ін., що подекуди ще засмічують наше літературномистецьке життя.
До таких належать: "Жаба на п'єдесталі", "Сорокакритик", "Жайворонок і Тетерук" і т. ін.
Виходить, отже, що Павло Ключина сюжети вибирати вміє.
А як він розповідає? Цікаво чи нї? Уміє він розповідати чи не вміє? Умієї
Може, повірите на слово, чи треба доводити? От Хоми невірні!
Ключина розповідає свої байки простою, народною, сучасною мовою. Нема в нього ніяких мовних фіглівміглів, штучних дотепів. Мова в його байках гостра, дотепна, колюча. Така, якою саме й слід писати байки. І до того ще й сатирична, бо для байок сатира обов'язкова. "Сатира — поезія байки", — говорить В. Г… Бєлінський.
Що б, приміром, сказали читачі, якби байкар узяв та й написав байку отакою сучасною мовою:
На даному відрізкові часу Спожив наш кореш Кіт Де сто якихось грам, А цілу ковбасу…
Таку мову незабаром "зживуть" (теж сучасне українське слово!) навіть із циркулярів, і залишиться вона тільки у декого з членів-кореспондентів, а байки повинні писатися такою мовою, як у Павла Ключини.
Наприклад:
Індик зробив перестановку кадрів:
Він Селезня направив до курчат,
А Півня — до качат.
(віндик-адміністратарі).
Зразу вам і сатира, і хороша мова. Або:
— А де ти там засів? Іди розказуй про вовків. Я гусака прогнала.
("Хлопчик та Гусак")
Іще приклад:
Маленький Горобець зайняв гніздо орлине
(Орел кудись переселився з гір).
І загордився Горобець з тих пір,
Немов Орел, він поглядав з вершини.
(Юрел")
Горобець в орлиному гнізді… Сатира!
Деякі байкарі, на здоров'я їм, дуже люблять поговорити. І байки у них як байки, і моралі в байках як моралі, та іноді забагато і в байках, і в моралях слів…
Ключина, спасибі йому, не з таких. У нього коротесеньке: "Сказав, мов п'ятака дав".
Дивіться, які в його байках моралі:
Похожі дуже справи вовчі
На справи паліїв війни.
("Вовки")
Додати слід: таке і з тим буває,
Хто ворогу допомагає
Ростити пазурі.
("Шуліка й Півень")
Коли зустрінете зазнайку,
Згадайте цю коротку байку.
("Соняшник")
Живеться, справді, добре Мишам,
Де Лев такі накази пише.
("Випадок у діброві")
Що ж, хитро зроблено. Буває й так. ("Байка про тхора і критику")
Бачите: дватри рядочки (а то й один!) — і мораль. Виходить, отже, що розповідати Павло Ключина вміє. Про мету Ключининих байок ми вже зазначали, говоривши про те, з ким воюється байкар і за що він бореться.
28а
От і маємо ми з вами в радянській українській літературі ще одного талановитого байкаряі Велика це, товариші, радість!
* * *
Щоб не забути. Це спеціально для трго, щоб рецензія наша була класичною, тобто мала й отой розділ, що починається: "Але попри всілякі досягнення, є ще й недоліки".
Є в Ключини байка "Оселдипломат". Не осляча це "спеціальність" — дипломатія.
І потім у байці "Козелфутболіст" є такі рядки:
Він Зайцю ногу перебив, Рогами бік обдер Лисиці, Двом Баранам набив лоби І зіпсував хутро Куниці.
Не хутро (наголос на о), а хутро (наголос на у). Але попри всілякі і т. д. і т. ін.
ДОБРОЇ ПУТІ!
От іще й Микола Білкун є! А ви кажете… Воно таки справді ще нас малувато, та, проте ж, ростемої Числом збільшуємося, властивостями дужчаємо, поліпшуємося (та й довге яке слово!). Коротше кажучи, кращаємо, і не однакові ми, а, так би мовити, асорті! Різного тобто характеру.
Хто такі суть — ми?
Ми — це письменники гумористи та сатирики.
Ну, розуміється, ми ще далеко не Гоголі і не Щедріни, та, дивись, поволенькиповоленьки, та й загоголиться і защедріниться.
