А що з ним буде, як йому молочновоскової кукурудзи даси?! Рішить він мене, хамлет, істинне слово, рішить! Не бугай, а гаспид! Тигра! Пррриймись!
Свинарка Катя прибігла До правління колгоспу з радісним криком:
— Волга опоросилась! Аж сімнадцятеро! 11 свинок, 6 кабанчиків! Це вона почула, що в нас 600 га кукурудзи!.. На кукурудзяну дерть — піддала! Уррра!
Настрій у колгоспників повеселішав. Птахарка баба Вустя, глядячи курей, котора з яйцем, раптом заспівала:
Сватай мене, серденьку, вийду я…
Дід-бугаєзнавець підслухав і єхидно запитав:
— А на який цвинтар сватів засилати? Дивись — заспівала?! Не буде баба дівкою, — не рипи деркачем! Деркач — не соловейко!
Баба зніяковіла, впустила курку, вхопила півня і, скрикнувши: "Дивись, і цей з яйцем!", — сплюнула й перехрестилась.
2
Садили кукурудзу квадратногніздовим способом. По зябі. Вчасно вологу закрили, провели як слід культивацію, старанно на квадрати розмаркирували. Квадрати вийшли все'дно, як у підручнику з геометрії. Садили кукурудзосаджалками.
Посадили. Легенько зітхнули. На другий день дощ. Майський, обкладний, тихий. Під такий дощ у маю спиться навіть головам колгоспів, навіть агрономам. А секретарі райкомів починають усміхатися до своїх дружин, помічають, що їхні дружини ще нічого собі.
Один секретар райкому під такий майський дощ подивився на дружину та й каже:
— Дивись! Та ти в мене вроді блондинка!
— Отакої. Я в тебе дванадцять літ блондинка!
— Хіба? А торік я ж сам помічав, як кукурудза в районі погоріла, — ти вроді була чорна, брюнетка!
— Та то тобі здалося!
— Могло бути! А дітки як наші вчаться? Чи здорові вони в нас? Скільки це Андрійкові? Ага… пригадав! Він тоді народився, як мене за буряки пісочили! Того літа зовсім дощів не було…
…Велике діло дощ у маю… Кукурудза посходила.
З
Тепер, як ви знаєте, папери не в пошані. Паперовий бюрократизм виживаємо. Тепер телефони. А телефонний бюрократизм це ж не паперовий, а це телефонний. Це — не вмер, а це — задавило.
Ну, от, значить, так.
Із області — в район:
— Як із кукурудзою? Негайно під вашу особисту відповідальність, терміново, молнією, виконання в ноль-ноль — скільки посадили, як зійшла, який процент не зійшло.
Із района в МТС:
— Як із кукурудзою? Негайно і т. д…
Із МТС голові колгоспу:
— Як із кукурудзою? І т. д. …
Голова колгоспу до бригадира:
— Як із кукурудзою? І т. д.
Бригадир до Петька:
— ПетькоІ Катай до тітки Параски на поле, спитай, як там воно, скільки процентів не зійшло? Та одним духом.
— Дайте коня, дядю! Я — верхи!
— Коня йому? А верхи на дубця, та галопом мені! Канахвета куплю!
— Е, купите! Той раз, як аж за могилу бігав, казали, що канахветів дасте, а дали?
— За всі рази цей раз одержиш! Катай! Пішло знизу.
Петько бригадирові:
— Тітка Параска казали, що зійшла!
— Скільки процентів зійшло, казала?
— Казала!
— Як казала?
— Тітка Параска нагримали: "А трясця його знає, скільки там тих процентів? Усе зійшло! Повилазило тобі: усе, бач он, зеленіє!"
Бригадир голові колгоспу:
— Усе зійшло! Сто процентів!
Голова до МТС:
— Схожість сто процентів!
МТС до району:
— Схожість сто процентів!
Район до області:
— Схожість сто процентів! Доложіть Петрові Петровичу, що цього року район не підкачає!
Область у центр. І т. д. …
За кілька часу телефон зверху вниз:
— Прорвали? Знизу вверх:
— Прорвали! Залишили по дві рослини в гнізді!
