Він іде, як качка, поважно й перевальцем. Його довгий ніс геть такий, як у Йонти, а підборіддя прямокутне. Він дивиться розсудливо і статечно, а Валька від замилування ледве не розпадається.
— Шо, мама, — каже Вова з усіма інтонаціями Йонти, — м’ясця принесла?
— А м’ясця! — розчулено каже Валька й опускається, щоб поцілувати Вову в лобика.
7
Марія була заважка тілом, щоб пух одніс її далеко. Просто Йонта завчасу перестав дивитися їй услід, бо спинилася вона тут-таки, на околиці, у Смердів, які були родичами у других покійної Маріїної мачухи. Старий Смерд посварився зі Смердихою і виділив їй на прожиття зі своєї пенсії п’ять карбованців, тобто те, що належало Смердисі по закону. Смердиха, звісна річ, почала шукати квартиранта, а коли пух прибив до неї Марію, була навіть рада. Марія згодилася платити 40 карбованців (кімната її була прохідна), і це все мало скласти той бюджет, на який розраховувала Смердиха. Смердів син, відповідно, Смерд також, тридцятирічний кандидат у алкоголіки, зустрів Марію кривою усмішкою. Він обдивився її з голови до ніг (завважимо, що летів тоді пух) і першого ж дня, саме тоді, коли женилися Йонта з Валькою, ущипнув Марію за сідницю. Марія обурилася, хоч не так уже й дуже; летів, знаєте, пух, над ними висіло безхмарне небо й потутукували горлиці — Смердів син усміхнувся вдруге. Цього було досить, щоб він заблукав у власній хаті, шукаючи своє ліжко; у відчинені кватирки залітав пух; стара Смердиха не страждала від безсоння, а виводила носом трохи хрипкі, однак цілком мелодійні співи; старий Смерд відгородився од родини, зачинившись у глухій комірчині; Смерд-молодший приблукав ненароком до Маріїного ліжка, знову обуривши її; він прийняв од неї ляпаса, але вже втомився блукати по хаті; скажемо, що перед цим він випив самогонки, купленої на місцевому пункті продажу (треба визнати, таємному); Смерд терпляче прийняв од Марії ляпаса і попросив утішити його втомлену від безнастанних блукань душу. Марія задумалася. Вона, як і сестра, була тямковита, тож відразу оцінила ситуацію. Смерд не був добра пара (завважимо: кандидат на алкоголіка), але мав хату, а сорок карбованців щомісяця — це теж неабищо. Смерд був для неї застарий, але вона не така красуня (згадаємо поразку з Йонтою). Смерд може збрехати і, взявши що треба, потім відкинутися, але він, з усього видно, таки "шмата", і може й не збрехати. Одне слово, проти Смерда було стільки ж, як і за нього, і Марія зітхнула. Смерд зрозумів це зітхання по-своєму, можливо, навіть правильно, і віднайшов собі втіху. Правда, Марія дала йому ще одного ляпаса і ледве не скинула з ліжка, але то були, як думав опісля самовдоволений Смерд, "їздєржки проїзводства" — все закінчилося так, як хотів він і як вирішила вона: наступного дня вони одружились. Єдине, що трохи псувало цю історію: Смерд не був у цій ситуації оригінальний — за кілька років перед цим так само вчинив тут-таки на околиці (правда, не одержуючи ляпасів) його давній приятель Шурко Хаєцький.
8
Маючи такий прибутковий фах, Валька мусила купити собі холодильника ще до одруження з Йонтою, і це зменшило йому турботи на цілий день. Тож четвертого дня замість купувати холодильника (це могло б зворушити таксистиху, яка пам’ятає, як років десять тому дбав про свій дім таксист), Йонта купував пральну машину. А оскільки пральна машина була з центрифугою, то Йонта вже не міг приїхати на таксі (цього дня серце таксистихи мало лишитися несколошкане), а взяв вантажне авто, яке обслуговувало ту ж таки електростанцію, де він працював. Пральну машину було ледь видно з кузова, окрім того, Йонта накрив її лантухом (те, чого ніколи не допустив би таксист), а сам сів на дно: причина, чому ряба Надька ледве не пропустила цієї події. Погляд підзорної труби рябої Надьки байдуже пропустив вантажівку — їх приїздить на околицю немало: шофери люблять тут купатися, крім того, летів пух, а ряба Надька розмірковувала, на які кошти прибудовує собі кімнату Семенюк-молодший, який у минулорічний пух узяв (держав, як казала дочка Трасицької) дочку таксистихи. Але ряба Надька завжди мала троє очей (двоє власних і підзорна труба), окрім того, вона пережила надто велику ганьбу з Йонтою, цього разу сталося все, як треба, тобто вітер (той самий, що приніс сюди Йонту) здмухнув ледве не перед самим носом у рябої Надьки ріжка лантуха, отже, оголилася блискучо-біла стінка пральної машини, а що цей колір був куди біліший од пуху, то ряба Надька миттю з’явилася надворі, а ще за мить була біля каменя, де вже кликала свого Олєжика дочка Трасицької і звідки чудово було видно, як вантажівка зупинилася біля Йонтиного двору. З кабіни вистрибнув Вова, розставив широко ноги, аби краще стоялося, потім вистрибнув Йонта з цигаркою "Біломорканалу" в зубах, і вони з шофером скинули правого борта авта. Вова жував губами, начебто й собі курив цигарку, а шофер, залізши в кузов, наддав Йонті машину. Йонта зігнувся під машиною ледве не до землі, на нього налітав пух, піт струмів по лобі, пух клеївся до обличчя, Йонта став на мить марсіянином (тобто особою, яку можна уявляти, як хочеш), його тіло — пральна машина, голова — пральна машина так само, лише ноги якісь тонкі й худі порівняно з цим чудовим білим тілом і мізерні. Така ноша личила б більше Вальці, тобто до важких і міцних Вальчиних ніг, але Валька була на роботі. Крім того, їй випадало носити не менш потрібну й важливу ношу, та й сам Йонта не міг зробити такого порівняння, а те, що побачили його так ряба Надька і дочка Трасицької, було йому байдужки. Йонта подибав тими мізерними ноженятами до хвіртки, вплив у неї своїм квадратним і блискучим тілом, повернувся не без грації до дверей і заколихався через подвір’я, як велетенська качка, — ніс його таки нагадував качиний од природи, а на обличчя поналіплювався пух. Був і хвіст (Вова), який перевальцем коливався за Йонтою й намагався старанно вторити усім батьковим рухам.
