Ось цей колосок – на довге життя у хаті… Цей круг – сонце. А дерево з гілками, квітами – дерево життя, продовження роду…
ВІТАЛЯ. Ето ж нада…
ДІД МИКОЛА. А ти, синок, прийшов, видурив документа, знесеш хату, і що? Куди подіти оце дерево роду? Оце сонце?
Ява 3
Ті ж, Галя, Петро, Василь, беркутівці
Чується дзвін розбитих шибок – у кімнату залітають гранати зі сльозогінним газом. У вітальню забігають ГАЛЯ, ПЕТРО із сокирами. ВАСИЛЬ несе кілька пляшок із займистою сумішшю, біжить до вікна, кидає.
У вікна стрибають БЕРКУТІВЦІ – все тоне в криках і шумові захоплення.
Темрява, що переходить в ніч.
КАРТИНА ДРУГА
На передньому плані – фундамент зруйнованої три роки тому хати. Біля неї росте вишня.
На задньому плані видніється незакінчена новобудова. Вікна зіяють порожнечею, де-не-де вже попроростали молоденькі деревця.
Фундамент – добротний і міцний; подеколи здається, що він навіть сяє.
Ява 1
Василь
ВАСИЛЬ заходить із цигаркою і пляшкою пива, сідає на фундамент хати, курить і п'є пиво.
ВАСИЛЬ (до себе) Розваляли, гади, хату… Розваляли… Та й самі, бачу, не розбагатіли… Гади! Діда й бабу до смерті довели… Мати з батьком – по чужих кутках… А мені ще краще прийшлось… Три роки за злісне хуліганство… Злісне хуліганство – що хату свою захищав! Три роки з життя… День у день… (плаче) Вишенька росте… Вціліла під бульдозером… Діда нема… Діду! Шо ж робить, діду?! Піддурили діда… Шо ж робить? (лягає на фундамент, закриває очі) Сволочі! Піддурили діда! (засинає)
Ява 2
Василь, Тінь Віталі
Сон ВАСИЛЯ.
ТІНЬ ВІТАЛІ (з'являється) Вася, ти не спиш, Вася?
ВАСИЛЬ (підводиться) Ні, не сплю! Хто це? Це ти?! Віталя? Ти ж е-е-е.. той…
ТІНЬ ВІТАЛІ. Ти чув, Вася? Знаєш? Знаєш, шо я на тачці розбився? Да, Вася, я мертвий! Але це, Вася, нічого не міняє – мертвий ти, чи живий… Я прийшов до тебе, Вася, бо я перед тобою винуватий…
ВАСИЛЬ. Це вже да, Віталя! Це вже точно!
ТІНЬ ВІТАЛІ. Грішний я, Вася… Горілку пив, матюкався, дівчат обіжав… На машині не їздив, а літав… Одного разу вбив машиною собаку. Не людину, а все одно жалко… Курив. Не шанував батьків, Вася… А найбільший мій гріх, Вася, що я твою хату вкрав і розваляв…
ВАСИЛЬ. Ну тепер ти поняв, Віталя?
ТІНЬ ВІТАЛІ. Вибач мені, Вася… Тепер я все поняв, Вася… Живі тільки думають, що вони самі на світі живуть… А насправді, Вася, ми всі тут, ми є… Нас тягне до цієї землі, Вася… Ми – невидимі, але всюдисущі, Вася… Можемо віять вітром… Світить зорями… Якби ти це тільки побачив!
ВАСИЛЬ. Тільки не зараз, Віталя! Колись, може, пізніше!
ТІНЬ ВІТАЛІ. Якби ж мені хто раніше сказав, як я оце тобі! Я б зовсім по-іншому жив!
ВАСИЛЬ. А ти, Віталя, бачу, по-нашому балакаєш… Ніколи не чув від тебе…
ТІНЬ ВІТАЛІ. Ех, Вася! Я ж теж в школі українську вчив… "Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть…" І повіриш, в першому класі, і в другому як я гарно балакав! Навіть у третьому… А дальше якось не прийшлось…
ВАСИЛЬ. Класний ти чувак, Віталя! Хоч і хату нашу розваляв…
ТІНЬ ВІТАЛІ. Прости мені, Вася! Ти через мене і мого батька три роки відсидів… Прости, друг!
ВАСИЛЬ. Я тебе прощаю, Віталя! Прощаю!
ВАСИЛЬ лягає на фундамент.
ТІНЬ ВІТАЛІ зникає.
Ява 3
Василь, Ольга
ВАСИЛЬ (крізь сон) Прощаю!
ОЛЬГА (заходить, чує останні слова, до себе) Василь! То от він де подівся! До хати пішов… Ліг і заснув! Ох, братику мій рідненький… (сідає біля ВАСИЛЯ, гладить його волосся)
ВАСИЛЬ (крізь сон) Прощаю! Я тебе прощаю!
ОЛЬГА. Вася! Де ти заснув! Прокидайся, Вася!
ВАСИЛЬ прокидається, підводиться, сідає.