Зверху вниз:
— Розпушили? Вздовж і впоперек?
Знизу вверх:
— Розпушили! І вздовж і впоперек!
Щоправда, тітка Параска гримнула Петькові: "Скажи, що не тільки вздовж і впоперек, а ще й навскоси розпушили! І доки ти мене, харцизе, мучитимеш?"
— Та це хіба я? Це — дядько бригадир требують! Але цього в телефонограму не вставили.
4
Восени, коли зібрали кукурудзу, вийшло… по вісім центнерів з гектара…
Тоді зверху вниз грім:
— Що? Як? Яким чином?! Чому?
До Параски:
— Та ти ж казала, що сто процентів?!
— А я знаю, скільки тих процентів?! Зеленіло!
— Та по ямках же ж видно, що мінімум тридцять процентів порожні. Не сходила в них кукурудза!
— А я знаю?! Зеленіло ніби добре!
Восени доярка говорила корові Троянді:
— І цю зиму, Трояндочко, щодо кукурудзи тугувато! Ну, може, на той рік! Не сумуй, голубочко! Мені теж не легше…
Свинарка Катя схлипувала в кулак:
— Продали, Волго, твоїх поросяток! Що поробиш — кормів обмаль!
І тільки дідбугаєзнавець не дуже сумував.
— Переймись, дияволе! — гримав він на бугая. — Поживу ще я біля тебе! Не задавиш, бо й цю зиму на житній січці…
А один секретар райкому говорив дружині:
— Чорна ти якась! Ти ж блондинка ніби в мене?!
Дружина махнула рукою:
— А вже яка є, така й є. Он уже й Вася в школу пішов.
— Хіба? — здивувався секретар.
ЗАГИБЕЛЬ КАР'ЄРИ
От уже я вам не скажу, де саме трапилася ця страшна подія: чи на Кіровоградщині, чи на Вінниччині…
Дехто доводить, що це було на Київщині, дехто — що на Черкащині, а один газетний кореспондент упевнено заявив:
— Та що ви говорите? Я добре знаю, що це було на Херсонщині, я ще сам хотів писати про це…
Та це не так уже й важливо, де саме це трапилось, — погано те, що така незвичайна подія могла трапитися. Яка пригода?
Довгоносик поїв чотири чи п'ять кар'єр.
Не к а р' є р і в (кар'єр) — відкритих розробок корисних копалин, а к а р' є р (кар'єра) — успішного поступу вперед у галузі, в даному разі, службової діяльності.
І така лиха личина ті кар'єри понищила, що навіть ріжок та ніжок від них не залишилось, а зосталися від двох тільки чепчики, від одної — голубий бант, від якоїсь — пудрениця та губна помада…
Одне слово, пожер довгоносик ті кар'єри до цурки!
Кар'єра — це робота людини, її громадське сумління. Ця робота, це сумління перевіряється зараз, — коли мова йде про людей сільськогосподарської, агрономічної праці,— участю в боротьбі за урожай.
Кар'єри, про які ми розповідаємо, такого іспиту не витримали.
Посіявши цукрові буряки й кукурудзу, шефи тих кар'єр полягали трохи перепочити, а кар'єри свої погуляти відпустили.
— Підіть, — кажуть, — пройдіться трохи, провітріться, на ставку покупайтесь!..
От лежать собі кар'єри під вербою над ставком, у самих купальних костюмах…
Уже вони покупалися, поплавали, водичкою похлюпалися, лежать, на сонці вигріваються, сохнуть…
А довгоносик, знищивши в одному колгоспі буряки, перелазив до другого колгоспу та й побачиз біля ставка кар'єри…
За дорогу зголоднілий, взагалі ненажерливий, лютим тигром накинувся він на кар'єри…
Та кар'єра, що лежала перша від шляху, тільки й скрикнула:
— Мамочко! Мамунечко! — впала непритомна. Летять з неї резинки, ґудзики, банти, теліпаються бретельки, — і тільки шелест іде.
Одну кар'єру доїдають, а іншу за руки та за ноги держать.
