Усмішки театральні

Остап Вишня

Сторінка 6 з 6

Ельза плаче. Але за той час, поки Лоенгрин ліквідував "козні" Ортруди й Фрідріха проти Ельзи, лебідь, стоячи запряжений, вилупив герцога Гортфріда, який вискочив зпід лебедя на радість Генріха Птицелова й Ельзину… Лебідь "от родов" помер, але тут із "неба" спустилася дротина й потягла Лоенгрина додому… Ортруда впала нежива…

А потім вже виходили й кланялися публіці артисти, дирижер, художники й Альтшулер… Публіка кричала: "Браво, браво".

Як виконували?

Лоенгрина співав, я ж кажу, Сабінін… Перші ж дві дії йому не давав співати Гріньов, в останніх двох діях був у Лоенгрина… Харашо.

Генріх Птицелов… Качановський… Чому Генріх? Чому Птицелов? Чому не Собакін, з "Царської невісти"?! Однаково…

Фрідріх… Любченко… Фрідріх… Так. Фрідріх… їйбогу, Фрідріх!

Ельза — Лебедєва… Як би це вам так сказать? Більше "да", ніж "нет"… Голос був, чистий голос був, приємний голос був… Чи була то Ельза? Може… Я особисто Ельзи не знаю… незнайомий з нею був…

Ортруда… Захарова… Так само "птицелов"… Яких "птиць" ловила?! Було таке "дєло"!.. Ловила…

А всетаки яка солідарність серед артистів… Зразу після "птиці", уже Ельза й співає:

"Я тебя прощаю…"

Глашатай — Рейзен… Харашо.

Диригував Паліцин… Оркестра, як на нас грішних, добра. Увертюра прекрасна… Але хори?! Хори?! Що якби спробувать диригувати хорами револьвером або бомбою… Невже б не слухали?!

А всетаки Вагнер, братця, — Вагнер…

"ГАЛЬКА"

(Держшша опера. 31J 1924 p. Бенефіс М. І. ЛитвиненкоВольгемут)

Сюжет у "Гальки" всі, мабуть, знають…

Старенька штука, що завжди буває новенькою. Галька, селянкагуцулка, панича покохала… Зрозуміло? Наслідки звичайні: дитина. А потім божевілля… А панич у костьолі вінчаються… А Галька — в воду!

Було цього у нас багато…

Тепер нема. Давайте, значить, щоб і надалі не було. Річ не в сюжеті. Річ у музиці та, найголовніше, у виконанні. А тут — браво! І навіть бравіссімо.

Бенефіціантка Гальку співала. І грала. І як співала! І як грала! Такі закінчені і сценічно, і вокально образи рідко коли доводиться бачити та чути. Голос… Він так згучав, він так дзвенів… Скільки було чарівної сили, скільки краси. Підйом був, захоплення було. І лились журні згуки, могутні і вільні, людський біль та образу виливаючи… Уміє ЛитвиненкоВольгемут… Тут уже не підкопаєшся.

Вінниця колись прозвала М. І. ЛитвиненкоВольгемут соловейком. Мало! Двадцять солов'їв укупі!

І вітали ж її! І з адресами, і з квітами, і з оплесками, оплесками, оплесками.

Червоний Хрест місце їй у своїй санаторії в Криму для відпочинку подарував на літо.

І добре. Відпочине, щоб потім іще нас чарувати.

Небезпечний, положим, подарунок. А що, якби який дитячий притулок надумав вітати та пару діточок "приставив"? Га?

Жартую, жартую, їйбо, зворушливо.

Йонтек — Козловський. Якщо є небо, а на небі янголи, а ті янголи співають тенорами, то тоді в Козловського "ангельський" голос. Такий він ніжний, ніжний… Такий він… як флейта… І така в нім музичність… Заколисує своїм голосом… Сили в нім, щоправда, небагато. Але це не псує. І грає Козловський прекрасно. Вміє на сцені поводитись. Розумна гра. Чудесно в нього вийшла арія "Ой Галино, ой дівчино!".

Стольник — Донець. М. І. Донця хоч куди поставиш — він Донець. Вийде — і зразу видко, "с кем дело имеешь".

ДеТессейр — Софія… Дано, що треба… І дано добре..

