Не тепер.
Б р у с. А коли? Коли ж?
Ніна. Трохи згодом. Послі.
Брус. Чому послі?
Н і н а. А тоді скажу.
Брус. Ніно! Ти знаєш, як я ставлюсь до Радобужного як до партійця? Я мушу сказати про це на перевірці...
Ніна. Без тебе вилучать! Не треба!
Б р у с. Я не зможу сказати, аж поки не перестану красти тебе у його!
Ніна поцілувала його.
Ну от... Виходить, знов буза. Що ж робити? Ніна. Що? Та хоч раз поцілуйте!
Брус обняв її.
21
Вернувсь Радобужний. Завмер на порозі.
Брус (цілуючи Ніну). Ой! Якби ж отак сказати... Ра* добужний, я люблю Ніну...
Ніна. Ой, якби ж то — а я люблю Бруса, Радобужний, сказати! ^
Непомічений Радобужний навшпиньках вийшов в столову. '
Ніна (почувши скрип, одкинулась). Тут десь Таня, Іди і жди мене.внизу...'Я зараз вийду... Підемо скуповуй ватись. (Побігла в спальню).
Брус пішов.
22
Увійшов Радобужний:
Мовчок, Радобужний! Поки що мовчок!.. І це буде золотий мовчок! (Гукнув). Таню!
23
Таня й Ніна на дверях. Ніна вхопилась за одвірки: — Ти?
Радобужний (з докором). Друга б сказала!.. Ніна (через силу). Що?
Радобужний. Нагадала б!.. (До Тані). Скільки я вам казав, що коли йду з доповіддю або на завод, то щоб Давали кепку, блузу... Ху-х! Довелось з півдороги вернулись. (Одяг блузу, надів кепку). Прекрасно! (До жінки). Коли вже так хочеться, то кажи!..
Ніна (померкла). Про що?
Радобужний. Скільки тобі треба грошей на ювілей...
Ніна (ожила). У мене ще є.
Радобужний. Ще краще! Справляй! (Пішов).
ДІЯ ДРУГА 1
У Радобужних відбувалась вечірка. Кухман підпоював жінок вином. Одна дівчина, видно, уп'яніла, плеснула в долоні:
— Товариші!
Кухман. Тихо! Слово має майбутня "великосовет-ская" дама.
Дівчина. Товариші! Я п'яна! (Засміялась і сіла).
Кухман. Хо-хо! Перша щира промова, що я чую за останні два роки нашого громадського життя. (До дівчи-Аи). Але, Іронько, моя малютко! Тепер щирих промов не кажуть. (На сторону Бруса),. Тепер навіть п'ють нещиро. (На сторону Радобужного). А коли й щиро, то мовчки.
Радобужний (стеживши непомітно за Брусом, показав на невипиту чарку). А вй яік, Брусе, щиро, чи?..
Бір у с (повернувся до нього. Допив). Мовчки й щиро.
К у х м а нова жінка. А любите як?
Радобужний. Теж мовчки, нишком любить... (Коли ж Брус допитливо глянув, додав)... випити...
К у х м а н о в а ж і н к а. Та ні! Я за любов, за кохання спитала.
Радобужний. А-а!.. За любов не знаю. За любов нехай він сам скаже. (Засміявся з робленим гумором, чокнувся Брусової чарки). Ну, будьмо!
Вихопилась І р о ч к а, зареготалась:
— Я знаю! Я скажу!.. Товариші! Ніна Костівна і товариш Брус зраджують нас. Вони змовляються... втекти.
Кухманова жінка. Ані подобинки!
Кухман. Товариш малютко! У вас, як ув Овчара, почались галюцинації. Мій вам рецепт: випийте і занімійте.
І р о ч к а (послала на сторону Радобужного пальчиками поцілунок). Попереджаю мого Андре!.. Мого зава! Сигналізую небезпеку... от!
Кухман. Товариші! Я колишньої партії есерів бомбометальник і словометальник, себто бомбист і пропагандист, тому язик мій...
Кухманова жінка. Ворог твій...
Кухман. Навпаки — друг мій і руки завжди мені слухняні, навіть тоді, коли голова моя і ноги п'яні — вони тверезі й слухняні. Отож пропоную, щоб надалі всі тости виголошував я...
Звичайно, оплески, голоси:
— Просимо!