Тільки одна й вирвалася, залишивши в щелепах у довгоносика модельні босоніжки.
Ця кар'єра вміла плавати, кинулася в ставок, пірнула і стилем "батерфляй" махонула на той бік…
— Оточити ставок! — скомандував найстарший із довгоносиків. — Вилізе з води, ніде не дінеться…
Ми не будемо описувати тяжких страждань останньої кар'єри в ставку: вона і мерзла — ніжна шкіра її скидалася не на гусячу, а на гусакову, — вона захлиналася, посиніла і цокотіла зубами, як цокотить друкаркастенографістка під час розшифровки й передруку промови відомого ентомолога на конференції по боротьбі з шкідниками сільськогосподарських рослин.
За час перебування у воді вона пригадала все життя і своє, і своїх подруг.
Вона згадала, як народилася. Ніжнаніжна, як пролісок, з якимись ще не зовсім ясними мріями, бажаннями… Потім почала рости, рельєфнішати, набирати певних форм. Прояснилися в неї вже й шляхи зростання. Зародившись у молодого колгоспного агронома, вона останнім часом перебувала вже в особі головного агронома відомої МТС… Ввижалася постать начальника обласного сільськогосподарського управління…
А далі, далі…
Моторошно було думати… Кабінет міністерства… Аж скрикнула: "Ох, не ррраздражайте грудь мою больную…"
Моторошно, але як солодкоприємно мріяти!
Вона обурювалася з того, що її шеф махнув рукою на боротьбу з довгоносиком, пустив справу на самоплив…
І от наслідки!
Загинули буряки, загинули її подруги, чия доля така подібна до її власної…
І от тегер вона теж мусить загинути…
Порятунку нема, довгоносик стіною оточив ставок, чекаючи, коли вона вийде з води.
— Так не буде ж потвоєму, довгоносе! — скрикнула кар'єра.
Пірнула і не виринула… Втопилася…
Витягли тіло кар'єрнне із ставка тільки через три дні.
Поховали утоплену кар'єру разом з останками її вірних подруг: з двома чепчиками, голубим бантом, пудреницею та губною помадою.
Похорон був дуже скромний. Музики не було.
Тільки пригравав на гребінці зав худ місцевого клубу, бо голова колгоспу ще перед весняною посівною заявив:
— Як почую під час весняної сівби баян, я з тебе самого гармонію зроблю. Ще й клапани поставлю! Так і знай!
Однуоднісіньку промову виголосила кар'єра головного агронома з сусідньої МТС. Та це була не промова, а похоронне голосіння:
— Ой подружечки любенькі! Та ви ж мої дорогенькі! Та ви ж мої дорогенькі, та ви ж мої ще й миленькі! Та на кого ж ви мене, сирітку, зоставляєте?! Та на кого ж ви мене та ще й покидаєте?! Та чого ж я вам та не присовітувала, як сама робила… Та ховалися б ви, як і я, від того довгоносика по ловчих ямках та по напрямних канавах. Та перескакували б ви так, як я, з ручного обприскувача та на кінний, а з кінного та на тракторний! Та все б, подружечки мої, з гексахлораааном! Та оточили б ви себе школярами й школярками з пляшками та з банками… Та збирали б того довгоносика по карбованцю за кілограм! А потім по курниках виїзних би переховувалися… І були б ви тепер живенькі та ще й здоровенькі! Прощавайте, мої рідненькі, прощавайте, мої дорогенькі! Земля вам пу…
Не могла, бідолашна, вимовити всього слова "пухом", — розридалася…
Так і пішли загиблі кар'єри в могилу з чудернацьким побажанням:
— Земля вам пу…!
Нічого не зробиш: "пу", так і "пу", — так і буде! Позалишалися їхні шефи сиротами. Є, проте, надія, що скоро їм дадуть по строгачу, — все-таки в парі якось веселіше.
* * *
Закінчуючи це печальне оповідання, автор його не може з глибоким сумом не промовити:
Нема сумнішого нічого в світі,
Як довгоносик поїсть цукрові буряки!
Хоч немає рими, та зате є правда!
ДЗВОНАРІ
І
Дррр! (Пауза).