(Лопань — харківська річка).
І на чолі вашому будуть написи:
"Іздєсь свистів Ванька з Панасівки"…
І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших…
Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних… "Умерщвляйте плоть!" Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете… Бог усе бачить!..
У писанії про вас ясно сказано:
"Аще ти мніх — мні… шествуй…"
Не іржи, значить, першероном до дівчат.
Кримська ніч
(Лірика з екзотикою)
Тільки сонце за "Кішку" сідає (гора так зветься: "Кішка"), ховається, підморгуючи, за її спину кошлату — у Криму вечір настає… Голубий вечір… Знаєте, який вечір?
А такий: було ясно, було світло, а потім нема ясно, нема світла. Оце й вечір… Він голубий… Він із Яйлиn_29#n_29 (гірське пасмо) голубою чадрою на Південний кримський берег тільки — тріп! — і накрив… І голуба чадра та по морю, по морю, по морю аж туди, де небо в море вп'ялося, обняло небо море, а море небо… Аж туди голубий вечір…
А за вечором тихо ніч підкрадається… Підкрадається, штурхне вечір голубий у море смарагдове, а сама по соснах, по кедрах, по магноліях, по лаврах… І сидить… Ніч сидить… Кримська ніч…
А з-за моря із самого із Стамбула місяць визирає… Випнеться, кине щедрою рукою по синьому морю червінці, а червінці ті із-за моря, із самого із Стамбула покотились-покотились до берега Південного кримського, вдарились об берег скелястий та й одкотились аж туди, де море з небом обіймаються… І лежать, і вилискують золотими вилисками, по хвилях дрібненьких без брязку, без шуму перекочуючись…
Кримська ніч…
Сидить ніч, кримська ніч, легенди розказує… А кипариси слухають… І поять ніч пахощами, і пестять ніч вітами своїми, і шарудять тихо-тихо хвоєю, старим легендам підтакуючи…
І лавр старий замислився, щільно стовбура свого пахучим листям обгорнувши… Йому ніч його кримська дитинство пригадує…
"… За давньої давнини темними ночами виходили на берег бридкі потвори жінки й давили дітей.
І вирішив кримський цар перевірити це. І одплив маленьким човном цар далеко від берега й чекав… Опівночі його човен оточили бридкі потвори. Злякався цар. Але потвори поперекидалися у прекрасних наяд і сказали цареві, що повезуть його до своєї цариці, що вже давно хоче бачити земного володаря…
І поринув раптом човен, і опинився цар у підводному царстві… В прекраснім лавровім гаю він побачив два трони з чистісінького перла. На один трон посадили його, а на другий сіла цариця підводного царства…
— Мудрий володарю кримський, — сказала цариця. — Розгадай мені загадку, що вже давно мене мучить, але, опріч тебе, ніхто не в силі розгадати її.
— Говори, царице!
— А скажи мені, мудрий володарю, чи поверне Врангель до Криму?
І всміхнувся цар, і сказав:
— "А раньше"?!
І зійшла цариця з трону, зірвала лаврову віту, подала мудрому й сказала:
— Посади цю віту в себе на землі, наймудріший із усіх царів. Поки ростимуть та зеленітимуть у твоїй країні лаври, ніхто з моїх підданих не насмілиться ступити до твоєї благословенної країни…
І тільки скінчила цариця промову свою, опинився цар з лавровою вітою на березі…
З того часу в Криму ростуть лаври, і ніколи водяні потвори не з'являються на березі…
І ніхто не давить кримські діти…
І ростуть кримські діти комсомольцями…"
Слухає старий лавр легенду свою…
… Кримська ніч…
* * *
Ах, ніч! Ах, кримська ніч! І хто тебе вигадав? І навіщо ти така синя? І навіщо ж ти така прозора? І чого ти так п'яно пахнеш?!
Ах, ніч! Ах, кримська ніч!
Ти ж подивись, ти, кримська ніч, що ти з людьми викомарюєш?!
. . . . . . . . . . . . . . .
— Баришні! Вам, здається, скучно?
— Увайдіте! Ви, нахали!
… І п'ять хвилин, тільки п'ять хвилин кримської ночі,— і голова "увайдіте" вже на плечі у "нахала"…
І голос ніжний… І тремтять жижки… І б'ється серце… І горить кров…
Ах, ніч! Ах, кримська ніч!