Кухман. Перше, пропоную тост за себе!
Сміх.
І р о ч к а. Браво! Браво!
Кухман. Хоча б з тих міркувань, що за себе людина п'є завжди щиро, а я хочу сьогодні пити щиро. Так-от. Товариші й товаришки. Скоро вийде сорок років, як в одному містечку, що до його жодна ще влада не поверталась, та, мабуть, і не повернеться передом, у злиденного каменяра Кухмана народився син Антип, себто я...
І р о ч к а. Браво! Браво! Біс!
Кухман. На превеликий жаль, малютко, я цього номера повторити не можу, навіть коли б ви погодились стати мені за матір. Інше діло зробити це без додатка "ся", себто народити. Будь ласка, ще можу...
Кухманова жінка. Антишко! Не мели зайвини!
Кухман. Так-от. Батько мій був каменяр, і весь рід наш каменярський. Батько мій носив каміння на спині, жінка моя носить каміння на пальцях, я його ношу, здається, в печінках. І взагалі, ми всі отут каменярі, бо Андрій Оверкович носить каміння на серці, товариш Брус, наприклад, за пазухою... Отже, вип'ємо, товариші, за носіїв каміння: кожен за себе, щоб пилося щиро!
Кухманова жінка. Антишко, ти п'яний!
І р о ч к а. Ви милий, милий, Кухмане! Я вас поцілую! Бо я теж ношу каміння отут. (Показала собі на груди)... Ось...
Кухман. Малютко моя. Я все-таки не вірю, щоб вони у вас були такі тверді...
Кухманова жінка. Антишко, стямся!
Кухман. ...як у Бруса. В чім річ?
Ніна. Краще вип'ємо, товариші, ще раз за здоров'я нашого старенького і сивенького ювілянта. Я думаю, що товариш Кухман сказав нам про каміння в алегоричній формі. Каміння — це наші прожиті роки, і кожен їх носить, де йому зручніше. (До Кухмана). Адже ж тільки так вас треба розуміти? Правда?
Кухман. Ви питаєте про ввічливість? Відповідаю: тільки так!
Н і н а. Ну от, бачите, товариші, про каміння було сказано навіть не щиро, а ради ввічливості. А мені дозвольте обернути цю звичайність на щирість... Вип'ємо, товариші, ще раз за здоров'я нашого старенького й сивенького ювілянта. От він сидить поруч з нами, край свого життя. Роки у його на серці, роки на спині, на лобі в зморшках, ро-ки-каміння несе наш старенький на захід життя. Приді-таймо ж його хоч теплим словом, хоч раз усі гуртом, щоб не казав він, що у нас у городі твердо людям жити. Привітаймо словом, коли ми не здатні ще на той мінімум у побуті, що зветься — увага і пошана до людини!..
Кухман. Вітаю словом і горілки чаркою! Проте з роками нічого не вдієш, майн фатере! Це вага, яку треба нести...
С т а р и й. А не скинеш, хоч би й хотів, правду кажете. Хіба що в труну, та й то як сам на них ляжеш. Спасибі, невістко, за добрее слово, і вам усім, і тобі, сину, що прихилив мою старість і темність — у добрості живу. У добрості! І сни добрі сняться. Сьогодня, наприклад, жито приснилося (вам, городським, мабуть, воно ніколи не сниться), таке густе та високе, немов аж дзвенить, а вітер хвилю так і гонить... Вітер! От вітру у вас не чути...
Ніна (поцілувавши старого). Я б вам його нагнала> сюди, якби моя сила, я б його купила, якби ж його продавали...
Кухман. Купіть вентилятора.
Брус (став). Так! Вентилятора сюди треба.
Глянули одне на одного — Радобужний, Кухман, Бруо. Ніна. Товариші! Прошу до піаніно!
Пішла в другу кімнату. За нею всі, крім старого.
2
Увійшла Т а н я. Взялась прибирати з столу. Старий до неї.
— І про мене згадали тут,— невістка, спасибі їй... Словом теплим привітала, Таню. А от про тебе й забули, навіть не почастували. Хотів був нагадати, та не наваживсь...
Т а н я. Про мене вночі згадають.
