На всі б три читанки вистачило. На "лимонах" — азбука. На "п'ятилимонах" — одна читанка. На "десятилимонах" — друга. І т. д., і т. д.
От тепер, довгого зимового вечора, і було б що читати Кіндратові Степановичеві, торбинку чи скриньку перетрушуючи. А так Кіндрат Степанович нервується, бо:
— Воно мені без діла!
* * *
Корисної книжки, що й казати, на селі обмаль.
— Чи нема там у вас якої газетки чи книжки? А то дивіться — до чого докурився?
Читаю: "Царбо царствующих і господь господствующих приходить заклатися й датися в снєдь вєрним".
— Бачите, до чого дійшло? Цар царствующих прийшов снідати з вірними, а я з нього цигарку! Гріх — та й тільки!
— Повірите, "богородицю" ще до великодня скурив! Що вже бамага добряча: тоненька та вилежана! Кинулася на тройцю Килина за "богородицею", щоб Ванько їй про вспєніє прочитав, а я й палітурки на горище закинув. Металася вона, металася й за іконами, й поза діжею… А я сидю під яблунею. "Шукай, — думаю, — шукай! На небі вже твоя "богородиця"! З димом, хай бог простить!"
— А воно ж ото на тім світі даром не пройде. Як посадять на сковороду, та тою самою "богородицею" й підсмажуватимуть.
— А що поробите? Його ж, паперу того, не накупишся! Та що вже про мене казати? Я не з дуже праведних… Он дід Оверко і в петрівку, і в спасівку щороку говіє, а й той не втримався. "Діянія" докурює… Сяде на призьбі, розгорне: "І бисть внєзапу с нєбєсє шум, яко носіму диханію бурну й ісполні весь дом, ідєже бяху сєдяще".
Слова які!
А він витре сльозу:
— Прости мене, господи, грішногої ДРРРР!
Один тільки вже листочок зостався… А далі вже що робитимемо, так іне знаю. На все село одиноднісінький часослов у Панаса залишився… Ще його покійний дід в Олексіївці на ярмарку купили! Та й з того вже хтось титульну сторінку одідрав…
Так коли трапиться яка газетка, — дайте, спасибі вам!
…Дав! Дав із своєю "усмішкою". Не страждать же людині!
* * *
Отже, як бачите, на селі з "корисними" книжками скрутно. Нема!
Полоскочіть, будь ласка, правління "Село — книга". Село думає, що за два роки вже можна всі місця перечу хати.
Навіть ті, що ніколи не свербіли…
Тут у нас чутка є, що "Село — книга" чимало в Москві книжок закупила тих, що там не йдуть… У нас вони підуть…
Коли вони російською мовою друковані та ще з такими словами, як "аперцепція", "кон'югація", "девальвація", "пертурбація", "сигналізація" й "акація", то тут їх в одну мить розхапають…
Таких завтовшки "закрутять", як у зав. торгвідділом "Село — книги" права нога! Так чекаємо!
Скільки там їй, "Село — книзі" тій, часу "треба, щоб до села книжку довезти?
Два роки, бачимо, що мало. Ну, почекаємо ще два роки… А тоді самі писатимемо, самі й друкуватимемо. Івашко вже казав оце:
— Со воно за лиха така година: урока тобі завдадуть, а со, ти його з батькового картуза вцитимес? Тйбо, сам собі книзку напису!..
Отаке!
"ОХ І ЛІКУВАЛИ НАС…"
1921 рік… Бачите: он на колодках баба сидить у синенькій кохті, в полотняній спідниці, в теплому платку й у величезних "солдатських" черевиках?
Знаєте, хто то такий?
То пасічанський "професор", баба Палажка, що вже років чи не з п'ятдесят непохитно й непорушно стоїть (чи сидить) на варті охорони здоров'я пасічанського населення.
Бабі Палажці, що ото на колодках сидить, років уже з дев'яносто, але рука в неї й досі тверда, і як середньовічний лицар колись меча держав, так баба Палажка міцно держить у своїй руці іржавого ножа, коли "одхватує" пупа новонародженому' рабу божому Свиридові чи рабі божій Килині…
— Таїнственная баба! — каже кровельщик Гнат Порфирович. — Усьо знаїть!