9
Ряба Надька втомлено сіла на каменя. їй було чого втомитись, адже сорока, з якою вона мала періодично прес-конференції, сповістила їй про спадкоємця методи Шурка Хаєцького і про Марію; окрім того, до рябої Надьки прийшла з повинною таксистиха, вони помирились, а отже, й потеревенили немало: таксистиха вісім годин скаржилася на непостійність і підступність чоловіків, а найперше про клопоти, як жити далі. Донька вже була повнолітня (ряба Надька при цьому поцікавилася, на які кошти та дочка прибудовує собі кімнату; таксистиха, однак, злегковажила це запитання), пенсії в неї нема, отож хіба лишається іти "на старості літ", сказала таксистиха, сторожихою.
— Я пішла б сторожихою й собі, — сказала ряба Надька, — але щоб недалеко від дому, — читай: підзорної труби.
Таксистиха заплакала: йти сторожихою для неї була ганьба.
— Ви ще молода женщина, — втішила ряба Надька таксистиху, — може, знайдете кого?
— Кого? — вибалушилася на неї таксистиха.
— Порадошного чоловіка, — незмигно сказала ряба Надька, і розмова на цьому закінчилася: рябу Надьку покликав обов’язок озирнути околицю, як озирали недавно річку спасальники зі станції "Спасання на водах". Бо тепер була справжня заметіль, і спостережний пункт рябої Надьки ставав станцією не тільки спасання, а чогось більшого, чого й означити не сила, бо то мала бути, скажемо за неї, станція рівноваги, станція нормального життя на околиці, й гріх сказати, що ряба Надька не усвідомлювала своєї місії.
Дочка Трасицької опустилася на камінь так само втомлено. Вона з самісінького ранку гукала Олєжика, а що Олєжику пух позабивав вуха, вирішила вибрати з картоплі колорадського жука. Але вибирати жуків не дав пух, бо забивав не тільки очі, а й ніздрі, й рота, отож дочка Трасицької покинула це невдячне заняття і знову почала гукати Олєжика Це було безнадійно, і дочка Трасицької вирішила піти у верболози над Кам’янкою, сподіваючись там розшукати сина. У верболозах вона, правда, не гукала, проте добряче їх прочистила, набравши на себе пуху чи не менше, як приносить його додому Галька. Вона, однак, не думала про Гальку і те, що побачила її, було чистою випадковістю, яка вразила її ще більше, ніж саму дочку рябої Надьки. Од Гальки, як кіт, скочив чолов’яга, роздивитись його вона не встигла, хіба білі, з розрізиками по боках труси, а сама Галька хутко сіла, затягнувши на колінах поділ.
— Чого никаєш? — вороже спитала вона в дочки Трасицької і та аж отетеріла. Лише потім до неї дійшла ворожість та й завдана образа, а тоді вона по-дурному стовбичила перед Галькою і белькотіла щось про Олєжика, якого шукає ось уже годин зо чотири.
— Ти скажи своєму вилупку, — досить нечемно відрізала Галька, — що як підглядатиме, то я йому шию скручу!
Дочка Трасицької мала б обуритись і належно відповісти, але несподіванка та й пух, якого набралася, як вати, забили їй памороки, і вона, белькочучи щось недоладне, позадкувала від Гальки, тоді як Галька ліниво застібала на грудях ґудзики плаття…
Отже, вони обидві мали підстави втомитися і мовчки дивились, як заносить додому Йонта пральну машину. Порівняти Йонту з качкою придумала дочка Трасицької, і ряба Надька поважно притакнула.
— Мостить гніздечко качечка, — сказала дочка Трасицької не без іронії, хоча й без злості: голова її була й досі в полоні тої разючої картини, яку вона уздріла у верболозах; її лоскотала запізніла образа й ураза, і вона шукала приключки, щоб зачепити цю тему. Тому розповіла рябій Надьці про Олєжика, пожалівшись, що він геть одбився від рук, на що ряба Надька розповіла їй про таксистиху; дочка Трасицької несподівано поспівчувала таксистисі, висловившись досить різко про непостійність, підступність і легковажність чоловіків.
— Їм хоч корова, аби нова, — по-філософському сказала вона, очевидно, не виключаючи з-поміж чоловіків і свого, а по тому таки поцікавилася дочкою рябої Надьки. Ряба Надька подивилася на неї запитливо, але співбесідниця була нібито й справді наївно простодушна, і її запитання прозвучало просто так, без підступних і небезпечних колючок. Через це ряба Надька обережно поскаржилася дочці Трасицької на теперішніх дітей, убравши свою скаргу в канонічне: "Тепер такі діти!", — і дочка Трасицької відчула себе звільненою.