Старий (намацав пляшку. Налив чарку). На, Таню,, випий хоч з моїх рук. Спасибі тобі, доню, що турбуєшся: мною, за ласку спасибі, за тиху вечірню... (Налив і собі). Пошли тобі, боже, тихого щастя за це, чоловіка до пари., люб'язного, тихого...
Т а н я. Чоловіка вже послав. Тихого... Як іде вночі до-мене, то ніхто не чує.
С т а р и й (звів сліпі очі). Як це?.. Справді маєш, Таню?
Т а н я. Вже скоро рік буде, як маю.
Старий. Гай-гай! А не признавалась! Я б поздоровив тебе. Хороший чоловік попався? Тихий?
Т а н я. Та ви ж його добре знаєте.
Старий. Я?.. Та хто ж він? Нікого я тут не знаю. Хіба хто з села?
Т а н я. Ха-ха... Я ж ваша друга невістка.
У старого розплескалась чарка.
Тихий він у вас! А тихо з ним жити як! І любимось тихо — ліжко під нами не скрипне, навіть пошепки слова не мовимо. Мишей боїмось — таке у нас тихеє щастя... (Вислизнула тарілка з рук. Упала. Розбилась. Таня пішла на кухню).
Старий (аж затрусивсь). Таню! Як же воно сталося!.. Таню! (Дослухавсь, що її нема, сів і замисливсь тяжко. Заграло піаніно. Старий устав і, натикаючись на стільці, пішов без дороги). Господи! Виведи мене звідси!.. Господи! Покажи мені дорогу... Хоч до труни, тільки виведи!.. Таню! (Пішов до неї).
3
Увійшли п'яний Овчар, Шайба, Клим (випивши). Овчар. Вдома! Заходьте, товариші!.. (Побачив, що Клим мнеться, а Шайба став у порога). Заходьте! Заходьте!
4
Із дверей виглянув Кухман:
— Хо-хо"! Песимізм до "нас прийшов. (Увійшовши, до Овчара). Майте на увазі: нас тут нема і цих чарок — це все галюцинація.
Овчар. Дозвольте познайомити! Демонстрація: селя-нин-делегат Клим, безробітний робітник Терентій Шайба і я.
Шайба. Звиняйте, що ми нальотом отак і трошки випивши. (Поздоровкався). Товариш із села, землячок і людина, протокольно, од громади послана...
Кухман. Вітаємо!
5
Увійшли Радобужний і Брус. Згодом Кухманова.
Клим (до Радобужного). Звиняйте, що ми невчасно до вас. Ми не хотіли, та ось вони, спасибі їм, привели...
Радобужний (тихо до Овчара). Навіщо?
Овчар. На демонстрацію, кажу! Протестувати!
Радобужний. Навіщо ця комедія?
Овчар. Ні, це трагедія! Школу третій рік будують!
Радобужний. Не знаю!
Овчар. Не можуть стягтися на дерево!
Клим. Хоч на одробіток дайте нам, товариші, дерева!
Радобужний. Таке будування я вважаю за шкідливе. Ми склали загального для всієї округи плана — яку і де будувати школу, коли, з якого матеріалу. Цього плана розглянули десять комісій, кожну цифру, кожне число обсмоктали, ухвалив Окрпланком, ствердив Окрвиконком. І раптом я мушу зняти з цього плану частину коштів, щоб дати на дерево тій невідомій школі, що її хтось
десь там почав будувати, а в нікого не спитавшись, без; плану, не додержуючись навіть, я певний, елементарних санітарло-технологічних вимог, з вікнами, наприклад, на північ...
О в ч а р. Краще з вікнами на північ, ніж зовсім без вікон!
Радобужний. Ви що — хочете, щоб я на терези плановості та поклав випадкову просьбу, щоб через те похилив врівноважену стрілку в бік стихійності?.. А нізащо! (Вийшов у другу кімнату).
Клим. За нас і в газеті написано було... (По паузі). Ви, товариші, або дайте, або скрутіть мені отут голову,, щоб я не вертався.
Кухман. Закрутити можна, але скрутити — це карний злочин.
Клим. Бо, їй-бо, вб'ють.
Шайба. Ні! Як вдатися до ленінізму, то так не можна. Стрілка хай стоїть, та й людинка ж не на те, щоб кругом ходити. Третій рік б'є ноги! Якби ви бачили, які у села ноги...
Клим. Печуть, вірите.