. . . . . . . . . . . . . . .
Які ж у тебе, кримська ніч, згуки! Які пахощі! Які шарудіння! Які шуми! А пісні в тебе які, чарівна кримська ніч! Південні пісні!
Ех, красноє яблочко,
Розовий цвєт!
Вон її любить.
Вона ж його нєт!
"Вона" його не любить! Але це нічого! Вона його полюбить, бо з-під другого куща або з другої скелі вже несеться, нічну синяву розрізуючи:
Ах, зачем єта ночь
Так була хараша…
Які пісні?! Які південні пісні?! Кипарисові пісні!
І шарудять кущі! І шепотять кущі! І пригортаються в кущах голови з бантами до голів без бантів:
— Що буде? Що може бути?!
А на горі, на Чатир-Дазі, демон віє волохатим крилом…
А в кущах п'яно:
— Сладкі песні єті!..
А демон регоче:
Сладкі пєсиі єті?!
Может, нічого нє будєт…
А может… Может, будут дєті…
Ах, ніч! Ах, кримська ніч!
. . . . . . . . . . . . . . .
І затихає кримська ніч. Чорніє й затихає…
І дихає кримська ніч легко.
Кримським повітрям дихає ніч…
І море тихо хлюпа…
Мовчать лаври… Мовчать кипариси.
Ніч спить…
А у вікні чорні тіні… У вікні тиша…
Тиша… тиша…
І раптом збоку південний крик! Різкий і таємничий, як таємниця кримської, п'яної, загадкової ночи.. Загадка — крик:
— Ана́! Ана́! Піре́ тишлеме́!
Багдадом війнуло...
Що хоче малий Махмутдин?! Махмутдин з очима-оливами?!
Що прорізало його мозок дитячий?!
Що в крику тім Махмутдиновім?! Що йому треба, що він чадру ночі кримської розірвав:
— Мамо! Мамо! Мене блохи кусають!
… Ах, ніч! Ах, кримська ніч!
І знову тихо...
Тілько чути з надвору як ворочається Ахмет старий, витриманий Алахів слуга... І крепче щось у-ві-сні, і бормоче...
Може йому приснився рай Магометів... Може гурія за його благочестиве життя обіймає старого Ахмета, обгортає його шовковим волоссям, пестить мармурово-тепло-п'яним тілом засмажене, труджене тіло його.....!?
А може він бринзи об'ївсь?!
. . . . . . . . . . . . . . .
Ах, ніч! Ах, кримська. ніч!
. . . . . . . . . . . . . . .
Спать!!!
Кримський місяць
(І це лірика)
Золотий місяць кримський!
Із-за моря, із самого із Стамбула…
З червінцями, і з єдвабом, і з лоскотом, і з чарами в морі синьому кримський місяць купається…
Як обгорне береги кримські п'яна ніч вороно-синім крилом, приходить кримський місяць, позолотою те вороно-синє крило криє, жменями золото на скелясті береги кидає, сміється, золоті ножі в смарагдові хвилі встромивши…
І тремтить магнолія в золотій павутині, і кедр ліванський голки в ній ніжить…
А кипарис вгору, увесь, істотою всією, як Суламіф до Соломона:
— На мене, місяцю!
Чорний красунь кипарис!
. . . . . . . . . . . . . . .
Ох і ворожбит же кримський місяць! . . . . . . . . . . . . . . .
Ох, який же вій паливода!
Як він душу людську знає, як підходить до неї, як заворожує, як милує, як потім, діло своє чарівне зробивши, сміється дрібним золотим сміхом, на морі од реготу підскакуючи…
. . . . . . . . . . . . . . .
І дивиться на нього людина, турботами обтяжена, і партійною, і радянською, і професійною роботою вщерть наповнена, і одмахується:
— Та геть ти!
А він, улесливий, єдвабом обгорне, жменю золота на берег плюсне, засміється, на троянду вкаже, підморгне на скелю високу, на плющ перекинеться, заголить сріблясту тополю, стане на небі й чекає…
І розправляється тоді й партійна, і радянська, і професійна людина, і кудись іде, і чогось хоче, і співає, і правою ногою радянсько-партійно-професійною притакує, і всміхається…
— Ах, паливода!