ОЛЬГА. А я тебе шукаю скрізь… Скучив за хатою? Нема вже в нас хати…
ВАСИЛЬ (гірко) Додому прийшов!
ОЛЬГА. Ну що ж це ти… Заснув на фундаменті…
ВАСИЛЬ. Та випив пива…
ОЛЬГА. Щось приснилося? Кого це ти прощаєш?
ВАСИЛЬ (згадує) А-а… Слухай, Віталя тільки шо приснився!
ОЛЬГА. Який Віталя?
ВАСИЛЬ. Ну отой! Віталя!
ОЛЬГА. Отой падонок? І ти йому простив?
ВАСИЛЬ. Простив, Олю…
ОЛЬГА. Ну, простив так простив, царство йому небесне…
ВАСИЛЬ. Чуєш, шо він мені сказав! Живі, каже, думають, шо самі на світі живуть, але це не так! Вони всі тут, між нами!
ОЛЬГА. Хто?
ВАСИЛЬ. Вони! Вони скрізь!
ОЛЬГА. Та хто?!
ВАСИЛЬ. Мертві, всі наші мертві!
ОЛЬГА. Ну ти почув, що сказав?
ВАСИЛЬ. Олю, вони тут! Скрізь! Вони віють вітром! Світять зорями!
ОЛЬГА. О, Господи…
ВАСИЛЬ. Ти мені не віриш! А я йому повірив! Я йому простив! Він балакав по-українськи!
ОЛЬГА. Хто – Віталя?
ВАСИЛЬ. Віталя!
ОЛЬГА. Бач, як на тому світі припекло!
ВАСИЛЬ. Олю, ми нічого не знаємо про той світ! І про цей!
ОЛЬГА. Отож його Бог і покарав, що він у нас хату видурив! А ота зміюка, тітка наша, поїхала у свій Саратов… Нічого їй тут не урвалося… Одну квартиру профукала, другу… А третю, за нашу хату, їй так і не дали! Обдурили!
ВАСИЛЬ. Наш дід казав: брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся…
ОЛЬГА. Але ти, Васильку… Ти, братику мій рідний! Ти за нас усіх постраждав! Взяв вину на себе! Три роки в тюрмі…
ВАСИЛЬ. Там тоже люди живуть, Олю…
ОЛЬГА. Ти нас врятував! Врятував! Тата, маму, мене…
ВАСИЛЬ. Що ж тут такого… Я – чоловік!
Ява 4
Ті ж і Ярослав
ЯРОСЛАВ (швидко заходить, енергійно) Ось ви де! А я тебе шукаю, Олю скрізь… Телефон поза зоною…
ОЛЬГА. Розрядився…
ЯРОСЛАВ (радісно) Гарні новини! Чудові новини!
ОЛЬГА. Кажи вже!
ЯРОСЛАВ. Суд вищої інстанції розглянув справу, і постановив угоду купівлі-продажу вважати недійсною… А це означає – ця хата… е-е… цей фундамент тепер – ваш! Знову – ваш…
ОЛЬГА. О Боже! Є-таки справеливість на світі!
ВАСИЛЬ. Наша… Хата наша?
ЯРОСЛАВ. Тепер лишилося тільки відновити документи…
ОЛЬГА. Ярославе! Який ти молодець! Я вірила… Я знала! (обнімає його) Треба матері, батькові… порадувати їх!
ВАСИЛЬ. Тепер уже не треба сперечатися – будувати чи ремонтувати!
ОЛЬГА. Будувати! Тепер уже – будувати! В мене вже й проект давно готовий!
ВАСИЛЬ. Ти в мене просто розумничка!
ОЛЬГА та ВАСИЛЬ обнімаються.
ЯРОСЛАВ. Олю… Я давно хотів тобі сказати… Ось тут, на цьому фундаменті… Історичному… Знаєш, що? А може, ми… Як би це…
ОЛЬГА. Так…
ЯРОСЛАВ. Виходь за мене, Олю…
ОЛЬГА (обіймає і його) Ярославе…
ЯРОСЛАВ. Олю… Вийдеш?
ОЛЬГА. Звісно ж, так! Вийду!
Десь далеко чути пісню.
ЯРОСЛАВ. Збудуємо хату…
ВАСИЛЬ. Велику хату! Світлу, простору… Адже фундамент збудовано – на віки!
ОЛЬГА. І тут будуть жити наші діти… А потім – внуки! Правнуки!
ЯРОСЛАВ. А цю вишеньку збережемо… І ще посадимо… Щоб весною можна було відчинити вікно, і доторкнутися до гілочки в цвіту…
ОЛЬГА. А вечорами слухатимемо, як над вишнями густимуть хрущі… Адже вони колись густимуть, хлопці?
ВАСИЛЬ. Звісно ж, Олю… Мерщій до батьків! Ходімо, Ярославе! (йдуть)
ЯРОСЛАВ (замріяно цитує) "Садок вишневий коло хати… Хрущі над вишнями гудуть…" (виходить слідом)
Пісня стає голоснішою й голоснішою…
Завіса
Київ, 2011