Він у тому ж самому лижному костюмі, в якому виходив уночі на завдання.
Надворі вже сутеніє.
Грюкнувши дверима, в хату прожогом влітає Маня. Вся в снігу, підбігає до лежанки, починає щосили торсати брата.
М а н я.Парфене! Парфеие! Вставай!
Парфен (неохоче повернувши до сестри свою чубату, розкудлану голову). Що, вже ранок?
Маня. Не ранок, а вечір! Ну встань же! Арешти в селі!
Парфен одразу схоплюється, сідає.
Маня. Митю Попика взяли, Ваню Герасименка, Кучера Шурку... А на Пугача батько сам жандармів навів...
П а р ф & н. І його... І Пугача взяли? Маня. Його першого... Ще з обіду в. сигуранці сидить!
Парфен. Мотай зараз до Бурятииського! Викличеш, шепнеш йому: "На острові. Негайно!.." Хай усім, кому встигне, передасть. Ясно?
Маня. Ясно.
Парфен. Біжи! • Маня. Біжу!
Дівча стрімголов кидається в двері.
Парфен, добувши з-під подушки револьвер, дозаряд-жує його, похапцем набиваючи обойму патронами.
На острові. Вже зовсім смеркло. Скриплять під вітром голі дерева, шумлять очерети.
На галявині, тісним колом оточивши Гречаного, стоять іскрівці — члени комітету, члени бойових груп.
Гречаний. Становище загрозливе. Почалися арешти. Ми ще не знаємо, яка причина, але треба якнайшвидше попередити товаришів, щоб усі були напоготові. Волошин.
— Я!
Гречаний. Тобі завдання пробратися зараз у Кумари — попередити групу Вайсмана. Давай, мчй... Волошин. Єсть! (Зникає в темряві). Гречаний. Паламарчук!
— Я!
Гречаний. В Андріївку! Попередити групу Даші Дяченко!
Паламарчук. Єсть} (Зникає в темряві). Гречаний. Холод! Тамара Холод. Я!
Гречаний. В Кам'яну Балку. Сповісти Надю Бу-ревич!
Тамара. Єсть! (Нечутно зникає в очеретах).
Г р е ч а н ий. А нам треба спробувати звільнити товаришів — Герасименка, Попика, Пугача...
Несподівано для всіх із-за дерева з'являється Пугач.
Вражений його появою, Парфен не в силі приховати своєї радості.
Парфен. Сьомик! Вирвався! Випустили?
Пугач (глухо). Як бачиш...
Парфен. От здорово! А хлопці?
П у г а ч. Хлопці ще там.
Бурятинський. Хіба ви не разом були?
Пугач. Разом, але... ну вони ще там.
П а р ф е н. А ми тут у зв'язку з вашим арештом аврал підняли. Скликали оце всіх, кого встигли повідомити...
Пугач. Товариші. Вислухайте мене. Вислухайте, а тоді хоч і вбийте отут!
Парфен. Що з тобою, Сьомо? Що трапилось?
Пугач. Мене випустили після того, як... як я назвав вас.
Парфен (вражений). Ти... Кого назвав? Пугач. Тебе назвав. Полю назвав! Кравця! Бурятии" ського! Вайсмана! Дашу! (У відчаї). Всіх, всіх! Кравець. Прикінчити його! Бєлічков. Отут, як собаку!
Пугач. Хлопці! Тільки не зараз! Ще не все пропало, ще є вихід!
Парфен. Який?
Пугач. Напасти на пост. Вбити офіцера, забрати список назад.
Чернявський. Думаєш, він не встиг уже його десять раз передати?..
Пугач. Не встиг! Я знаю — не встиг! Це тільки що було. Він згорнув його! Поклав собі до кишені френча!
Гречаний. Кравець! Бурятинський! Негайно на дорогу! Обрізати на Голту проводи!
Кравець і Бурятинський без слів кидаються виконувати наказ.
Гречаний (до Пугача). Ну що ж з тобою... Кулю тобі в лоб?
Пугач. Як хочте. Знаю: винен перед вами... Але дайте ніч. Дайте мені одну оцю ніч! Я спокутую! Я сам вам уб'ю офіцера, з м'ясом вирву у нього той список!
Ісаченко. Тепер вирвеш...