Колись і М. В. Гоголя, і М. Є. Щедріна не було, а потім і появилися… Та і в нас буде…
Хотілося, щоб швидше, — та для Гоголя й для Щедріна можна й почекати.
Одне слово, у бібліотеці "Перця" вийшла книжечка Миколи Білкуна "Старий друг".
Це перша книжечка Білкунова, а зветься вона "Старий друг", по першому у книжечці оповіданню.
Отже, і письменник молодий, і книжечка молода, та, проте, таку книжечку можна назвати "другом". Не старим, а новим, а таки другом, бо книжечка весела, толкова і — ми не боїмося цього слова! — талановита.
Хто такий Микола Білкун?
Микола Білкун — студент Вінницького медінституту.
І це добре, що він студент, і не страшно, що медінституту, бо, як ми знаємо, був колись студент медик Антоша Чехонте, який потім зробився гордістю не тільки великої російської літератури, а літератури світової… Водночас А. П. Чехов був прекрасним лікарем…
Отже, і ми, старші Білкунові колеги, категорично вимагаємо від Миколи Білкуна бути талановитим лікарем.
Перший приїду до Білкуна і скажу:
— Став діагноза! Який у мене в серці шум, систолічний чи на аорті?
І як не вгадає… забракую оповідання в "Перці"!
* * *
Десяток оповідань у книжечці М. Білкуна "Старий друг". Про що пише молодий автор?
"Старий друг". Зустрічаються давні друзі. Після привітань і т. ін. один із них раптом:
— Від тебе, Федю, в мене секретів нема. Розумієш, Федю, розлучаюся я з Галиною…
Виявляється, що нова любов — молода, з тридцять другого року. І почалося:
— Тактак. Молодааа, двадцять три роки. У тридцять другому ми з тобою інститут закінчили.
І, наводячи різні життєві приклади, старий друг доводить свого дружка до розпачу:
"— Хай би, — сопе дружок, — він мене краще лаяв, умовляв не розлучатися з Галиною, а то ні, крає серце по кусочку і сіллю присипає…"
Оповідання "Голова за ґратами" і "Слухали — ухвалили" про невдах колгоспних керівників.
"Мусій Петрович", "Докопався", "Ревізори" — бичують підлабузників, наклепників, брехунів, нехлюїв.
"Стультус" — висміює молодого дурня, що з великого розуму розписав себе татуїровкою.
"Вогні під зорями" — дотепна пародія на наших горе-драматургів.
Всі Білкунові оповідання сюжетні, написані хорошою мозок) і посправжньому смішні.
Білкун добере знає дитячу психологію, — чудесні в нього речі для дітей ("Страшна помеха", "Дорогі гасла").
Білкун — спостережливий письменник, він уміє, дивитися навкруги себе і вміє побачити смішні явища.
* * *
Дуже приємно і дуже радісно відзначити, що "нашого полку прибуло".
Ну що ж? Доброї вам путі, дорогий товаришу Миколо!
Вище голову! — це для того, щоб ширший виднокруг був — життя спостерігати.
І… нижче носа! — це для того, щоб лісне задирася. Коли ніс угору — він, гемонський, обрій застує…
ВАСИЛЬ ЯРЕМЕНКО
(До шістдесятиліття з дня народження)
І
Коли хлопчаком Васько Яременко пас Лузиреву (а може, не Пузиреву, а Калитчину.) телицю за три карбованці на літо, він тоді ще не був народним артистом СРСР, він навіть і не мріяв ним бути.
Наскрізна, його дія (за, системою К. С. Станіславського) полягала тоді в тому, щоб та телиця, подрочившись, у шкоду не вскочила, бо як — бодай би, вона йому була здохла! — вскоче, а панський наглядач, не дай бог, як побачить та телицю займе — тітка Лузириха то нічого, що битимуть, а ще й з отих трьох карбованців, з отого "жалування", ще й карбованця вивернуть.
Вони, тітка Пузириха, дуже сердиті, вони і лаються, й б'ються, а як ткнуть миску кандьору на вечерю та кусень хліба, обов'язково прокажуть:
— І куди воно, отаке мале, їсть? Як за себе, дивись, кидає!
А як у Васька на оченята набіжать сльози, Дузириха заразу:
— Дивись, які, в трясці, тонкосльозі?! Сьорбай!
