Але Геннадій нам посприяв хоч би тим, що забрав з нашої компанії Марту, вона також від нас відійшла, почала ходити з Геннадієм, невдовзі вони одружилися, бо Марта почала видимо округлятися, отже, Геннадій не зумів стриматися і з нею — очевидно, горбунка Зоя зіпсувала в ньому стримувальне начало. Але нещастя з ним таки сталось, і зовсім не з його вини. Тільки раз за життя він випив за кермом, власне, його примусили до цього родичі, які святкували (було це десь на селі) якусь велику родинну подію; він божився, що випив тільки чарку, але треба було такому статися, що дорогою перед тим, як мав їхати, якесь інше авто збило п'яницю. Міліція затримала Геннадія, а що від нього трохи пахло, йому це діло пришили — треба було ж робити видимість, що міліція та слідчі органи справно працюють; ось він і дістав, як і Юрко, п'ять років в'язниці. Але так само щасливо повернувся до своєї Марти, навіки прокляв шоферське ремесло і пішов працювати десь чи слюсарем, чи електриком — більше з ним нещасливих пригод не траплялося.
До речі, його страх, що горбунка Зоя припише йому дитину, виявився цілком безпідставний: вони із Зоєю після того, що сталося, обходили одне одного десятою дорогою, а при наглих зіткненнях одне одного ніби не помічали, тим паче, що на сторожі Гешіадієвої цноти твердо і рішуче постала Марта, яка, вийшовши з нашої компанії, рішуче перестала бути всім доступною, трималася строго й міцно, як воша кожуха, Геннадія і цілком безпідставно загрозила горбунці Зої (очевидно, щоб заспокоїти свого коханого, а потім і чоловіка), що коли Зоя до Геннадія липнутиме чи матиме претензії, то вона обіллє її мамризю (так вона сказала) сірчаною кислотою і тоді вона, горбунка Зоя, стане потворою до кінця, що, напевно, мало Зою злякати, але її й лякати не було потреби, бо в Геннадієвий бік ані дивилася. Отже, двоє із тих, що мали стосунок до горбунки Зої, постраждали (кажу це post factum), при тому дивно однаково, але ці випадки можна віддати й грі випадковостей, отже, зло могло йти не від Зої; зрештою, в той час, коли ми всі були нею заворожені, ніхто тих далеких наслідків передбачити не міг. Як було з Олегом та зі мною, я ще розповім, отож не забігатиму так дуже наперед.
Відтак, залишилося нам троє на двох, а коли постала необхідність вибирати між Геннадієм та горбункою Зоєю, ми вибрали з Олегом горбунку Зою, на те були свої причини. Перша та, що коли 6 прогнали горбунку, стали б не компанією, а трьома парами — чим далі, тим мінятися дівчатами ставало важче, ми вже майже закріпилися кожен за своєю облюбовницею. Коли ж робили обмін, нормальна погодженість між нами почала зникати, отже, й хлопці й дівчата почали одне одного ревнувати, тобто легкотравної "лінивої любові" в нас майже не виходило, відтак любов робилася все більше видимою, а через це і компанія наша руйнувалася, — згадував те не раз. Отже, коли 6 ми, позбувшись Зої, так довше тягли, то компанія розпалась би природно, ми це розуміли — всьому в світі надходить край, а ми з Олегом цього ще не бажали. Друга причина та, що горбунка Зоя, як уже говорилося, запустила в нас по гачкові зі своїх чарівницьких вудочок: Юрко з Геннадієм ті гачки вирвали із свого нутра, патетично кажучи, "з кров'ю і м'ясом", а ми з тими гачками ходили, міцно трималися на жилці, яка тяглася до твердовпевненої руки горбунки Зої. І хоч Олег найбільше з-поміж нас розпинався, що він, мовляв, не "ізвращенєц" і що його "ущербность не восхіщаїт", але наступною жертвою горбунки Зої став таки він, — бо я, як найзаиекліший із-поміж них Дон-Жуан, мав у стосунках із найрізноманітнішими представницями жіночої статі нритертість більшу, а отже, й більший скепсис, а значить, холоднішу, як я вважав (хоч навряд чи підставно) душу. Олег донжуанив по-любительському, отже, й був порівняно зі мною не такий твердошкірий, відтак і швидше піддався чарам горбунки Зої, а може, саме тому горбунка Зоя скерувала свій відьомський чар чи чад передусім на нього, хоч і мене не оминала, — я це відчував повсякчас, при кожній із нею зустрічі, при кожній розмові, але сам на сам, на відлюдді, із нею жодного разу не побував, хоч мене і з'їдали цікавість та й певний шал, коли в мій бік засвічувалися ті розпечені бляшки її очей і коли опинявся я в полоні їхнього магнетизму.
