Та нічого. Трошки зомліла. Контузія. Але кістки цілі, крила теж. А це дуже важливо. Бо нам же з тобою треба негайно вирушати. Я тебе якраз чекала.
— А хто тобі сказав? Хто?
— Як — "хто"? Дідусь Татай!
— А хто він такий?
— Чарівник.
— А… а ти його бачила?
— Ніколи.
— А як же тоді?..
— А мені горобець Чик Чирикчинський передав. А йому з зоопарку сова пані Пугач-Сиченко сказала. А вже їй, здається, сам дідусь Татай. Отаке — скрекеке!.. Ну гайда! У путь! Летимо!
РОЗДІЛ III
Пригода-перєшкода перша.
Страховиндія-Жаховиндія
Може, вас подивувало, що сорока сказала "Летимо!"?
То не дивуйтеся, будь ласка.
Звичайно, Грайлик не пташка, крил не має і сам по собі літати не може. Але у Дитиндії чого-чого, а засобів пересування вистача. Лозину чи віник осідлав — і ти вже на баскому коні. А онде на дитячому майданчику вкопано дерев’яний корабель— щогла з прапорцем, капітанський місток, штурвал, на кормі великими літерами написано горде ім’я — "Варяг". Ставай на місток, берися за штурвал. І от уже за бортом хлюпочуть морські хвилі, солоний вітер б’є в обличчя, і альбатроси ширяють над щоглою. А каруселя, ви думаєте, що? Тут вам і автомашини, і літаки, і навіть ракета.
Ну ракета, звичайно, ні до чого. Скрекекулія за нею не вженеться.
Сів Грайлик на літака, ввімкнув мотор, і — уже в небі безкрайньому.
Сорока Скрекекулія попереду, Грайлик на літаку за нею.
Пропливають унизу міста, села, поля, ліси, річки й озера… Аж от і море-океан. Тридесяте Царство, як відомо, за морями, за лісами. Неблизький світ.
Коли навкруги весь час море та море і нарешті з’являється берег, так і хочеться вигукнути на все горло, як це й робили завжди мореплавці:
— Земля-а!
Що Грайлик і зробив, звичайно.
Пішла Сорока Скрекекулія на посадку. І Грайлик за нею.
Приземлилися на березі.
— Ну що? Приїхали? Тридесяте Царство? — питає Грайлик, роздивляючись навкруги.
— Еге! Яке-кий швидке-кий! — скривила дзьоба Скрекекулія. — А про небезпечні пригоди, труднощі, перешкоди, випробування різні забув? Це ще тільки перше царство, а нам аж у тридесяте.
Почухав Грайлик потилицю. Та робити нічого.
— Ну що ж — я готовий.
Тільки сказав — вискакує з кущів на берег хтось із голови до ніг закутаний у чорний плаш — ні обличчя, ні очей не видно. Волохата лапа з чорними пазурами з-під плаща висмикнулася, Грайлика за руку — хап.
— Грайлик?
— Ага, — розгублено пролепетав Грайлик.
— Пррекррасно! Країна Страховиндія-Жаховиндія вітає тебе! Ходімо-ходімо! Швиденько! — І не встиг Грайлик і оком зморгнути, як його вже потягли у кущі, а там у якусь яму і в страшне підземелля. На стінах ліхтарі з людських черепів світяться жахливо. Скелети кістками гримлять. Неймовірні потвори з темряви лупають. А на троні таке страховисько сидить — навіть описати, вибачте, не можу, лячно.
— Навколішки, нещасний! — гримнув той, що привів Грайлика. — Перед тобою володар країни Король Страху Жах Тринадцятий!
І у спину Грайлика — луп!
Підігнулися у Грайлика коліна — чи то від переляку, чи то від штурхана, і впав він навколішки.
А з трону вже сичить по-зміїному Король Страху Жах Тринадцятий:
— Не смій і думати про дальшу подорож. Ждуть тебе страшні тортури. Буде тобі гаплик!
І вже повзуть звідусюди з темряви неймовірні страхолюдні потвори. Жахними очима лупають, зубатими вогнедишними пащами клацають.
Ближче, ближче, ближче…
"Нічого собі пригода, нічого собі перешкода! — думає Грайлик. — Так і заїкою стати можна. Ні! Ні! Ні! Не хочу!"
