Комуна в степах

Микола Куліш

Сторінка 5 з 7

(По паузі). Це Вишневого робота? Лавро. Почин його.

Микитко (написавши мандата, подав на підпис Лаврові. Тим часом як Лавро перечитував і печатав мандата, Микитко підбіг до стіни, покрутив рукою). Др-р-р... При телефоні? Дайте мені, баришньо, Ярив-чанські хутори.

Яків. Цитьте, товариші. Микитко якусь штуку хоче викинути!

Микитко (немов у телефон). Яривчанські хутори? Перекажіть усім, що наша комуна схвалила урізати вам землі у Лойди Жоржа на задниці. Приїздіть по мандат і по землеміра!

Знявся регіт.

10

Хима (убігла). Ось ваша роба, дядю Лука. Ця чи ні?

Лука. Ця. Галіфе на мені, френчу одягну, як приїду. Давай портфель! (Начепив шкіряний гаман, поклав туди мандат). Давай чемойдан! До району кіньми, а там пішки, пароплавом, руками й ногами, віриш! Одним махом обернуся!

Хима. Микитенько! Заводь нашої на дорогу делегатові.

Микитко (немов камертоном). УеСеРеР! (Завів якоїсь нашої. Підхопили). Лука (прощаючись з Муною). Ну, Муно, віриш!..

X и м а. А добрий він чоловік, дядю! Циган. А що там казати! Як люди добрі, коні добрі, кузня добра — то й циган добрий.

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

І

1

Другої ночі дід К а с я н, обходивши млина, почув недалеко посвист — немов когось викликали. Пригнувся старий, бачить — на греблі Максим. Стоїть Максим, немов на когось жде.

— Невже й тепер до Мотрі ходить? А ти ж думав! Любов — така революція, що не скоро буковки зітруться. От тільки чи вийде вона. А що? Та не такий час, важкий для комуни. Та й наморилась за день з ремонтом... Ти диви — йде, аж біжить дівка!.. Та ще й з клунком, чи що?

Притаївся дід.

2

Зійшлись Максим з Мотронькою.

Максим (узявся за клунок). Оце й усе? Мотронька. Усе, а що? Максим. Нічого...

Мотронька. Може, сподівався, що цілу скриню тобі винесу. Коли по це прийшов, то йди сам...

Максим. Постривай! А яка ж запальна. Нащо мені скриня! Я хотів тільки сказати, що робила, служила комуні, а бач, скільки наслужила. Нічого й нести.

Мотронька. Ой, щось друге мав ти сказати. Учора ж закинув, що якби захотіли, то поділили б, себто ми, комуну. Не ділиться вона! Та й хай живе!

М а к с и м. Ти диви — вчепилась! Та ти скажи просто, що тобі неохота йти?

Мотронька (щиро, аж голос змінився). Ой, неохота, Максимочку!

Максим (певно, не сподівавсь на таку відповідь, став тихший). Значить, не любиш?

Мотронька (з болем у голосі). Не любила б — не вийшла!

Максим (знов сміливіше). І вчора казав, і сьогодні ще скажу: як не вагайся, не хитайся, а в комуні вам уже не жити. На тонку пряде. Ну подумай, хто зостався, скільки вас? Лавро, Хима, дід, Лука та цурупалок отой...

Мотронька. А циган, а Яків, баба Лукія? А Костя, Супруни? Ось-ось Лука повернеться...

Максим. Порожнячком. Циган не член, Якова перетягнемо, а Костя й Супруни сьогодні втечуть.

Мотронька. А ти почім знаєш, що втечуть?

Максим (загадково). Та вже знаю. Ну?

Мотронька. Що ну?

Максим. Рушаймо, Мотронько!

Оглянулась Мотронька на млин, в той бік подивилась, де комуна. Пішла. Стала. Знов обернулась. Не витримала в діда рука —ударила в стукачку.

Дід. Не ходи, Мотронько! Не тікай!

Думав — допоможе вернутися, а вийшло навпаки,— Мотря, зачувши стукачку, сполохнулась і побігла за Максимом.

3

Придивився, дід Касян,— утекла. Ударив у стукачку що є сили старий, раптом перестав, стукачці сказав:

— Он думала, що спиниш, а вийшло — прискорила, мовчи, стара! Не стукоти! Бо, може, ще хтось стоїть вагається, а почує, то й кинеться навтіки, як ця. Ходімо краще до Хими, Микити, до Якова, хай которе сповістити біжить Лавра... А ти думала! Мерщій! Мерщій! Тільки був кинувся, аж назустріч Хима.

