Самостійна дірка

Остап Вишня

Сторінка 3 з 7

Кожний учасник повинен дати 200 грам білого хліба, 20 грам масла та грошей 5 РМ… а також, по можливості, яйця й сир. Зголошуватися і т. д.

Управа УНО".

Українськонаціональнонімецький святвечір недорогий, як. бачимо: 5 марок, 200 грамів хліба й 20 грамів масла… Яйця і сир по можливості. А як немає тої можливості? Ну що ж, значить, святвечір буде без сиру…

8. НЕ ЗАБЕРЕТЕ, — Я Й УКРАДУ

І ще оголошення:

"Українське національне об'єднання просить усіх, хто має свої речі на перехованні в будинку УНО, забрати їх до. ЗІ.ХІІ. За речі не беремо ніякої відповідальності". Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну. Ніхто, ясна річ, речей не забере, бо забирати нема куди, — потім продавай і пропивай. Справа, як бачите, цілком державнонаціональна!

9. САМА ТОБІ УКРАЇНА

Ось вона, їхня "територія":

"Централя Українського національного об'єднання в Берліні перенесла свої бюра до BerlinWeissensee, Scharlottenburger Strasse, 59, im Hof, rechter Seitenfliigel*.

Оце всенька їхня держава: rechter Seitenfliigel!

Гуляй біля Weisensee й співай: "Ще не вмерла Україна!" Вся державна робота.

10. ПРОПАДАЙ, МОЯ БАНДУРА…

"Професорові" Барбарукові не до співів:

"Бандуру мистецького викінчення разом зі школою — нотами продам: проф. Михайло Барбарук, Wien, 10. Randhartingerg, 17, 8/ІІІ. Одне слово:

Взяв би я бандуру, — Взяв би та й загнав… Бо сам я іздуру Емігрантом став…

Загнав би… Та хто купить? З такого життя не заграєш…

11. "ПРАВНЕ БЕЗПРАВНИХ…"

А цікаво було б послухати таку лекцію:

"Провід У. А. Тва "Січ" у Відні подає до відома, що дня 15.ХІІ відбудеться лекція дра О. Фединського на тему: "Правне становище бездержавних". Гостям раді". Ви гостям раді… А чи раді гості вам? Не дуже вони вам раді, бо вони бездержавні, а, значить, і безправні. З чого ж тут радіти?

САМОСТІЙНА І НІ ВІД КОГО НЕ ЗАЛЕЖНА ІСТОРІЯ

Кожна держава повинна мати свою історію. І кожний народ повинен мати свою історію. Факт?

Безсумнівний факт.

Отже, зовсім не дивно, що на сторінках одного паперового клаптя, що зветься українською націоналістичною газеткою "Українське слово", одна дуже самостійна писака взяла та й заголосила:

"Погано ми ще знаємо історію України, її героїчне минуле.

Тож тепер докладемо всіх зусиль, щоб" і т. д., і т. д.

Тепер, значить, ми вже докладемо всіх зусиль, тепер, значить, ми вже вивчимо справжню історію, настоящу, українську, тепер уже ми станемо на вірний шлях до настоящого національного і культурного відродження.

І от другий клапоть — "Карпатські вісті" — одразу ж послужливо подає, з чого ту історію вивчати починати. Він так і пише:

"Культ минулого. Практична лекція історії". Історія таки справді дуже оригінальна. Такої нам іще не доводилося не те що вивчати, а навіть чути.

До того українська, до того самостійна, до того незалежна, до того духовний скарб, що ніяке українськоберлінське серце не зможе витримати, щоб не запалахкотіти.

В "практичній лекції історії" говориться, що починати історію треба з вивчення тої території, на якій уперше було виявлено поселення чистокровних українців, а саме з берлінського "Тіргартена" і з "Алеї перемог". Так і пишеться:

"Практичну лекцію історії дістаємо біля берлінської колони. Від неї біжить "Алея перемог". Посередині кожної групи стояла постать монарха від часів раннього середньовіччя аж до передостаннього цісаря Фрідріха III…" Фрідріх III! От так українська історія! А далі читаємо ще: Фрідріх Великий… Фрідріх Вільгельм III. Вільгельм І. Вільгельм II.

Один з гетьманів, Фрідріх Великий, дуже кохався в собачках.

