Генерал передчуває (Рапана старого Петера)

Тесленко Олександр

Сторінка 7 з 8

Але ми розмовляємо з машинами на різних мовах. У нас із ними різна природа. А звідки ми знаємо, яка природа в космічних пришельців? Може, наша апаратура слухається їх так, як добрий пес слухається голосу свого господаря? Саме тому я й наказав перебрати всі блоки нашого найновішого начинання… Залиште мене самого, полковнику. Залиш мене, Фред, я дуже втомився. Я вже починаю забалакуватись. Я мушу трохи відпочити. Хай він здохне, той Сіріус, разом із нашим "Зевсом"! І ось тоді ми розкладемо їхні смердючі трупи і зіжремо все до останньої молекули! Фред, забирайся геть!

Проте полковник не квапився виконувати наказ. Він розважливо й безтурботно проказав по деякій паузі:

— Ви нагадали мені один анекдот, пане генерал. Медичний анекдот. Ви ж знаєте, що мій старший син — лікар? Як на мене, досить дотепно… Повзуть по землі два хробаки. Один і запитує: "Що це тату?" — "Це — трава, синку". — "Ах, як вона приємно лоскочеться". — "А оце квіти, синку". — "Ах, які вони красиві й запашні". — "А над нами — небо, синку". — "Ах, яке все прекрасне довкола. А чому ж ми з тобою, таточку, живемо не серед оцієї краси?" — "Бо наша батьківщина, синку, глибоко під землею".

— Фред, забирайся геть, — мовив генерал уже зовсім лагідно.

— Вам сподобався анекдот, пане генерал?

— Я його вже кілька разів чув від тебе, Фред.

— Справді? Вибачте. Мабуть, мені скоро доведеться подавати у відставку. На моєму місці потрібна людина з гарною пам’яттю, — сказав полковник і лукаво примружився.

І от вже майже все…

Запитань вже немає.

Собака виє.

А душа летить.

(Зі щоденника Констанція Девіса)

— Життя — прекрасна штука, кицюню. Чи ж не так? І, мабуть, це прекрасно, що мені так хочеться спати з тобою, космічна богине…

Сігна манірно подивилася на Хенка, а той все ще не підводячись з глибокого крісла, закинувши ногу на ногу, продовжував:

— Віддавна кажуть, що не цікаво жити, якщо знаєш усе наперед. Людське існування, мовляв, просто неможливо собі уявити в системі чіткої визначеності, бо воно тоді, мовляв, буде позбавлене щастя, без якого люди, як ніби відомо, не зможуть жити або ж перестануть бути людьми. Проте не варто беззастережно погоджуватися з такими твердженнями, моя люба. Розумні сучасні люди майже завжди і майже все знають наперед. Принаймні декому із людського племені не відмовиш у здатності віднаходити можливості майже все знати наперед. І від того вони чомусь аж ніяк не нещаснішають. Вони лише, часом кризо усміхаючись, спостерігають за "щастям" тих, хто свідомо нічого наперед знати не хоче. Щоб не злякати полохливого метелика… — Хенк п’яно, але досить стримано розсміявся, — щоб не злякати, не сполохати красивого метелика, який сів їм на плече. Оті мудреці ладні вимазуватися липучкою, аби той метелик щастя приклеївся ніжками, і хай сидить на плечі вже здохлий, зотлілий, хай навіть перетвориться на гусінь, аби лиш не відлетів. Бо щастя легше утримати, аніж потім наздоганяти. Так говорить мудрість багатьох племен. Ти зі мною не згодна, космічна богине?

— Я відчуваю, що ти вже дописав свою геніальну повість, яка принесе тобі всесвітню славу. — Сігна намагалася дивитися на нього закоханими очима.