За тих часів Васько Яременко лицедійствував не дуже часто: хіба коли Пузириху перекривить та покаже товаришам пастушкам, як дядько Пузир черева чухають та богу моляться."
Воно потім, значно пізніше, пригодилося на театрі, бо ніхто, з артистів так не показував, як куркуль Чирва богу на сцені молиться, як робив, це один із провідних артистів театру ім. Заньковецької В. С. Яременко.
Пас куркульську телицю Васько Яременко в селі Рогинцях Роменського повіту на Полтавщині, де 1895 року він і народився в сім'ї селянина-бідаряі.
Вправи, з телицями, а інколи й з бичками тривали, аж доки Васькові стукнуло п'ятнадцять років.
Потім того вже пас кубанські корови в станиці Брюховецькій на Кубані.
На Кубані Васько бережися, й за книжку і складає іспити за шість класів середньої школи.
Перша імперіалістична війна. Солдат. Фронт. 19.Ш року демобілізувався, повернувсяі в Рогинщ на Роменщину. Аматорський гурток. Про молодого аматора вже чути у Ромнах, де в українській, трупі грає, славетна українська артистка Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська.
Того ж таки 1918 року запрошують Яременка у Ромни, де він знайомиться з Ганною. Петрівною.
Молодий, ставний Василь Яременко грає любовників.
Та хіба, ж. колинебудь, хтюнебудк так грав; Назара Стодолю, як у ті часи його, грав Василь. Яременко?
Та НІКОЛИ; в. СВІТІі
Та він було як стане, як тріпоне чубом (тоді було чим тріпонути!) та на сотника Хому як гляне, — так ув очах огонь, полум'я, блискавка; повні очі; і) шіву й презирства:
…(До. Хоми), Нехай; тебе, бог побїє, хр-р-ристопродаівець!!
А тоді до Гали… Ј вже. ачі повні< невимовного кохання} пекучого страждання;, варячого, благання:
…(До Гам). Галю! Серце моє! Промов мені хоч: одне слово! Ти не знала за кого? Скажи — не знала?
Так серед глядачів тільки. — шшш<шшІ:
А як в "Ой не ходи, Грицю…"!
Грицько (схопившись). Не мажу!. Марусе! Що; ти наробила?. Я і любив тебе…. ми. б. щаслив" були, а тепер а— смерть! (Падає й умирає)…
Умер L шчинирк! І не дихає!(Тоді ніжноніжш" починає в оркестрі перша скрипка. Марусин голос; у невимовній тузі тихо починає, колисаючи Гриця:
У неділю рано матуся тужила:
"Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?"
"Ой мамо, мамо, жаль ваги не має,
Та нехай же Гриць той нас двох не кохає…"
Серед глядачів така тиша, така тиша… І раптом шморгання носами і прикладання хусточок до очей. Глядач плаче…
— Ага! За живе вхопило! — хочеться підскочити й кинути в розчулену залу.
Яке щастя радісні муки творчості!
Ну, вже ж ота Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська! І навіщо б ото я так:
— І чого ти, хлопче, їх на один копил шиєш?! І Назара, й Гриця?
Ну, як з ушата на тебе холодною водою! А як заграв Хлопова в "Ревізорі", Ганна Петрівна похвалила:
— З тебе, бачу, хлопче, таки люди будуть! Працюй! Велика українська артистка Г. П. Затиркевич-Карпинська вгадала: "з хлопця люди вийшли".
2
З 1922 року починається многотрудна, многоплідна й безперервна аж до цього часу робота в Українськім державнім драматичнім театрі ім. М. К. Заньковецької.
З самісінького дня заснування театру.
В. С. Яременко — один з основоположників заньківчан.
Скільки попоїжджено й попоходжено, скільки переграно ролей (і яких!) за мало не сорокалітню роботу в театрі.
Городничий, Голота, Пархоменко, Шельменко, Гонта, Богдан, Стрижень, Михайло Гурман, Камо, Самрось, Петрушенко, Халява, Тарас Бульба, Овлур, ще, ще й ще! Хіба всіх ізгадаєш?
А робота в кінофільмах?!
І ніколи нічим не скомпрометовано порад славетних учителів своїх!
А які були вчителі!
Г.