4

Хима. Ой дідуню, тікають!

Дід (махнув у той бік рукою). Уже втекли.

X и м а. Та не туди дивись — он де! (Показала в другий бік. Пригнулась і діда пригнула. Пошепки). Тікають з комуни. Костя, Супруни! Бачите?.. З робою! Не можу! Я крикну, спиню їх!..

Д і д К а с я н. Не треба, Химо, ані слова! Бо я он крикнув, думав спинити Мотрю, а вийшло, що тільки прискорив.

X и м а. І Мотронька?

Дід К а с я н. Утекла. До Максима. А кричати не треба, аніні! Бо вони тепер як ті сновиди, що над проваллям ходять. Не займеш, то, мо ще й повернеться которе, крикнеш — оступається і в провалля летить. ,

X и м а. А що ж робити? Що робити?

Дід К а с я н. Лавра треба мерщій покликати. Де Яків?

Хима (заломила руки). І він кудись збирається. Дід К а с я н. А Микитко? Хима. Немовби спить.

Дід К а с я н. Так ти постій отут, а я до Микитки. Хай побіжить до Лавра. Оповістить! Мерщій! (Подибав хутенько).

5

Дивиться Хима — хтось іде. Придивилася Хима: — Якове, ти?

Яків став. Мовчить.

Куди ти, Яшо? Я к і в. Ти знов випитуєш? Хима. Я?

Яків. Дорогу знову заступаєш?

Хима. Ні! ні!.. Коли ти про машину, то йди і думай, Якове. Я вже й сама тепер бачу, що без машини нам ой важко ж буде... Тікають наші!

Я к і в. І добре роблять.

X и м а. Та що ти, Якове?

Яків. Давно пора. Бо що таке наша комуна? Не сад соціалізму, а сад сухих досад. (Повів рукою). Кругом ось обступили, думку сушать, сохнуть і риплять. Уночі не спиться, удень не біжиться, машини не видумаєш, отак тільки категорією — не живеш, а хворієш. Тікати треба!

Хима. Куди?

Я к і в. А знаєш що? У тебе маланхолія, у мене категорія — тікаймо вдвох?

Хима (аж дух забило зразу). Куди, Яшо?

Яків. Куди?.. Та туди, де електричні світла,— бачила, ні? Де дроти, доріг багато, де машини, а не так, як тут: степ як мертвий, в головах — могили, тиша над ними заклякла — сумно! Тікаймо, Химо! І не так, щоб вийти за комуну й розійтись, а вкупі, вдвох отак —у шахти подамось, до моря, на гори...

X и м а. А як же з комуною, Яшо? Яків. Другі поприходять.

Хима. А як розвалиться? Яривчани землю, млина загарбають, усі наші труда? Другі поприходять, а комуни вже нема, і нашу ідею в землю закопано. Та так же закопано, що й не видати, тільки від тачанок кулацьких слід знати. Не ходи, Якове, і я не піду! Давай не підем вдвох! Тоді й Микитко з нами, Муна і всі ми за Лавром. Нових поприймаємо та як вистроїм комуну! У нас і млин, і сад, а в яривчан сімсот досад...

Я к і в. Ти думаєш, що нове сказала, про нове щось довела? Довела до того місця, де ми й зараз стоїмо.

X и м а. За машину скажу, Яшо. Ось повернеться Лука, відремонтуємо млина, і ти будеш у млині за машиніста. От слово! Я приноситиму їсти. А захочеш (тихо), то в млині і житимем.

Яків. Маланхолія!

Хима. Яшо!

Я к і в. Не хочеш іти, скажи?

X и м а. Я б пішла, хоч до смертної межі пішла б, та як же з комуною? Качат скільки навиводилось. Яків. Пусти! Хима. Яшо!

Яків. Пусти, осєдлая ти женщина! (Побіг).

6

Хима (услід, та гірко ж так). Осєдлая... За що ти мене, Якове, за віщо таким словом?

7

Аж набіг Микитко. Теж якийсь незвичайний, настовбурчений. З клуночком. Побачив Химу — став:

— Хоч з цією попрощаюсь. Бо ж треба з кимсь... Прощай, Химо!