І дивляться тоді партійні, радянські й професійні люди на місяць і говорять:
— Ох!
І засновують місяцькоми ("лункоми") з секціями, з підвідділами, з відділами…
І чекають на місяця. А він їх ділить по двоє й шпурляє в кущі, на скелі, на море…
— Місячні ванни!
Ах, ті місячні ванни!
Після їх засновуються "ліквідкоми".
Ті місячні ванни — вони сильний вплив на організм людський роблять…
І на місцеву пошту…
Тоді з Криму в усі краї Союзу Радянського летять до жінок телеграми:
— Люблю! Цілую! Та вишліть же гроші!
А з усіх країв Радянського Союзу до чоловіків шумлять телеграми:
— Чому не пишеш! Уже?! Закотивсь?! Хахоль триклятущий!
Ах, місяць! Ах, паливода!
. . . . . . . . . . . . . . .
І ніщо того місяця не зборе! І ніхто йому ради не дасть!
Він ворожій!
І сила в ньому непереборна…
І коли б ви посадили отут над морем найсерйознішу колегію хоч якого хочете наркомату, хоч правління Українбанку (на що народ фінансовий!), або Вукоопспілки, а хоч навіть Українкустарспілки (хоч і хвора вона дуже) і при. мусили його (її) винести постанову про "змичку", резолюція була б отака (об заклад б'юсь!):
"Заслухавши доповідь члена правління N про чергову роботу на селі і беручи під увагу всю складність і серйозність становища в зв'язку, з одного боку, з непом, а з другого боку — з необхідністю за всяку ціну зміцнити союз робітництва з селянством, ухвалили:
"Дайте нам
за руб за двадцять
женщину з огньом".
. . . . . . . . . . . . . . .
Бо на небі місяць кримський.
Кримське сонце
Після ночі після кримської (Ах, ніч! Ах, кримська ніч!) тут сонце!
Воно, сонце кримське, з-поза Ай-Петрі зубчатого…
Тоді, як вороно-синя ніч молоком голубим береться, коли чадру свою ніч скидає, синю чадру, синю, аж ворону, а море, чадру тую вхопивши, у кришталево чистих хвилях своїх її вимиває, синяву оту їй виполіскує, і коли чадра та як молозиво в первістки і на себе море її натягає, — тоді сонце!
Воно до Ай-Петрі підкрадається тихо-тихо, а тоді, прискочивши, тільки — лясь його золотим віником по зубасто-неоковирній його голові! — та тоді вгору, вгору, вгору по блакитному схилу… Тікає…
А Ай-Петрі як тріпоне враз волохатою сивою головищею, як замотає бородищею, — а борода та клаптями, а волосся шматтями, а вітрець тільки — ффу! — і лисий старий Ай-Петрі… Жоднісінького тоді клаптика біло-туманової на нім вовни!
А сонце регочеться! А сонце регочеться!.. Вгорі!
І регочуться тоді хвилі на морі, і кипариси сміються, і лаври тіпаються з реготу, і веселі усмішки на абрикосах, на винограді, на велінгтоніях…
Зареготався Крим! Із Ай-Петрі глузує…
А Ай-Петрі гордий, бо він найвищий, він найстарший… Він мовчить…
Хай, мовляв, малеча порегочеться…
І співають тоді птиці, і гудуть радісно комахи, і іржуть коні, і швидше крутять хвостом корови, і, захлинаючись, ловить "півня" на не дуже високій, але дуже голосній і дуже препаскудній ноті кримський осел…
І тоді море — голубо-срібний степ, з білими й синіми степовими на нім дорогами, а над дорогами тими чайки, а тими дорогами "морські ластівки" (дельфіни) вивертом ходять і крають їх, дороги ті, гострими хвостами своїми…
Тоді співає Крим…
А сонце вище… А сонце ще вище.
Воно грається… Воно горить срібно-золотим сяйвом і бризки гарячого золота кидає щедрою рукою і назад, і наперед, і праворуч, і ліворуч…
І гарячішає море, і тепліють гори, і в млоску гарячому шелестять хвої чорного кипариса…
А воно вище!..