Толстой

Іван Сенченко

Сторінка 2 з 2

Ці казки можна п;о.-всякому розповідати, наприклад, з трепетом, внутрішнім хвилюванням. Отець Кузьма, видно, надавав значення цим історіям не більше, ніж наші сусідки розповідали про відьом. Сігухалося його легко, він підбирав такі слова, щоб не акцентувати на трагічності змісту деяких з цих оповідей, переносив змістовий наголос на щось інше, цікавіше для дітей і не страшне. У мене про нього зостався спомин як про порядну хорошу людину. Забігаючи наперед, скажу: на початку революції він вивчив бухгалтерську справу, скинув сан і пішов працювати в кооперацію. Загинув він трагічно під копитами коней якогось п'яного хуторянина.

Так ось цей чоловік, одягнений у відповідне убрання, тихо й самітно походжав по церкві, заходив у вівтар, виходив у молільний зал, кадив кадилом, виголошував належні формули. Робив усе це гарно, стриманим молодим голосом. Мені було приємно відзначити це. Людей у церкві було небагато, якийсь десяток стареньких бабусь. Ну й, крім них, молодий гарний псаломщик з гучним, позбавленим гнучкості, отож дерев'яним голосом. Я зайшов у найтемніший куток: соромно було поповнювати собою ряди бабусь, ку і звичайно ж, вислід толстовської настанови: якщо молитися, то МОЛИТИСЯ так, щоб права рука не знала, що робить ліва. Дома я ніколи не молився, бо це здавалося пустою справою — давалися взнаки впливи школи, впливи батька й нашої мами. Тим часом Толстой радив і любити бога, і шукати бога, і молитися йому. І я взявся за цю справу. Пробую молитися, а воно не молиться. Вийшла така історія, як у дядька Назара із жабою у голодний рік: і піймав, і зварив, а пробує до рота піднести — не піднесе: вадить, на блюванину верне! Тим часом у церкві стемніло, з усіх кутків посунули тіні. В цьому присмерку мені здавалося, що щось молоде й гарне прослизнуло в церкву. Ну, звичайно, це дівчина. Мені було вже чи не шістнадцять, отож пробуджувався у мені інтерес не лише до б.ога, а й до дівчаток: якимись божественними, незвичайними вони здавалися мені у своїх білих блузочках і білих хусточках — у ті роки дівчата таке вбрання дуже любили. А надто хусточки. І не ситцеві вони були, а прозірчасті, з ніжної тканини, яку називали батистом. Така біленька хустинка сяйнула і в церкві. Хто ж це? Дівчат я знав багато, півсела: у селі ж бо люди знають один одного з дитинства. І ця була, певне, якась подруга моїх дитячих літ. Он вона стоїть і теж у темному кутку. Хто ж це така? Хоч сам я і не збирався щось зробити, щоб ближче придивитися до неї, та ноги самі ворухнулися, самі почали переступати. Отож я і почав наближатися до дівчини. Незабаром і пізнав її. Це була Таня — таємний предмет моїх хлопчачих зітхань. Жила вона у Ши-ненківському кутку, мала вже п'ятнадцять або й шістнадцять років, плечі мама дала їй гарні, лице ніжне. Вираз її карих очей мав наді мною гіпнотичну силу: я ніколи не міг глянути на ті очі, відразу ж червонів, губився і тікав, ледве привітавшись. Видно, не дуже хороброї вдачі був! Отже, сталося так, що в той момент, як я ступив крок до неї, вона враз, обернулася, щоб вийти з церкви, і ми зіткнулися з нею ніс до носа.

Мені сталося так, неначе у мене з вогнемета пальнули. І я згорів! Дівчинка ж тільки в першу хвилину здивувалася. В наступну мить прошепотіла, неначе аж радо:

— А-а! І ти тут! Мені сказала Вірка, що сьогодні вінчання буде. А воно й не буде. Завтра буде...

Таня врятувала мене. Мені не треба було вигадувати версії про те, як я опинився у цьому баб'ячому царстві. Я відповів їй.

— І я теж чув, що вінчання не буде...