Пугач. Вирву! Він у кабінеті ночує! Жандарми розійдуться на пости, в секрети... Доручіть — і до ранку список буде у вас!
Маруся. А *юго? Доручіть, хай спокутує... Розквитатися встигнете!
Поля (до Пугача). Розкажи, як це сталось? Тебе били?
Пугач (показує їй руки). Ось пальці порозпухали — голки заганяли під нігті. Ох, як там катують, гади! Ісаченко. А інших... Митю, Івана хіба не били?
Пугач. Били і їх. О, як ще били!
Парфен. Але ж вони мовчали? Чи в них, по-твоєму, нерви не такі чутливі, як у тебе?
Пугач. Думаєш, він мене побоями взяв? Чобітьми по мені топтались — терпів, голки заганяли — терпів, а ось коли вже надвечір підвів він мене до вікна і сказав: дивись!., тут у мене наче щось обірвалось... Глянув я, а там крайнеба палає і граки над хатами літають... Діти галасують на ковзанці... І все оце буде, а я ні? Ех, друзі, складний це світ — людська душа! Та й кому стало б легше, якби вони з мене труп зробили? А головне — я був певен, що тільки вийду — вас попереджу. І вас' попереджу, і в той же час себе, своє життя збережу для організації.
Бєлічков. Безчесне життя й для організації не потрібне.
Гречаний. Ясно одно: нападу на пост не минути. Тож не гаятись. Я пропоную такий план нападу. До приміщення вриваємось ми вдвох — я і Пугач. Там більше не треба. Я беру на себе зняти вартового, звільнити з камери товаришів, тобі, Пугач,— знищити офіцера, добути список...
Пугач (з готовністю). Буде зроблено!
Гречаний. Групу прикриття очолить Ісаченко з своєю п'ятіркою. Вам йередається кулемет, бо якщо підоспіють жандарми з обходів, вам доведеться туго... Дівчата — Поля й Маруся — будуть при вас: можливо, треба буде кому робити перев'язку. Все ясно?
Голоси. Ясно.
Гречаний. Тоді — по зброю. Вам, дівчата, захопити бинти й смолоскипи. Збір призначаю біля Михай-лишиної пустки.
На місці збору — біля напівзруйнованої Михайли-шиної пустки — стоїть Парфен. Ровом, попід зарослями дерези, пробирається з незапаленим смолоскипом у руці Поля. Наблизившись до Парфена, передихнула.
Поля. Нема ще нікого?
Парфен. Ми перші з тобою.
Поля. Я так спішила... Хотіла хоч трохи з тобою удвох побути... А то коли тепер і доведеться... Адже це таки бій.
Парфен. Бій.
Поля. Кажуть, що людина перед боєм наперед може відчути, загине вона чи ні.
П а р ф е н. Я не вірю в передчуття.
Поля. Я теж... Чомусь віриться, що обоє ми житимем, живими зустрінемо ранок... Володимир Степанович уже знає, що в нас тут піднялось?
Парфен. На жаль, ні. З ним у мене зустріч на завтра на вечір призначена. А нам, правду кажучи, зараз його дуже не вистачає.
Поля. Не журись, Парфене, все буде добре. Ось розштурмуємо їх, проклятих, очистимо від них Крим-ку...
Парфен. А там?
Поля. А там очистимо все Побужжя... Парфен. А там? Поля. А там уже й весна буде. Парфен. Ти сірники захопила? Поля. На ось візьми... Скажи, Парфене... невже ти ніколи не догадувався про мої почуття до тебе? Парфен. А ти про мої?
Поля. Іноді... трохи. А оце вирішила: побіжу, побачуся, все йому скажу. Бо уб'ють ненароком, а він і не знатиме, які до нього почуття в серці носила одна дівчина.
Парфен. Ні, Полю, я знав, я знаю. Та й хіба можна цього не знати? Поля. Це правда.
Парфен. Одна ти для мене — раз і назавжди. А що не говорив тобі досі про це, то... хіба зараз про це говорити? Знати, що тебе кохають, самому кохати — це ж яке щастя! Аж навіть соромно бути таким щасливим, коли навкруги стільки горя, коли весь народ наш у горі...
Поля. Може, це й справді гріх, що ми в такий час... покохались?