І тут сталася річ цілком природна: Лена заревнувала Олега до горбунки Зої, адже була не сліпа; ревнувала мене й Оксана, і це виразно прохопилося в неї під час гулянки із гріхопадінням Геннадія; але то було не в таких гострих формах, як у Лени, бо Оксана, попри все, мала нагоду переконатися в моїй опірності чарам горбунки Зої, а ще її та Зою лучив якийсь незрозумілий мені приятельський сентимент, тобто Зоя вміла забивати їй баки, чинити це Л єні горбу нці не вдавалося. Ревність же Лена вия&ила у простий спосіб: вона згоджувалася на нову гулянку, але при одній умові: єднатиметься тільки з Олегом. Практично це означало, шо з горбункою мав бути я, Оксана ж відставлялася. Про жеребкування Лена й говорити не бажала, тим більше, що в мене з нею не повелося відразу. Здається, Лена цей останній резон виставила Олегові як основний: вона зі мною не може, і дурний Олег їй повірив, він навіть переконував мене, що Лена має рацію, бо в нашій компанії ніхто нікого не примушує. Я до Лени також не палав пристрастю, ми могли терпимо ставитися одне до одного безконтактно, отож виходило, що коли 6 Олег мав бути з горбу нкою Зоєю, то Лена мала б або відмовитися від участі в гулянці (тоді мені натурально діставалася Оксана), або ж бути зі мною; ані того, ані іншого вона рішуче не бажала, от чому ситуація в нас стала безвиглядна, і компанія наша почала розвалюватися. Дивне в цій ситуації було те, що ми й не думали цього разу вилучати з компанії горбунку Зою — чому саме, здається, я достатньо пояснив. Я ж пристати на варіант: горбунка — мені, а Лєна Олегові, не міг, бо звик бути в компанії лідером і не терпів, коли мені нав'язувалася чужа воля, особливо дівоча. В таких випадках у мені з'являвся натуральний спротив, і я ставав як бичок, що вперся рогами в нові ворота.
Отже випадало, що Олегове гріхопадіння мало відбутися в якихось інших умовах, ніж це сталось із Юрком та Геннадієм, та й справді: чому все мало відбуватися за однією і тією ж схемою, і чому обов'язково при зборі компанії? Чи не міг Олег десь просто перестрінутися із Зоєю на вулиці, вони б між собою, як то кажуть, "знюхалися 6" і подалися через річку на той бік, де горбунка щасливо спалила 6 і Олегові вуди, і він би так само щасливо повернувся до своєї Л єни, щоб з'єднати з нею свою долю, несучи в душі та тілі ганьбу, а на вустах — лайку. Але річ у тім, що Олег при його делікатності щодо стосунків із "ущербними", та й зі спонук самооборончих, ніколи не дозволив би собі зупинитися з горбункою серед вулиці, що дозволяв собі часом я, а тим паче на очах сусідів повести її на той бік, адже чудово знав, що кожен його рух був би пильно простежений, у чому не було жодного сумніву, зважаючи на норови нашої околиці; відтак, розказував мені Олег, зовсім змучений від любовного чаду й шалу, які запалила в ньому горбунка Зоя, схудлий і з темними колами під очима, ця відьмиця скрутить його, як баранчика і виставить десяток свідків, що він із нею ходив, і та відьмиця, сказав Олег, припише йому бахура, отого байстрюка, що його їй настругали Юрко з Геннадієм, і через це потім кілька десятків років він, дурень, платитиме аліментики.
— Нє, я нє такой остолоп! — сказав Олег, обертаючи як божевільний круглими очима в мішках довкола них, що з'явилися од закипілої в ньому до горбунки Зої хіті. Бо це вже був факт: горбунка Зоя запалила його пристрастю, а можливості більш-менш безпечного її вдоволення Олег не мав. Він з цим иереді мною і не крився:
— Понімаєш, — говорив Олег, — я в нечистую силу не верю, но тепер сомніваюсь. Понімаєш, када я попадаю в лучи лйо взгляда, — він так і казав: "лучи їйо взгляда", — шото странное зо мной делаїца. Нє, ти понімаєш?
— Це гніноз, — сказав я.
— Думаєш? Но при гіпнозе человек отключаїца, тоїсть делает усьо несознательно. А я ведь у сознанії. Да, мне хочіца плюнуть на всьо і іти с ней, но собой я владею же?
— Різні бувають гіинози, — це так званий amora hipnos, — безапеляційно сказав я, на ходу придумавши цю назву.
— А шо ето значіт?
— Буквально: любовний гіпноз, — мовив я і виклав йому цілу теорію, яку й досі вважаю підставовою і не такою вже дурною:
— Розумієш, у народній магії є таке поняття, яке всі ми знаємо, — зветься "чари". Ну, оце пісенне й банальне "чари кохання", чи "дівчина його очарувала", "дівчинонька-чарівни-ченька" та інша бридня. Були ще такі поняття, як "приворот", що є формою народної магії. Інколи такі речі робили самі дівчата, виконуючи певні магічні дії, а часом виконували для них такі дії чарівниці, тобто старі жінки, за певну плату, ну, їх звали ще відьмами. Практика чарування, — сказав я цілком авторитетно, — вдосконалювалася продовж віків, і не думаю, що це тільки самі брехні забобонних бабів. Магія і є формою гіпнозу, об'єкт може позбавлятися самоконтролю тільки частково, але психіка при цьому деформується так, що хлопець починає, як то кажуть, "сохнути за дівчиною" і спалюється від любовного шалу, безсилий собою керувати.
— Откуда ти ето усьо знаїш? — зачудовано спитав Олег.
— Я не анальфабет, — мовив незворушно, — а людина, на противагу нашій компанії, освічена. А про такі речі знає не тільки людина освічена, але кожна баба. Молодь цього не знає, бо виросла в цинічну епоху і психологічно опростилася.
— Да, інтересно! — вигукнув Олег і вперше за час нашої із ним дружби перейшов на українську мову. — Але ж у мене зовсім так, як ти казав. Я сохну, мене до неї тягне — як магнітом. А коли дивиться... нє, це щось неможливе!.. А вилічица от етой штуковіни можна?
Розмова захоплювала вже й мене самого: сам докладно цих справ не обмірковував, та в живій розмові це вдавалося мені найкраще. Окрім того, я й сам був уражений чарами горбунки, правда, не такою мірою, як Олег, і це, певно, тому, що головний потік своєї енергії вона скеровувала зараз на нього, а не на мене. Принаймні логічно й тверезо осмислити ситуацію я міг.
— Чи чував ти про містичних жінок? — спитав я.
— Нєт! — сказав Олег.