— Моя шановна Сігно Конрад, життя — прекрасна штукенція, і тому справді ходімо до мене додому, де трохи затишніші умови для спілкування людей, котрі не вимащують свої плечі липучкою…

— Равлик вилазить із своєї мушельки… Слимачок… — На її устах грала бридлива усмішка. — Ну, ходімо вже…

Я тупо дивився на екран, і в моєму погляді не було ні здивування, ні страху, ні будь-якого внутрішнього заперечення, ні жалю, ні образи, ні обурення, ні звичайної батьківської жалості… Нічого. Застигла тінь єдиного бажання, щоб це все швидше закінчилось. Я просто заплакав.

(Зі щоденника Констанція Девіса)

Генерал з’явився у машинному відділенні "Зевса" несподівано. Ішла остання перевірка перед стартом.

— Ну, що тут? — Голос генерала схвильовано дрижав, але його виправдовувало те, що він увірвався зненацька, важко переводячи подих.

— Все гаразд, пане генерал, — крізь зуби мовив полковник Форест. — Все гаразд.

— Екіпаж зайняв свої місця?

— Вже віддана команда.

З полковником Форестом вони піднялися в кабіну пілотів. Двоє молодих струнких хлопців в оранжевих комбінезонах з відкинутими шоломами зустріли їх, хвацько виструнчившись.

Батько з сином зустрілися поглядами.

— Ми готові до виконання програми "Зевс". Наше самопочуття відмінне. За нас можете не турбуватися… — І трохи стиха. — Все гаразд, батьку. Я в прекрасній формі.

Генерал дивився на сина майже розпачливо, він простягнув синові пакет:

— Командире "Зевса", ознайомтесь з деякими подробицями програми, — сказав офіційно.

Джозеф розірвав конверт, стоячи струнко, уважно прочитав.

— За систему синхронізації катапультування ми можемо бути спокійні? — запитав трохи згодом.

— Так. Цілковита гарантія, — буркнув полковник Форест.

— Програма зрозуміла, пане генерал!

— В тебе немає ніяких запитань, сину?

— Запитань немає. Програма буде виконана. До зустрічі на Землі!

В очах сина генерал не побачив ні здивування, ні страху, ні внутрішнього заперечення, ні жалю, ні образи, ні обурення, ні звичайної людської жалості до тих, хто мав загинути — нічого! В погляді сина, в погляді бравого манекена, застигла усмішка і лише тінь єдиного бажання — пошвидше стартувати.

"Боже, якого немає, і це мій син? Це моє продовження?"

— Бажаю успіху! Старт дозволяю.

Потім генерал уважно глянув на полковника Фореста!

— Ходімте ще раз оглянемо основні блоки й системи. Маємо час, Фред, аби максимально перестрахуватись.

Полковник охоче погодився:

— Зайва перевірка перед стартом ніколи не зайва. Полковник пішов першим, за ним — генерал.

— Ну, яку версію походження шановного Сіріуса… — почав був Форест, але надовго замовк, вони опускалися вузькими і крутими сходинками. — Справді, які ваші передчуття, пане генерале?

— Хай мої передчуття залишаться зі мною, Фред. Слова, як і передчуття, субстанції нематеріальні…

Протискуючись поміж регенераційними колонами, генерал Констанцій Девіс швидко і непомітно уклав між стулками ребер холодильника невеликий портсигар, начинений вибухівкою. Помітити його там без спеціального обстеження, навіть якби полковник і повернувся, було неможливо.

Вони вийшли з велетенського корабля, люк за ними зачинився.

— Ну що, як кажуть, Бог на поміч, — мовив полковник Форест.

— Атож. Бог завжди допомагає у добрих ділах.

"Зевс" вибухнув на сорок сьомій секунді після старту.

На екрані центральної пультової все було добре видно.

Спершу розверзлася земля, і з-під неї повільно почала випинатися срібляста куля, вона криваво відсвічувала у променях призахідного сонця, у вихорі вогню вона все швидше піднімалася в небо. І раптом…

Все розпалося на тисячі уламків, оповитих густою хмарою, які на мить немов зависли в повітрі.

