Я маю на оці П. Філіповича й Максима Рильського. Це так звані "неокласики", що вглядаються в "синю далечінь" старого минулого. Через те вони й "ново класики".
Оцей відхід до старого і є воскресіння нової української літератури.
Так. Ми можемо голосно і сміливо сказати:
— Воскресла. Українська література воскресла. І чуємо відповідь:
— Воїстину воскрес!
_________________
Юрій Меженко. КРИТИЧНІ ЗАМІТКИ
Заздалегідь передбачаючи, що мої погляди викличуть не один докір, не один полемічний відгук, а можливо, що ще хто сунеться й бити, я наперед зрікаюсь всякої полеміки (полеміка лише розпалює, не доказуючи), битися не буду, бо бійка в пенсне не є бійка, а без пенсне я нічого не бачу, і починаю свої думки аксіомою, що творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе істотою вищою над колективом і коли, не підлягаючи колективові, все ж таки почуває, що він не індивідуум, а колектив…
Я так довго спинився на цьому, так багато писав про це, щоб потім не обтяжати читача довгими міркуваннями, а просто перейти до сухих цифр, які все інше доведуть і доведуть наочно.
Візьмемо ми перший-ліпший вірш.
Ну, хоч такий:
Диби, диби…
Ішла баба по триби,
А дід по опеньки
В неділю раненько.
* * *
Гоп-гоп-гоп. Гу-ту-ту.
Вари кашу круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка.
* * *
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик;
Печу, печу папку,
Всажу на лопатку, —
Шусть у піч, шусть у піч.
Що в художньому творі найголовніше? Ясно що… Художність. Образи.
Образ в поезії мусить мати два моменти: те, що говориться, і те, про що говориться. Що заступає собою про що. І що мусить заступати собою про що так, щоби ми нічого не розуміли. Це є тайна стислості…
Я так довго спинивсь на образі, щоб потім в сухих цифрах довести свою думку.
Що ми маємо в наведених віршах?
На протязі 13 рядків усі образи з одним тільки моментом про що.
1) Про діда, 2) про бабу, 3) про гриби, 4) про опеньки, 5) про гоп-гоп, 6) про гу-ту-ту, 7) про кашку, 8) про молочко, 9) про козачка, 10) про хлібчик, 11) про обідчик, 12) про лопатку, 13) про шусть і 14) про піч.
13 рядків, а образів про що 14.
На рядок припадає по 1 1/13 одномоментового образу. Тобто коли б автор наважився писати цілу поему, приміром, рядків на 1000, то ми б у ній мали таких-о одноманітних 1076 12/13із образів.
На наш погляд, це забагато і псує враження.
Візьмімо далі конструкцію окремих рядків і слів, бо ж відомо, що в поезії на кожне слово слід уважати, бо кожне, навіть на перший погляд незначне слово в поезії має величезне значення.
Беремо перший рядок:
Диби, диби…
Один рядок тільки, а маємо дві однакові слові… Автор повторюється.
Візьмемо кожне слово окремо. Перше слово. Маємо літеру Д — 1, И — 2, літер Б — 1.
Друге слово. Літера Д — 1, літер И — 2, літер Б — 1.
Щоб не бути голословними, підставляємо.
Перше слово: Д — 1; И — 2; Б — 1.
Друге слово: Д — 1; И — 2; Б — 1.
Цілковита тотожність.
І тут автор вірний собі — повторюється…
Щоб нам не закинули в якій-небудь нагінці щодо автора, складемо:
Перше 1+2+1 = 5.
Друге 1+2+1 = 5.
Гадаю, що ніхто ж не доводитиме, що 5 у першім слові не тотожне з 5 у другім…
Отже, автор, як бачимо, повторюється майже в кожнім слові…
Щоправда, є в його й доволі влучні вирази, де отого повторювання не помітно. Приміром:
Гу-ту-ту (п'ятий рядок)
Підсипай молочка (сьомий рядок).
Тут ви не маєте жодної аналогічної літери. Але таких місць у автора небагато…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Невдалий вірш.
Проте хист у автора мається, і, слід гадати, що з часом з нього щось і вийде.
____________________
Яків Мамонтов. КОЛИ НАРОД УЖЕ ВИЗВОЛИВСЬ
(Трагедія на 2 акти)
Місце дійства — дуже великий центр дуже суспільного життя. Час — наш час. І трохи раніш і позавчора навіть.
АКТ ПЕРШИЙ
Дієвий персонал
Альберт.
Кароліна.
Гармата.
Горобець.
Галка.
Обстанова: великий майдан перед храмом. Праворуч — мармурові сходи й колони. На сходах чорна галка, а на колоні сірий горобець. Серед майдану "Пам'ятник визволення". На задньому плані перспектива великого міста. За містом річка, за річкою поле, за полем ліс, за лісом нічого не видно. Між містом і річкою — гармата. День національного визволення. Гуде, звичайно, дзвін (урочисто гуде). Горожани й т. ін. всі в святочних убраннях. У храмі спів (урочистий спів).
Альберт. Прощай!
Кароліна. Прощай, Альберте!
Альберт виходить. Кароліна довго-довго дивиться йому вслід, потім ламає над своєю головою свої руки так, що чути тріск, і, з риданням підібравши спідницю, сідає на сходи пам'ятника.
Кароліна. Альберте! Альберте! Альберте! Альберте! Альберте! Альберте!
Гармати. Б-б-б-бух!