У тої "таїнственної баби", в її старечих борознявих руках "тайни житія і смерті" богом дорученого їй населення…
— Чилі какая, примєрно, бешиха, чи там глаз, чи пристріт, чи сояшниця, — баба єтая, ну, как ото рукою знімаєть… Такая ото баба… Уп'ять же таки: зуби, переполох, простуда, чилі какойнебудь вас "огник" поприщить, — усьо єто баба Палажка достоменно проізошла й на все єті болісті їй простотаки вроді рукою махнуть… А що вже возьміть, примєрно, "пупи", какіє вам будіть завгодно, пускай то будіть пуп мужеськой чи, наоборот, женський, єто бабі Палажці без уніманія: як оріхи лущить… Даа! Баба, безусловно, знающая, ну, вже ховатися нічого, — таїнственная баба… Нічого не поділаєте: такая в неї робота. Медицинская…
Баба Палажка, помойому, значно професоріша від самого професора.
Бо що таке професор чи доктор?
Вони тільки по книгах можуть здоров'я охороняти.
А баба Палажка без книжок і закони деякі видає ("закривай дитину чорною хусткою, бо зглазять!" і т. д.), і сама безпосередньо власними руками, власним язиком і власним іржавим ножем охороняє те здоров'я…
— Ніякі дохтурі ваші цього не зничтожать, а я зничтожу!
Це так про бешиху…
— Он у Пріськи. Не володіла Маринка правою ручкою, а лівою добре володіла… Привела до мене: тепер однаково обома не володіє… А то тільки однією!.. А ваші дохтурі те зроблять?!
Отака в нас баба Палажка, наш пасічанський професор!
"Зничтожає" баба всілякі хвороби: й хірургічні, і внутрішні, й хвороби на очах, і на зубах, і жіночі, і всілякі інші.
Я вже не кажу про такі хвороби, яких ви ні в якій патології не знайдете, — це найстрашніші й найрозповсюдженіші серед пасічанців хвороби — переполох і з г л а з.
Хірургічні хвороби
Всі хірургічні на селі хвороби поділяються на дві великі групи.
Перша група — Бешиха.
Друга група — В и х.
Виху трапляється не багато…
А бешиха — так це пошесть… Сила її на селі…
Бешиха узнається з таких прикмет:
— Бабусю! Щось у мене ліву кульшу розперло й смика. І під груди підпира… І млосно мені, млосно, ніби оце перед вами не я сидю, а хтось сидить! Ох! Ох! Ох!..
— Не ти сидиш?! Хтось сидить?! Вона, моя голубонько! То вона! Сідай, серце, на покуті! Зараз ми її зничтожимо! Як не вмреш, рибонько, — жива будеш!
Вона — значить, бешиха…
Ліки від бешихи, як і взагалі всі ліки в баби Палажки, "патентовані"…
Від бешихи дуже помагає такий лік:
Хвору садовите на покуті, повертаєтесь до ікони й жарите тричі: "Отче наш, іже єси на небеси…"
Після того підходите до хворої, лапаєте те місце, де болить, потім обтираєте пальці свої, ті, що брались за хворе місце, об власні губи, берете свого ножа й, прикладаючи його руба гострим кінцем до болючого місця, дванадцять разів пошепки проказуєте:
— Ішла божа мати з Києва, стріла спасителя. Я тебе буду прохати рожденному, хрещеному (ім'я) од бешихи шептати. Сімсот сімдесят бехів, беханців, стрічних, річних, вітряних, прозорливих, жіноцьких, мужицьких, парубоцьких, дівоцьких з неї крові не пити, костей не ломити.
Потім повертаєтесь та:
— Тьху! Тьху! Тьху! (Тричі). Нехай вона собі йде, а вам бог помагає!..
Так треба проробити дванадцять раз… І все…
Будьте певні, що, як не вмрете, — живі будете…
"Вих" уже інша хвороба… І ліки до неї інші.
Тут уже перед "прийомом" ліків не "Отче наш", а "Богородицю" треба тричі всмалити, а потім уже й ліки од виху.
"Ліки" такі:
— Замовляю кості рожденному, хрещеному (ім'я) од виху й зсилаю на очерети, на болота. І тут тобі нестояти, червоної крові не пити, кості не сушити. Не я помагаю, бог помагає…
Так само:
— Тьху! Тьху! Тьху!