Парфен. Ні, те, що я почуваю до тебе, не може бути гріхом. Це — як сонце. Куди не йду, що не роблю, весь час мовби почуваю на собі твій погляд. Як промінь сонця, скрізь він мене дістає... І тоді хочеться зробити ще більше, ще краще, щоб ти могла гордитися мною...
Поля. Отак і мені... Не буваю ніколи одна, все наче удвох та удвох ми, все бачу очі твої, усмішку... Парфене! Треба ж було, щоб таке радісне, таке світле почуття прийшло до нас в це лихоліття?!
Парфен. Може, для того й прийшло, щоб окрилити нас... А тс-с! Здається, хлопці йдуть.
Заходять групою хлопці" тягнучи кулемет.
Ісаченко (до Полі й Парфена)— Пробачте, якщо перешкодили...
Поля (пригортаючись до Парфена). Нам тепер уже ніхто не перешкодить. Ніхто і ніщо!
Ніч. В приміщенні жандармського поста темно. Світло горить лише в кабінеті локотенента Анушку. В кабінеті двоє — Анушку і його собака Консул. Розхристаний, в розстебнутому френчі офіцер нервово крутить ручку телефону:
— Алло! Алло! Голта! Голта!
Телефон не відповідає. Лайнувшись, Анушку втомлено відкинувся на спинку крісла.
В цей момент Консул, нагостривши вуха, став передніми лапами на стіл.
Лунає постріл. Гасне світло. В півтемряві бачимо, як падає на порозі вартовий. Гречаний, переметнувшись через нього, кидається до дверей камери визволяти товаришів. Пугач з розгону відчиняє двері до кабінету Анушку. Назустріч йому кидається Консул. В темряві зав'язується смертельна боротьба. Надворі, в районі поста, знялася стрілянина.
В цей же час в Катеринці над убогою постелькою доньки стоїть з дружиною Моргуненко. Він нероздяг-нутий, лише скинув шапку, тримає її в руці. Зачувши далеку стрілянину, насторожився.
Моргуненко (прислухаючись). Десь за річкою. Йібито в Кримці... Що б це могло бути?
Дружина (намагаючись приховати тривогу). Мабуть, жандарми знову понапивались... На тому тижні теж отак, п'яні відкрили серед ночі пальбу.
Моргуненко. Вже й кулемет строчить... Ні, Шу-ро, це не п'яні.
Дружина. Вранці дізнаємось...
Моргуненко. Вранці? Ні, я мушу дізнатися зараз.
Дружина. В кого? Нема кого спитати...
Моргуненко. Ніч темна, я зможу непомітно пробратись на той бік...
Дружина. В Кримку? Та ти ж чуєш, яка там стрілянина... Там справжній бій іде!
Моргуненко. Саме тому. Шурочког саме тому... (Нахилився над донькою, ніжно погладив її по голові). Не хворіла?
Дружина. Ні.
Моргуненко. Згадувала?
Дружина. Часто.
Стрілянина наростає. Моргуненко ще мить мовчки постояв над дочкою, потім вклонився їй, вклонився дружині і, надівши шапку, рушив до дверей.
Над Кримкою розгоряється заграва: горить жандармський пост. Відблиски пожежі лягають на хати, на сніги, на дерева. Десь унизу біля річки строчать автомати, моторошно розсипається в небі зеленаве сяйво ракет.
Криваву заграву, що палає над Кримкою, тривожні сигнали ракет уже помічено в Первомайську.
Весь жандармський легіон піднято на ноги. В приміщеннях надриваються телефони, вулицями пролітають зв'язківці-мотоциклісти, всюди тривожний лемент:
— Аларма! Аларма! Аларма!
...Попід садками, пригинаючись/біжать троє: збуджений після бою Гречаний та змучені допитами, щойно вихоплені ним із жандармерії Дмитро Попик та Іван Герасименко. Руки у звільнених ще поскручувані дротом, і Гречаний на ходу намагається порозв'язувати їх.
Задихані, зупиняються край села під старою почорнілою скиртою. Гречаний, обриваючи дріт, розв'язує набряклі руки Попикові, потім Герасименкові. Коли затягнутий вузол не піддається, Парфен з люттю розгризає його зубами.