Миттю з кишені пакетик вихопив, таблетку у Рота і подумки:
"Хочу, щоб все це зникло! Знову на берег хочу!"
У роті стало солодко-пресолодко. А потім враз чогось гірко-прегірко.
Блись! — і Грайлик знову на березі біля свого літачка. Тут же і Сорока Скрекекулія
— Ну що там таке? Скрекеке!
— Хай йому біс! — одмахнувся Грайлик. — І розказувати не хочеться. Летимо далі!
— Ну що ж… Летимо!
РОЗДІЛ IV
Пригода-перешкода друга.
Ледариндія-Неробиндія
І знову полетіли вони у безкрайньому небі через гори і низини, через ріки і долини, через ліси, поля і озера, міста і села. І знову безмежний море-океан. І знову:
— Земля-а!
І пішла Скрекекулія на посадку. А за нею й Грайлик.
Сіли на леваді. А там їх уже зустрічають. І не якесь там одне страховидло у чорному плащі, а цілий натовп усміхнених радісних рум’яних товстунів. І всі привітно махають руками і кричать:
— Слава Грайлику і Сороці Скрекекулії! Хай живуть Грайлик і Скрекекулія! Ура-а!
Глянув Грайлик на Скрекекулію. Вона на нього косяка кинула. Бачить Грайлик — задоволена Скрекекулія. Та і йому приємно. Це ж не те, що тебе лякають і погрожують тортурами.
Покричали товстуни, потім чує Грайликі щось — клац! клац! — заклацало у них у кожного ззаду. Одскочили від плечей і від штанів алюмінієві ніжки, як ото у розкладачок. І вже не стоять, а лежать товстуни.
І до Грайлика, і до Скрекекулії підкотилися враз дві розкладачки — йому більша, їй меншенька, іграшкова, саме за розміром.
— Лягайіе! Відпочивайте! — гукнули товстуни хором. — Зараз частування приїде.
І так же вони всі привітно, так симпатично усміхаються, що відмовитися просто неможливо.
Лягли Грайлик і Скрекекулія.
І такі ж м’якенькі зручні розкладачки — лежати одна насолода.
А от уже й столики по леваді їдуть. Кожному окремий. І на тих столиках чого тільки нема! Самі ласощі-смакотасощі! Очі розбігаються.
— Дякую! Дякую! — мовив Грайлик, наминаючи улюблені свої цукерки "Пташине молоко". — А як же ж називається ваша країна?
— Ледариндія-Неробиндія! — хором гукнули товстуни. — То тільки дорослі, батьки й вчителі вважають, що ледарювати, нічого не робити — погано. А насправді — то неправда. Бо ледарювати завжди хочеться, а працювати завжди не хочеться. От у нас ніхто нічого не робить. Усі тільки сміються і гуляють, радіють і відпочивають. Бо це споконвічна мрія усього людства. Отже, їжте, дорогі гості, і гуляйте, радійте і відпочивайте!
Сорока Скрекекулія вже надзьобалася солодких горішків донесхочу та й очі заплющила.
А Грайлик їсть і думає: "Хто його зна. Може, й правда. От як мама наказує прибирати іграшки або ще щось — то не дуже ж хочеться. А лежати на тахті і дивитися мультики — завжди будь ласка!"
Наївся він, бачить, товстуни вже давно понаїдалися — сплять. Уся левада хропе, аж трава лягає. А Грайлик удень уже давно не спить.
Сказано — гуляйте. То чого б не погуляти, не роздивитися, що за країна.
Встав Грайлик з розкладачки, пішов левадою. А за левадою кущі. Звідти столики з ласощами-смакотасощами виїжджали. Цікаво Грайликові, а що ж там таке, за кущами.
Віти розсунув, зирк — а там вхід у підземелля, точнісінько такий, як у Страховиндії-Жаховиндії. І звідти пар-дим валує.
Грайлик туди. А там фабрика — кухня здоровенницька. Плити жаром пашать, і на тих плитах щось шкварчить, смажиться, вариться, печеться. І біля плит сотні кухарів пораються — худі, чорні, виснажені. А за їхніми спинами наглядачі мордаті походжають з довгими гострими залізяками. Тільки хто з кухарів руку до рота піднесе, щоб скуштувати щось, наглядач його одразу гостряком— штрик! — і з руки вже кров капотить.