Через рікдва, дивись, як корова язиком ваш "вих" ізлизала.
До хірургічних хвороб стосується й кровотеча в усяких випадках.
Від "крові" ліки швидкі, сильні й безапеляційні. Ось вони:
— Їхав чоловік стар, кінь під ним кар, по рослинах, по дорогах, по притонах, по містах. Ти мати руда жильная, жилистая-тілесная, зупинись, назад повернись. Стар чоловік тебе збирає, на покой зогріває. Коли коню води не стало, так щоб і тебе, руда мати, не бувало. Пухземля — одне сім'я. Буде помойому — слово моє кріпке!
Тьху! Тьхуі Тьхуі (Це обов'язково).
Найголовніше в цих "ліках" ("од крові"), як ви й самі помічаєте, слова: "Пухземля — одна сім'я". Глибоко змістовні. Впливають, як гумовий жгут. Як тільки прокажете, кров так і стане як укопана.
Хвороби на очах
Звуться більмом. Усі очні хвороби — всі вони більмо. Інших нема. Ліки дуже добрі. Таких ліків і покійний професор Гіршман не знав.
Пізнати більмо дуже легко в кожної людини (принаймні його легко впізнає баба Палажка).
Коли до вас приходить хвора й держиться за око, ви зразу кажіть:
— Більмо! Я так і знала.
І зразу ж, щоб не затягти хвороби, й починайте:
— Господи, поможи! Пресвята богородице, мати помошнице! Стань мені в поміч, у рожденного, молитовного (ім'я) більмо з ока ізігнати. їхав святий Юрій на білім коні з білими хортами білого зайця ловити. Білого зайця не впіймали, — у рожденного, молитовного, хрещеного (ім'я) більмо з ока ізігнали. Йшли три отці святі, за ними три звірі люті: перший чорний, другий білий, третій сірий. Як уздріли — більмо з'їли…
Тьху! Тьху! Тьху!
Зубний біль
Це — дрібниця. Вмить, в одну мить заніміє, тільки прокажіть тричі:
Місяць у небі, Медвідь у лісі, Камінь у полі, Всі ви три брати
Як зійдетесь у чисте поле гуляти,
Тоді тільки в (ім'я) молитовного й хрещеного.
Почнуть зуби грати.
Тьху! Тьху! Тьху!
Оце "Тьху! Тьху! Тьху!", як бачите, обов'язкове при всякій хворобі. Без "Тьху! Тьху! Тьху!" нічого не поможе.
Жіночі хвороби
Є тільки одна жіноча хвороба. Зветься вона сояшниц е ю. Це — коли "золотник не на місці". Хвороба дуже серйозна, й лікувати її треба вміючи. Але нашому "професорові" це все одно, що… не найду підходящого порівняння.
Логіка в лікуванні сояшниці є. І навіть велика. Раз "золотник не на місці", значить, його треба поставити на його власне місце. От і все! Як це зробити? Треба знати. І баба Палажка це знає. А Наркомздрав, напевно, не знає й улаштовує різні гінекологічні лікарні, родильні доми і т. ін. Витрачає силу грошей… А воно треба тільки покласти в макітру трохи конопель, запалити й приставити ту макітру вінцями до пупа. Ніби така велика "кровососна банка". Воно як потягне — й перетягне "золотник" на своє місце… Але тут треба високого хисту, щоб не допустити до того, що і всю хвору втягне в макітру. Як тільки вже макітра втаскала в себе весь живіт, треба шарахнути по макітрі макогоном…. Воно й "одпустить"… А "золотник" уже на місці, як живий.
Що макітра пропаде, то нічого: для того, щоб людину од смерті врятувати, можна макітрою пожертвувати, хоч би й яка дорога вона була.
Забув іще сказати про "внутрішні" хвороби.
Із "внутрішніх" хвороб найчастіше трапляється нутряна сибірка.
Нутряна сибірка — це хвороба, від якої здебільша мруть, хоч і ходять до баби Палажки якраз тоді, як перші півні кукарікають.
Але завжди запізнюються…
— Позавчора, голубочко, треба було б прийти, а тепер навряд чи допоможу!
— Та позавчора я ще здорова була!
— Ніні! Треба було, треба!
А взагалі "охорона народного здоров'я" на селі була поставлена дуже добре.