточені міцними стінами й глибокими ровами. Поселення міського типу з високими кам'яними вежами, мурованими з місцевого мушлеватого вапняку, становлять властиву ознаку Нижнього Наддніпров'я. Такі, приміром, найкраще знані: Би-зюкове городище, городок Миколаївка (козацьке) та інші.
Матеріяльна культура, яку ми знаємо з І — V ст. по Різдві на Україні, має певні місцеві варіянти, досить виразні місцеві особливості, але вона позбавлена локальної відокремлености тубільного партикуляризму. Це матеріяльна культура, яка несе на собі ознаки універсалізму.
В літературі висловлювались різні погляди з того приводу. Нівелійованість культури перших століть по Різдві пояснювали впливами Риму, всесвітнім обсягом римської торгівлі, анексіоністівською політикою Римської імперії, прагненням Риму до світового панування. Відповідно до цього цей період І—V ст. по Різдві означили в літературі як "римську епоху", або "добу римських впливів".
Я був би проти того, щоб античну добу в історії України означити як добу римських впливів, як римську добу. Не слід усього в цій добі відносити виключно на рахунок Риму. Не Рим був ініціятором нівеляції, і не він був монопольним чинником цього процесу. Не слід ні недооцінювати, ні переоцінювати ролі Риму. Не забудьмо другий період античної доби на Україні, безпосередньо пов'язаний з першим, попереднТм. Культура черняхівського типу генетично, спадково пов'язана з культурою зарубинецького типу, а вже ця остання несе на собі всі ознаки нівеляційних впливів Середземноморського культурного світу антично-сти. Там, де говорили про Рим, можливо, слід було б говорити про елліністичний світ.
Ця доба знає кілька варіянтів розв'язання проблеми світової імперії, і римський варіянт це тільки один з кількох. Щоправда, римляни діяли систематично й послідовно, їх політиці не можна відмовити в цілком певній і однозначній цілескерованості.
Через кожні 60 років державний римський кордон пересувався далі на північ і схід. На початку І ст., за часів імп. Августа, римський державний кордон наблизився до Дунаю. За Траяна, на поч. II ст., з прилученням до римської держави провінції Дакії в 106 р., кордон пройшов по Серету, присунувшись уже до Дністра.
Друге століття — час найдальшої експансії Риму на схід. Ми не знаємо ще сьогодні, як далеко на північ од Чорноморського узбережжя простяглася в глибину суходолу сфера військової акції римських легіонів. В кожнім разі, ми знаємо, що вона охоплює час понад століття. Послідний напис на пошану імп. Филипа з 248 р. стверджує, що в цей час, тобто в середині III ст. римський гарнізон ще знаходився в Ольвії, хоч, певно, це були вже останні часи його перебування в цій місцевості.
Дати військового просування Риму на схід збігаються з датами римських монетних знахідок, а ці останні з датами розвитку торгових взаємин. В грошових скарбах Наддніпров'я І ст. трапляються лише поодинокі монети Нерона, дещо більше є вже Траянових монет. Основну масу римських монет в скарбах складають монети II ст. (Антоніни Пія, Марка Аврелія, Фаустіни, Комоди). З Септиміом Севером, тобто з поч. III ст., кількість римських монет у скарбах відразу зменшується .
Це час, коли від гирла Дунаю і до Рейнської дельти починається війна варварських народів Европи проти Риму. Між сторонами, які воюють, не могло бути жадної регулярної торгівлі.
Потрібні ще будуть детальні досліди інвентаря Черняхівського, Маслівського та інших могильників, але, гадаю, що вже сьогодні можна ствердити, що ма-теріяльна культура черняхівського типу не е продуктом римських впливів, культурою, принесеною в варварське середовище римським крамарем і легіонером.