Історія самостійної України занотувала це в дуже зворушливих виразах:

"Біля палацу поховані улюблені його собаки, над якими плити з їхніми іменами". Аж сльози бринять на очах в авторів історії. "Собачок поховали…" Не плачте, самостійні панове. І вас поховають.

Поховають біля Гітлерової шибениці і напишуть зворушливого напису:

"Тут поховано Гітлерових собак.

Не дуже ним улюблених, проте, собак".

ХЛЮСТ

"А Бандеру хіба не заарештували німці? Хіба він не сидить у німецькій в'язниці?"

(Зойк щирого бандерівця)

Стоїть українсько-німецька самостійна державна дірка.

Глупої ночі, на всі боки озираючись, присідаючи й підстрибуючи, як наполоханий вовк, наблизилася до дірки людина.

— Тю! Хто ж це на дірку купу костриці висипав?!

— Та яка там костриця?! То моя голова, а не костриця. Це — я! Український фюрер усього Правобережжя! Голову на прогулянку випустив! Задуха в державі! Територію треба розширювати, а то тхне, хоч плач! Ніде населенню розпросторитись. Воно к весні йдеться, гори розтали, і моря вийшли з берегів — нема ногою де ступити!

— А для мене місце знайдеться?

— Та якнебудь! А ти звідки?

— Од батька!

— Ну, як воно там? Чи скоро вже Київ візьмемо?

— Київ?! Який там Київ, коли й самого батька взяли!

— Як? Хто взяв?!

— Німці!

— Кого? Бандеру?! Батька нашого?!

— Та його ж!

— Куди?

— У в'язницю взяли!

— Та ну?

— От тобі й "ну"! Ось листа мені дав, щоб дружині його якнебудь передав!

— От тобі й маєш! Ну, лізь у дірку, поговоримо. Купа костриці зникла в дірці, а за нею, крекчучи, поліз туди державносамостійний дипломатичний кур'єр від самого верховного фюрера українськонімецької самостійної й ні від кого не залежної держави.

— Хлопці! — промовила костриця. — Гість у нас! Візьми котрий лопату та підгорни гори до стінки, бо нема куди людині й ноги простягти. Та канал би од моря прокопали, отам, поза південним кордоном, бо, бачите, уже по всій території море пішло. Та копай обережно, щоб солома в головах не підпливлаї Копай глибоченько, може, який закордонний корабель припливе…

— Копали вже…

— Копай, я тобі кажу! Це справа не проста, а справа державна — канали копати!

— Казали, що міністром буду, а воно тільки те й робиш, що гори підгортаєш та канали копаєш!

— Не базікай! Копай! Більшу дірку викопаєм, то й тебе міністром на лівий закуток призначимо! Ну, сідай, кур'єре. Так як же ж воно так? То казали, що гетьманом усієї самостійної України буде, а то взяли та в тюрму? Що ж воно це таке?

— А я знаю?!

— А хто ж знає?

— Вони знають!

— А нам хіба не цікаво знати? А що ж він там у листі до дружини пише? Не читав?

— Не читав, бо запечатаний! Хлібом заклеєний і державним пальцем припечатаний!

— А, може, якнебудь можна? Прочитаємо, хлібом заклеїмо й пальцем припечатаємо! Га?

— Пальці ж у нас не державні!

— Як не державні?

— Та воното державні, так не верховні!

— Та хто додивиться?!

Умовила костриця державного дипломатичного кур'єра, і листа вони розпечатали…

Самостійний український фюрер самостійної українськонімецької держави пише до своєї самостійної фюрерихи:

"Гутен таг, майне лібер Химіє Калистратівно! Во первих рядках мого до вас листа, хайль Гітлер!

Во других рядках мого до вас листа, хайль Гіммлер!

Во третіх рядках мого до вас листа, хайль Герінг!

Во четвертих рядках мого до вас листа, хайль Кох!