Генерал, притуливши до вуха рапану, яка марно прагнула відгукнутися серед густої тиші глибинами свого вивареного колись у старій каструлі молюскового єства, тупо дивився на екран, і в його погляді не було ні здивування, ні страху, ні внутрішнього заперечення, ні жалю, ні образи, ні обурення, ні звичайнісінької батьківської жалості, ні тіні радості від того, що "Ера" не буде знищена, а він, генерал Девіс, зможе вважати себе порядною людиною і йому не буде соромно перед Богом, якого немає, — нічого! В погляді генерала застигла тінь єдиного бажання, щоб це все швидше закінчилось. Він просто плакав.

Відразу після вибуху полковник Форест вийшов на зв’язок із Центром.

— Сьомий! Терміново дай третій канал!

А за мить:

— Артуре! Негайно запускай виконання програми "Преса"! Негайно!

За кілька хвилин, не обертаючись, люто дивлячись на екран, полковник проказав:

— Прийміть мої щирі співчуття, генерале. Але мушу вам сказати, що треба готуватися до ще гіршого… Мої хлопці мають матеріали, які незаперечно свідчать, що ваш син, астронавт Джозеф Девіс, вів подвійну гру. Цілком можливо, що саме він і був отим Сіріусом. Розслідування прояснить усі подробиці. Особисто вам я раджу піти у відставку. До вас ніяких претензій… сподіваюсь, не буде. Подумайте самі про своє майбутнє.

Якусь мить панувала напружена тиша.

— Спасибі за пораду, Фред. Але я обіцяю тобі… Власне, я передчуваю, що нас обох чекає прекрасне майбутнє, за яке нікому з нас уже не доведеться соромитись, — мовив тихо генерал, дістаючи з кишені пістолет.

(Зі службового листа полковника Білла Гордона)

"Особисто для мене в цій історії залишається багато незрозумілого. Хоча слідство вже закінчилось, але все те, що трапилось на базі космічних досліджень 17М/13, ніякою мірою не пояснює рішення комісії. Висновки комісії цілком переконливі для загалу і навіть для широкого кола непрофесіоналів, але, на жаль, не можуть бути переконливими для фахівців.

Особисто для мене залишається вельми загадковим — чому Джозеф Девіс, командир корабля, ворожий агент, не уникнув смерті? Враховую також той факт, що його батько, генерал Девіс, котрий очолював виконання цієї урядової програми, також загинув, до всього ж "добровільно". При всьому бажанні я не вбачаю у цьому ніякісінької логіки. Якщо червоний агент — це справді Джозеф Девіс, про що переконливо свідчать опубліковані документи, то чому корабель вибухнув відразу після старту? Система катапультування була продумана, за матеріалами перевірки, до найменших подробиць. В цьому немає підстав сумніватися.

"Зевс" мусив імітувати неполадки в роботі електроніки і попросити допомоги в орбітального модуля "Ера", розраховуючи не тільки і не стільки на правила й закони орбітальної навігації, але насамперед на "психологічний статус екіпажу "Ери". "Зевса" мусили допустити не просто на максимально близьку відстань, а мусили б дозволити пристиковку, оскільки допомога в полагодженні систем електроніки вимагає ретельного огляду (і така можливість теж мала зацікавити екіпаж "Ери"), не викликаючи мимовільних страхів щодо безпеки.

Система катапультування, повторюю, була продумана до найменших подробиць. То чому ж Джозеф Девіс, ворожий агент, вибухнув відразу після старту? І чому його батько, генерал Девіс, вирішив за найдоцільніше пустити собі кулю, не забувши і про свого підлеглого полковника Фореста (цілком можливо, виконуючи його прохання)?

Як свідчать матеріали розслідування, генерал Девіс не мав за собою ніяких компрометуючих свідчень.

Я особисто вважаю, що батько, генерал Девіс, здогадувався про "духовне сум’яття" свого сина, котрий вів подвійну гру.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(