І вивів на "тупе орудіє".
Прилучанні Ой, умру! Не мертвіть закону!
Це якби за старих часів усі такі "поліцаї" були, не було о отого знаменитого:
"Ми триста лет!"
Пустіть його, бо лусну зо сміху.
ЩО Ж ТУТ СМІШНОГО?
"Прошу написать фейлетона на таку тему: Посварилися чоловік і жінка і пішли до Запорізького загсу розлучатись. А діловод якраз кудись вийшов… Чекали вони, чекали на того діловода, остогидло їм чекати.
Вийшли вони на вулицю й помирилися. Зараз мирно собі живуть…"
І прекрасно! Поздоровте їх од нас! Щасти їм доле! Вчасно, значить, діловод вийшов! З чого ж тут сміятись?
НА ВСІ БОКИ
Секретар Недригайлівського райвиконкому — людина обережна. Живучи на цім світі, він і на той світ поглядає…
Хто й зна, мовляв, як воно буде: може, й припечуть.
І бога не залишає на всякий випадок.
Роменська община "євангельських християн" телефонограму послала в Недригайлів:
"Общинє євангелістів. С'їзд євангельських християн 17 января в Ромнах".
Секретар РВК за ту телефонограму, — господи благослови, — й резолюцію:
"Оголосити євангелістам під розписку.
Секретар РВК Литвиненко". Як ота баба, пам'ятаєте, в Руданського, що:
Найшла баба і Микиту. Святий чорта ціпить. Баба одну йому свічку, Другу чорту ліпить.
А коли бабу запитали:
Що ти, бабо, робиш? Та то ж вража сила.
А баба на те:
Чи у небі, чи у пеклі Скажуть вікувати. Треба всюди, добрі люди, Приятеля мати.
Так і недригайлівський секретар. Хитра людина.
МИ НІЧОГО НЕ МАЄМО ПРОТИ
Єсть, пишуть нам, при Підвисоцькому райземуправлінні (Уманщина) посада агротехніка. Сидить на тій посаді агротехнік і нічого, пишуть нам, не робить. Сидить собі й сидить. Вже й ніжка під його стільцем поламалась, а він сидить. На трьох ніжках сидить.
Селяни, пишуть нам, до нього не звертаються, бо все одно нічого не порадить.
Може б, пишуть нам, підсипать під нього десятків із три яєць, хай би на весну курчатка вилупив?! Все ж одно даром сидить!
Підсипте! Ми проти нічого не маємо. Хай справді вилупить. Курчата — штука непогана.
A TE Й БУДЕ
Задумали селяни села Закревського, Троїцького району (Одещина), збудувати школу. Почали.
Поставили стіни. Було це в 1925 році.
Потім припинили будову, бо коштів, чи що, не вистачило. Приїздить до села піп. Найшов хліва, вимив, вичистив, понавішував ікон, почав службу правити. Проповідує:
— Що ж це ви, православні! Отакі віруючі, а в хліві молитесь: не дійдуть ваші молитви з хліва до бога. Треба церкви.
Ну, тут ясно, куркулики підтримали, і за рік виросла церква. А школа як стояла з випнутими стінамиребрами, так і досі стоїть та розвалюється помаленьку. Отаке нам пишуть і запитують:
— Що ж воно буде, що такі ми мудрі: будували школу, а вийшла церква?
Що ж буде? А те й буде.
Попадете всі скопом у царство небесне, будете там по раю проходжатись, горіхи лускати, єрусалимську воду пить, святих у руку цілувать, грім робить із Іллеюпророком.
А діти ваші дивитимуться на небо, хитатимуть головами та проказуватимуть:
"Щастя ваше, татуні й мамуні, що ви так далеко!"