Теперички, після всіх "хайль", майн лібер Химіє Калистратівно, сповіщаю я вас, що я, — слава тобі, майн гот! — сиджу в тюрмі. Покликали мене сам гер Гіммлер (хайль!) і дали спочатку ручку поцілувати. Я поцілував та й кажу: "Дозвольте ще й нижче поперека!" А вони кажуть: "Ніззя, бо в мене, — кажуть, — там після ФранкфуртанаОдері чиряк сів!" Вони з Одера на самохідному доті їхали й нижчепопереком в амбразуру вгрузли та й перестудилися. "Поцілуєш, — кажуть, — після ФранкфуртанаМайні, а тепер, — кажуть, — у тюрму сідай, бо треба, — кажуть, — так зробити, що ми вроді з тобою посварилися і що ніби ти проти нас! Ферштейн?"[10] — питають. "Ферштейнаю, — кажу, — ласкавий пане!" І знову їх у ручку! "А своїм, — кажуть, — бандерівцям перекажи, щоб по схронах ховалися. Ферштейн?" — питають. "Ферштейнаю, — кажу, — ласкавий пане!" І знову їх у ручку. "А ти, — кажуть, — у тюрмі сидітимеш. Радянська влада й увесь народ думатимуть, що ти й усі твої дер банди проти нас! А раз проти нас, то, значить, за них! Ферштейн?" — питають. "Ферштейнаю", — кажу, і знову їх у ручку. "А про тюрму не турбуйся, буде непогано! Годуватимуть! Афідерзейн!" Уклонився я їм низенько, ще раз ручку поцілував, і вони пішли… Отже, майне лібер Химіє Калистратівно, все гаразд! їсти дають. Ранком кава, на обід вурст[11] з пшоняної каші, а ввечері вурстхен[12] з свинячого кізяка, — в них, кажуть, найбільше вітамінів "Г". Живу, одне слово, непогано (хайль Гіммлер!), сидітиму, доки скрізь дізнаються, що мене заарештовано, — а потім випустять. Полатай підштанки, та латки клади краще з ковдри, бо скоро на гетьманський престол сяду, так щоб не муляло.

Обнімаю тебе, майн лібер фюрериха, майбутня фюрерогетьманова, Химіє Калистратівно! Твій фюрер гетьман Степан Бандера". Подивилася костриця на дипломатичного кур'єра, а кур'єр — на кострицю. Костриця й каже:

— Так он воно як! Хитрий, падлюка!

— Як ти сказав? — кур'єр до нього.

— Хитрий, — кажу, — наш пан фюрерогетьман!

— То ж бо й є.

— Ну, підгортай, підгортай, хлопці, гори! Та канал прокопуйте! Спать треба лягати. На справжню державу закандзюбилося! Гетьманові вже підштанки латають!

"ПРЕМ'ЄРМІНІСТР"

На оті самі три дні, на які гестапо дозволило Степанові Бандері заснувати українськонімецьку самостійну і ні від кого не залежну державу, — Степан Бандера призначив на прем'єрміністра своєї триденної держави відомого (ой, та ще й як відомого) самостійного політичногромадського діяча Стецька.

По смерті славнозвісного українського письменника Грицька КвіткиОснов'яненка, що сватав був свого Стецька в Харкові на Гончарівці, Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків, до роду яких належить і триденний прем'єр триденної самостійної українськонімецької держави — пан Стецько.

Прем'єр дістав у спадщину, за відомим законом атавізму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. І. Квіткою-Основ'яненком, прапрапрадіда.

Властивості ті і ті таланти Стецькові прекрасно охарактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:

ОДАРКА. "Усяк зна,

Що в вашого сина Та клепки нема…"

СТЕЦЬКІВ БАТЬКО. "Тобто як?"

ОДАРКА. "Та так:

Прибитий на цвіту!"

На таку характеристику Стецьків батько нічого більше не міг одказати, як тільки: "Тютю!"

Та ще — "Фіть, фіть!"

"Нема клепки", "прибитий на цвіту" — якого ж іще треба прем'єрміністра для самостійної й ні від кого не залежної українськонімецької держави?!

Бандера зразу ж ударив маніфеста про призначення Стецька на голову ні від кого не залежного уряду.

Прибіг до Стецька дипкур'єр:

— Вас на прем'єра призначено!

— А що у вас сьогодні варили? — питає Стецько.

— Кашу!

— Гигигиги! Каші хочу, каші, каші! — гаркнув прем'єр та зразу в танець, з радості, що і прем'єр, і каша є.

Так підтанцьовуючи та співаючи:

Ішов Стецько льодом,

Свинка огородом,

Подай мені, моя мила,

Свою білу ручку! —

і прибув Стецько до пивної "Гальба", де мав резиденцію верховний уряд самостійної українськонімецької держави.

— Катай, — каже Бандера, — прем'єре, урядову декларацію!

— Гигиги! Кататиму! — каже прем'єр,

— Катай!

— Панове! — почав прем'єр. — Напечемо коржів, зомнемо маку та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо (оплески).

1 2 3 4 5 6 7