Галка. Кар-р-р!
Горобець. Цвірінь.
Чути гарматний постріл.
Завіса
АКТ ДРУГИЙ
Дієвий персонал
Альберт.
Кароліна.
Конрад.
Конрадів приятель.
Горожани.
Горожанки.
Вояки.
Обстанова: не дуже великий майдан у великому місті.
Праворуч будинок і ліворуч будинок. Праворуч одремонтований, а ліворуч ще ремонтується. Між тими будинками був сквер, але його вирубано. Трохи далі ліворуч храм, звідки чути урочисте: "За Василя", а праворуч другий храм, звідки чути урочисте: "За Тихона". Неділя. Після суботи. Горожани в піджаках і сандаліях, а горожанки в спідницях і сандаліях.
Проходять вояки.
Вояки (колективно):
"Так за Совет Народніх Комісарів
Ми грянем грозноє: ура! ура! ура!"
Пройшли.
Двоє горожан. Ідуть ліворуч, обнявшись.
Перший горожанин. Пиво, брат, уже шістдесят карбованців… І што б єто значило?
Другий горожанин. Невозможно жить…
Пройшли.
Біля будинку ліворуч поволі з'являються горожани. Приходять ще й ще, й ще. Натовп більшає. В руках у їх папірці, хустки.
Чути голоси, гамір:
— В чергу, граждане, в чергу!
— Куди лізеш?! Я за ними!
— Граждани, скажіть їй, што я за вами!
— Иш яка!
— Тихше, граждани, тихше!
— І што воно й за власть така! За паршиву корзинку з яблуками двадцять п'ять лимонів!
— І патент!
— Ох і довела ж! Когда ж єто кончиться?!
— Та ще й облігації бери!
Становляться в чергу й лускають насіння. Приходить Конрад з приятелями.
Конрад. І що тільки вони зробили?! Пиварні мав, броварні мав! Квасом тепер на базарі торгую! Ну, недовго вже! Є певні чутки. (Нахиляється до приятеля і щось шепоче).
Приятель. Так… так… А все Альберт наробив! Казав тоді — порішіть… Бачите, що вийшло.
Конрад. Що вийшло? Йому й тепер непогано! А нам!? А нам!? О горе! Горе! (Становиться в чергу і плаче).
Проходять Альберт і Кароліна.
Кароліна. О Альберте! О мій коханий!
Альберт. О Кароліно! О моя дружинонько люба! О, визволився народ! О, визволився з ним і звір лютий, що сидів у ньому, закований тими ланцюгами! Тигра сиділа лютая, о Кароліно, в ньому! І тепер… тепер… О Кароліно!
Кароліна. О Альберте! Що тепер, о Альберте? Хіба погано, о Альберте!
Альберт. О Кароліно! Не дуже погано! Та я думав, буде краще, о Кароліно! Звір лютий гуляє, о Кароліно! І не я тепер на чолі! Не оцінили, о Кароліно! Членом правління я тепер, о Кароліно! Від безпартійних, о Кароліно!
Кароліна. О Альберте! Який розряд, о Альберте!
Альберт. О Кароліно! Сімнадцятий плюс сто відсотків за нагрузку, о Кароліно!
Кароліна. О Альберте! Жити можна, о Альберте!
Падає, ех, з риданням на плече Альбертові.
Чути гарматний постріл.
Завіса
_____________________
Примітки
(Тексти Остапа Вишні та примітки до них І. В. Зуба тут подані за виданням: Остап Вишня, Твори в чотирьох томах, том 1. Київ. Дніпро. 1988. В оформленні обкладинки даної інтернетної публікації використано дружній шарж на Остапа Вишню, намальований Олександром Довженко.)
У 1923 р. Остап Вишня подав у трьох номерах журн. "Червоний шлях", за підписом "Павло Грунський", добірки творів на літературні теми з відповідним визначенням їх жанру — "Літературні шаржі". Власне, це твори пародійного характеру, пародії на творчість ряду письменників. На сторінках журналу під загальним заголовком "Літературні шаржі" були надруковані: "Однокутний бій. Гр. Косинка", "Синя трясовина. Микола Хвильовий", "Земляний син. Гордій Коцюба" ("Червоний шлях". 1923.№ 1. С. 57-68); "Критичні замітки. Юр. Меженко", "В. Коряк. І. Шевченко й канарейка. II. Померла! III. Шість і шість...", "М. Зеров. Воскресла"! ("Червоний шлях". 1923. № 2. С. 60-70), "М. Івченко. Син землі", "Я. Мамонтов. Коли народ уже визволивсь" ("Червоний шлях". 1923. № 8. С. 89-96).
М. Хвильовий. Синя трясовина. Твір надруковано в збірці "Вишневі усмішки літературні" (1927), під рубрикою "Літературні шаржі" та ін.
... А трясовина — це глухо... А ми її —
— Трясовина...
Вина... вино... виноград... Чавлять... Сік... Кров...
Революція...—
В основу пародії гуморист узяв не один якийсь твір письменника, а особливості його художньої манери, експресивності й зіткнення романтизації зображуваного і сатиричного освітлення негативного, асоціативного поєднання і "переходів" між найвіддаленішими поняттями і речами. А ці якості ідейно-стильового характеру виявлялись і в сатиричній повісті "Іван Іванович", і в "Синіх етюдах", і в інших творах. Хоча найвиразніший літературний прототип вишнівської "Синьої трясовини" — повість М.