Цей хід дав мені право тихенько посунути за Танею. Ми щасливо вийшли з церкви й розтанули в чарівному шахівському надвечір'ї. До цього я ніколи плече в плече не ходив з дівчатами, надто на вулиці, надто з присмерку... Боже мій! Я ступив у якийсь новий світ... Таня чудесно співала, надто гарно у неї виходиз романс "Прийде весна, і все зазеленіє..." 13 Романс був романтичний, у ньому викладалися скарги на безжальний час, який приносить людям розлуку, коли ото "головонька безжально посивіє, вогонь очей навіки пропаде..." Романс мені дуже подобався, він хвилюзав мейе, хвилювала близькість Тані, хвилював її голос, її батистова косиночка, яку вона на плечі поклала. Ці шари хвилювання накладались один на один, перетворились на вогнище, жар якого попелив мене. Дівчина співала, я слухав. І судилося Тані витіснити з мого серця, з моєї душі і думки про бога, і Льва Толстого, і його возвишені міркування. Його хзилював бог, мене — Таня; його душа летіла до возвишених високостей, моя — до тієї ж таки Тані. У нього бог — це любов. А що ж тоді Таня?! Хіба вона не любов, найвозвишеніша, найпрекрас ніша?! Ми й говорили з Танею, звісно, про наші шахівські діла. Цікаво, що про те, чим я жив цей останній час, про своє читання Толстого, про своє намагання бога знайти я Тані й слова не сказав. Було б недоречно, не на місці та й соромно. Тані та розмова була така ж непотрібна, як і мені. А романс її я пам'ятаю до цього дня.

1 Толстой Лев Миколайович (1828—1910)—граф, російський письменник, член-кореспондент (1873), почесний академік (1900) Петербурзької АН.

2 Чернеччин а.— Йдеться про село Чернещину, центр Чернещинської сільської Ради Красноградського району Харківської області. Розташована на правому березі ріки Орчик.

Вільховий Ріг — населений пункт, який входить до Мартинів-ської сільської Ради Красноградського району Харківської області.

4 Скутувате — населений пункт у Красноградському районі Харківської області.

5 Дубові Гряди — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Орелі. Виникло у другій половині XVIII ст., першим поселенцем був Хаз — кріпак поміщиків Базилевських. Село оточувало лісове господарство, що мало п'ятдесят десятин і належало до революції господарю колишнього маєтку — Безику-Безаку. Лісовий масив Дубові Гряди цінувався деревиною найвищого сорту.

6 "Сповідь" (1879—80), "В чому моя віра?" (1882—84) — твори Л. Толстого, в яких він приходить до заперечення існуючого соціального ладу — самодержавства, з чим раніше був пов'язаний своїм вихованням, життєвим досвідом. Глибокий ідейний перелом, розчарування, безвихідь перед неминучою смертю приводять #ого до віри в бога.

7 По всьому треба було запри частит и с я...— Згідно з християнським віровченням, віруючі прилучаються до Христа, причащаючись під час літургії хлібом та вином, які нібито ототожнюються з його тілом і кров'ю. Причащання — одне з головних таїнств християнства.

8 Псаломщик — у православ'ї нижчий церковний служитель, що допомагає священикові під час богослужіння, зокрема читає вголос Біблію, Псалтир.

9 Говіння — християнський обряд, пов'язаний із пасхальними святами, який включає в себе сповідь та причащання, зумовлюючи тим самим очищення душі.

10 А д а м і Є в а.— За біблійною легендою, перший чоловік та жінка на землі, які вважаються прабатьком і праматір'ю роду людського. Адам нібито створений богом із праху земного, а €ва, його дружина, з Адамового ребра.

11 Потоп — за біблійною легендою трактується як катаклізм світового значення (вселенський потоп), коли за божим насланням за гріхи людські гине все живе чи зберігається той необхідний мінімум, який знову послужить відродженню життя на землі.

12 Авраам і Ісаа к.— За біблійною легендою, Авраам (Абрам) — родоначальник євреїв. За велінням бога Ягве, він мав принести в жерт— ву свого сина Ісаака, але в момент жертвоприношення був зупинений ангелом.

13 "Прийде весна, і все зазеленіє..." — романс невідомого автора. Під назвою "Прийде весна, і гай зазеленіє" записаний в с. Зінцях Полтавського району в 1940 р.

1 2