Януш — Любченко. Хороше. Прекрасно згучав голос. Благородна постать, вільний рух. Що Гальку загубив? Нічого не зробиш, коли паном його режисер ізробив…

І Ідзинський, і Ткаченко на місці.

Ефектні декорації. От тільки в першій дії ота завіса трохи псувала. Треба її чимось замінити.

Так, питаю, чого було страшно? Давно треба було поставити.

Хор — также справивсь.

Прекрасна вистава!

1923–1924

НА СЕБЕ ГЛЯДЯ…

Голові сільради с. Степанівки, Гуляйпільського району на Запоріжжі, треба було лісу для ремонту сільської Ради.

Голова взяв і розібрав школу.

І поремонтував сільраду.

Сидить тепер у новенькій хаті й гикає.

Задоволений.

То, мовляв, на все село я сам був не дуже розумний, а тепер усі дурнями будуть. Бо школи не буде: ніде розуму набратись.

Підрівняв, одне слово, населення…

ХИТРЕ ЧУДО

В Чернухівськім районі (батьківщина Сковороди) з'явилось джерело.

Батюшка місцевий Митро почав його святити. Селяни за яйця, за полотно, за гроші… Чудо задобрити.

А райвиконком за ті самі яйця, за те саме полотно та за гроші. На дитячий будинок! А батюшка тоді:

— Православні! Яке там у чорта це чудо? Єрунда — не чудо! Ідіть собі додому! То щось так собі…

І правильно! Що то за чудо, раз на дитячий будинок? Холера — не чудо!

ІНТЕРЕСИ ДЛЯ ДЕРЖАВИ

Японський жандарм Амакасу забив проводиря японських робітників Осугі Сакайя.

Забив за те, що він робітник. Забив за те, що він проводир.

Забив його жандарм. Кому ж іншому?

Японський суд судив Амакасу й засудив на п'ятнадцять літ до в'язниці.

У присуді зазначив:

"Айакаса робив во ім'я державних інтересів, але проти конституції".

Забити робітника — державний інтерес. Це зрозуміло. Конституція, значить, проти державних інтересів. Щось воно після землетрусу в японських генералів та суддів борозни у мозку повирівнювались…

БОГОДУХІВСЬКА ГОЛОВА

У Павлівці, Богодухівського району, є культосвітній драмгурток. Майно в його було, і хоронилось те майно в школі.

Приїхав до Павлівки голова Богодухівського райвиконкому:

— Що це?

— Дошки для кону!

— Віддати на ремонт сільради! Це що?

— Портрети письменників українських Франка, Драгоманова… А це декорації…

— Викинуть! Декорації віддайте сторожеві! Повикидали. Все повикидали.

Сторож тепер декораціями обгородив солому на току. Солома, значить, виконує роль першого любовника. Отака в Богодухові голова.

А що, якби хто зверху приїхав до Богодухова та:

— А це хто?

— Голова райвиконкому.

— Викинуть! Обгородить тою "головою" полову.

СВИНЯ ІЗЮМСЬКА

М'ясо свиня їсть!

В Ізюмі, в міліції, така свиня завелась. І масло їсть.

Не свиня, а прямо тобі гурман, дай їй РСІ всього харошого.

Завхоз ізюмської міліції пише так: "Квартирместру!

Відпустіть тов. Радченкові для годівлі свиней 2 мішки кукурудзи і 2 пуди борошна, і 2 пляшки масла, і 10 фунтів м'яса.

Завхоз Дрюнін".

А на цьому резолюція:

"Тшу Гарковенкові. Відпустити по документу. Скарбникквартирместр Горбасенко…"

Одержав неграмотний |—(—((три хрести). І все…

Свиня дякує завхозові.

Прохала ще й вино посилати… Та цигарок коробку… — Попоїла б, — каже, — м'ясця, запила б винцем та закурила б цигарочку…

Так пошліть, будь ласка. Тільки щоб по документу…

"ЧЕРВОНИЙ ДРЮК" Прекрасне слово, правда?

"Дрюк"! Запашне слово. Замашне слово. Одне слово, не слово, а "радість несподівана"…

І коли того слова, а краще, як не самого слова, а того змісту, що в тім слові є, уживати як слід і де слід, багато дечого путнього наробити можна…

Єлисаветська газета "Красньїй путь" цілу статтю вмістила в числі від 18ХІІ 1923 року. І назва тої статті хароша.