Хима (аж одхитнулась). І ти?

Микитко. Іду в город.

Хима. Микитку!.. Та ти сонний?..

Микитко (гірко). Ге — сонний! Ти спитай котору ніч я спав як слід? Хоч раз мої органи заснули і всі члени? Ні разу!

X и м а. То чого ж ти йдеш?

Микитко. Питаєш! Та хіба можна про це в такий голос питати, що немов я кінь, а ти нічого не знаєш? Діло ж на драму пішлося.

X и м а (стямилась, мовляв,— знаю). Мотронька втекла!

Микитко тільки лоба витер. Мовчить. (Підійшла ближче). Невже через Мотроньку? Невже,— що втекла?

Микитко. Начхать мені на Мотроньку, хоч це діло й не таке, як ти думаєш, а дуже сурйозне. Та за таке діло у городі ти знаєш що? Зразу устрелили б і з комсомолу б вигнали! А тут що? Захотілось спати з хуторянським елементом — спить. Захотілось утекти — тікає. Ніякої тобі дисципліни, виховної роботи. А в результаті — всі сплять, опріч мене, бо немає з ким. Як був безпризорний, такий і зостаюсь. А знаєш, який є декрет ооцвиху? Що безпризорним можна бути лише до тринадцяти, а ви мене ліквідували? Навпаки — ще меншим зробили! Цурупалком!.. Ніт, це діло сурйознеє.

X и м а. Микитоньку, я знаю, що це діло сурйозне. Хто, хто, а я вже ой як знаю! І серце болить, і як не спиться,— знаю. Тільки ж ти послухай: Мотронька втекла...

Микитко. Та начхать, кажу, на неї й на всю мировую любов!

X и м а. Стривай! Костя втік, Супруни і Яків...

Микитко. Яків? Ну, тоді я й поготів. (Взявся йти).

X и м а. Микитоньку, що ти робиш?! Що усі ви робите? Ви ж комуну зраджуєте, пролетарські інтереси, все добро напризволяще кидаєте...

Микитко. А чого втік Яків? Йому можна?

X и м а. Нікому не можна, бо ж яке становище! Утечеш ще ти та Муна — і комуна без законного числа людей, а яривчанам того й треба. Приїдуть на тачанках, добро порозбирають, качок наших поріжуть,— зостанеться од комуни пір'я, зола та погана слава. Не йди, Микитоньку! Хочеш, я з тобою спатиму? Тільки не йди...

Микитко. Яб зостався, та не можу!

X и м а. Ну чого?

М и к и т к о. От не можу!..

X и м а. Через Мотроньку?

Микитко. Не можу, бо... бо вже пішов.

X и м а (вслід). Хоч підожди до ранку!

Микитко. Не можу, бо на місці встояти не можу!.. (Побіг).

8

Нарешті й Хима в розпач вкинулась. Важко. Хіба крикнути, та хіба ж хто почує. Дід Касян, певно ж. побіг до Лавра, біля млина вона сама:

— Ой ніч, ти ніч, та де твій ранок!.. Хоч би скоріше день абощо... Товариші, товариші, свою ж ідею губимо й життя. (Пішла у млин).

9

Тихо, немов плавом по воді (досвітнє повітря взялося туманом), надійшов Вишневий. Побачив, як заходила Хима, хотів покликати:

— Ні, цю не переманиш. Бо коли той голова, то ця — серце в комуні. Відтяти руки й ноги — перестане колотитись. (Зануривсь у мислі). А втім... навіщо все це мені, коли я сам і минуле вже не вернеться. А може, вернеться? Отже, вернувся! Може, треба ждать, виглядати отам на перелазі? Та ба — перелаз же не твій. Боже! Ще гірш, як після потопу. Причалитись хочу — і нема до чого. Помолиться хочу — і нема де стати, землі під ногами нема... Ну, що ти скажеш, що відповіси на це, демоне чи хто ти, голос в мені невгавающий? Га? (Прислухався немов справді до якогось голосу). Ще господар неба не викотить сонячного колеса, як ти вкотиш своє на своє подвір'я.

Циган (од млина). А хто такий?

Вишневий (придививсь, що циган). Сторож колективу імені товариша Посунька.

Циган (підійшов ближче. Придивився). А чого сюди прийшов?

Вишневий. Стережу ж землю, млин — колективне добро.

1 2 3 4 5 6 7