Так і завмер вражений Грайлик. Он воно що! Не з неба усі оті ласощі-смакотасощі беруться. Тяжкою працею голодних кухарів здобуваються. А наглядачі їм і скуштувати не дають.
Е, ні!
Вихопив Грайлик з кишені пакетик, таблетку до рота вкинув і:
"Хочу, щоб зникли наглядачі, щоб наїлися кухарі досхочу!"
У роті зразу гірко-прегірко, а тоді раптом солодко-пресолодко стало.
Блись! — Грайлик уже знову на леваді.
Товстуни посхоплювалися, руками махають, кричать несамовито:
— Геть з нашої країни! Ми тобі ласощі-смакотасощі, а ти нам таке! Ганьба! Ганьба! Геть!
Грайлик у свій літак швиденько. Сорока Скрекекулія крилами змахнула.
І знялися вони у синє небо, подалі від Ледариндії-Неробиндії.
РОЗДІЛ V
Пригода-перешкода третя.
Веселяндія-Забавляндія
І знову те ж саме. Мелькають унизу гори і долини, ліси і озера, міста і села. А тоді безкрайній море-океан. І знову — берег нової землі.
Посадка.
І вже не юрба, не натовп, а гарна усміхнена молодиця хлібом-сіллю на рушнику вітає-зустрічає їх.
— Ласкаво просимо до нас у країну Веселяндію-Забавляндію! Все до ваших послуг! Всі ваші бажання, всі ваші мрії будуть виконані вмить! Бажайте, бажайте, про все забувайте!
Дивиться Грайлик — а навколо стоять кіоски, як на ярмарку, і чого там тільки нема! Іграшок усяких, велосипедів, машин, атракціонів… Ні у казці сказати, ні пером описати.
А Грайлик — ви ж самі розумієте! Недарма ж він Грайлик. Для нього ігри, іграшки, розваги — у житті перше діло. А тут же таке, чого він зроду не бачив, про що не уявляв навіть. Та таке ловке, таке цікаве, таке захоплююче — голова обертом іде.
І все — твоє. Бери, володій! Грайся, як то кажуть, од пупа.
І Грайлик, звичайно, про все на світі забув. Грається-забавляється, тішиться-потішається. Одну іграшку бере, за іншу хапається. Бо ж такі, шо очей не одведеш. Від одного атракціону до іншого перебігає… Бо ж такі, що аж дух од захвату забиває. М’яч йому під ноги попався. Вдарив він його ногою. І тут… згадав раптом Романа-Отамана, найкращого у Дитиндії футболіста. Ой!..
Що ж це таке?
Вони там усі по кутках сидять, нудяться, світа Божого не бачать, а він тут грається-забавляється.
Зрозумів раптом Грайлик— той, хто у Веселяндію-Забавляндію потрапляє, про все на світі забуває. Крім розваг-забав, ні про що думати не може. Стає наче ігровим автоматом якимось.
Чи ж для того він вирушив у небезпечну мандрівку, щоб гратися?
Ні!
Та несила самому одірватися від усього цього казково-іграшкового свята.
Ну несила, хоч ти вмри.
Сунув Грайлик руку в кишеню, вихопив таблетку, вкинув у рота: "Хочу, щоб усе це зникло!"
У роті зробилося солодко-пресолодко, а потім гірко-прегірко.
Блись!
Зникло усе вмить. Стоїть він на безлюдному березі біля свого літачка, а на крилі Сорока Скрекекулія хвостом смикає.
Зітхнув Грайлик, згадавши усі ті іграшки та атракціони, сів у літак.
І знялися вони в небо.
РОЗДІЛ VI
Пригода-перешкода четверта.
Порожляндія-Нічогонемандія
На цей раз летіли вони довго.
Летять-летять, а внизу безмежний море-океан. І ні тобі натяку на якусь землю.
Уже й Сорока Скрекекулія ледь крилами махає.
І їсти хочеться Грайлику — аж у животі терпне і в голові дзвенить.
Летять-летять…
Летять-летять…
Та от нарешті на обрії темна смужка з’явилася.
Земля-а-а!
З останніх'сил рвонули вони туди.