"Побільше уваги до Червоного дрюку" — вона, та стаття, зветься.

Назва дуже, я ж кажу, влучна, але зміст зовсім невдалий. Виявляється, що стаття має на увазі "Червоний д р у к", пресу тобто, а не д р ю к.

Ну й само собою: конфуз…

Починається стаття так:

"Червоний дрюк виконує велике й відповідальне завдання…"

А прочитавши всю статтю, виходить, що не виконує "д р ю к" завдання…

Коли б він виконував, і виконував як слід, не друкував би "Красний путь" таких статей, а вивчив би мову українську, та не смішив би своїх читачів, бо читачі в нього селяни, вони тою мовою говорять і, прочитавши, скажуть:

— Треба дрюка! І доброго дрюка!

І правильно скажуть.

"ВРАГИ ПРОСВЕЩЕНИЯ"

Як вам, приміром, подобається така афіша:

Ввиду появившихся разговоров среди мас, что пионерфакир Иама після продемонстрированого им опита

РАСПЯТІЯ НА КРЕСТЄ

заболел от зтого опита, — то чтобы опровергнуть зти вредньїе слухи, распускаемые врагами просвещения или теми, кому вигодно суєвєрІє народа, Иама сегодня повторит опит распятія на кресте…

Ви думаєте, де це такі афіші?

У Тульчині або на Голубових хуторах?

У Києві!..

Там, де Академія наук, ІНО, політехнікум, медакадемія, вищі технікуми і т. ін., і т. ін.

Там, "чтобы опровергнуть", Іама на хресті розпинається… Політосвіта, одне слово!

РОБЛЮ З ОСОБЛИВИМ ЗАДОВОЛЕННЯМ

Одержав листа з проханням, коли мені "віршик подобається", умістити його в газеті.

Міщу з радістю, бо дуже подобається:

ДО МОЄЇ, НА ЖАЛЬ, ЗАМУЖНЬОЇ "КІТОЧКИ" СОЛОДЕНЬКОЇ

Люблю тебе, моя "Кіточко", за стать молоденьку, За твоє миленьке личко й шийку біленьку; За твої очиці карі, усточка маленькі,

За твій носик задзірчистий і зубки дрібненькі.

А ще й люблю мою "Кітку" за її серденько, За її голос мелодійний і душу чистеньку.

Дуже хороший і талановитий вірш… Тільки замалий. Я не поет, на жаль, але, на мій погляд, ще можна було б його продовжити, бо рими самі напрошуються: "красненькі", "чорненькі", "тоненькі", "дурненькі"…

А найбільше у цім вірші мені подобається те, що автор його "лектор профтехнікуму".

ВЕСЕЛА БРАТІЯ

Просять — пропишіть… Прописую.

"На Великдень 27–28 квітня ц. р. коїлось у нас ось що: як розговлялись ото після заутрені, то дяк нашої Прорубської церкви (Білопільського району на Сумщині), розговляючись, перебравсь самогону і всю обідню моргав, всміхаючись на дівчат з вівтаря, за що вони, виходячи з церкви, одпльовувались, бо він рудий та гидкий.

Сп'яну пообкаджував не ті ікони, що треба, і піп після нього кадив ладаном наново. Один бас, півчий, заснув п'яний на криласі, а дід п'яний на другому. Усі порозходились, а півчого стягли з криласа, щоб, було, не обблював. Долі вже він і виспавсь уволю. Бабка Квашівна поминала родичів на кладовищі, а звідти її виносили п'яною на руках. Це було на перший день. Другий день почавсь з попівсьої "благочестивої" проповіді. Дякон з пономарем ходили по селу з хати в хату і співали "Христос воскрес", потім того дякон напивсь п'яний удризг і почав співати не "Христос воскрес", а пісню "Ой гиля, гусоньки, на став".

Що ж, товариші?! Нічим допомогти не можемо. Якби в нас був дяк чорнявий — послали б вам замість рудого.

А щодо "дякона", що замість "Воскрес", про "Гусей" заспівав, — хороший, значить, диякон, веселий… Ви його на благочинного…

Носіть і далі їм книші, яйця, гроші…

Хороші люди… Божі люди…

1 2 3 4 5 6