Хата, або кінець епохи вишневих садів

Надія Симчич

Сторінка 4 з 5

ВІТАЛЯ лишається стояти біля дверей.

ОЛЬГА (напружено) Мамо, тату… Ви всі вдома… Тут прийшов Віталя… Він каже…

ГАЛЯ зупиняється в дверях кухні і обертається.

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно) Вот і Віталя! Кагда асвабаділся, тогда і прішол! А ви валнавалісь! Здраствуйтє, Віталя! Прінєслі наши паспорта?

ВІТАЛЯ. Пріньос…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. І ксєрокопіі сдєлал?

ВІТАЛЯ. Сдєлал…

ОЛЬГА. Мамо, тату! Віталя каже, що дід продав йому нашу хату!

ПЕТРО і ГАЛЯ (разом) Шо?!

ДІД МИКОЛА. Не пойняв… Шо ти сказала?

ОЛЬГА. Що ти, діду, продав Віталі нашу хату!

ДІД МИКОЛА. Продав – що?

ОЛЬГА. Нашу хату!

ДІД МИКОЛА. Кому?

ОЛЬГА. Ось цьому… Віталі!

ДІД МИКОЛА. Що продав?

ПЕТРО і ГАЛЯ (разом) Батьку… папа… це правда?!

ІІ ДІЯ

КАТРИНА ПЕРША

Вітальня в хаті. Вікна для маскування завішані простирадлами. Посеред вітальні, на місці, де колись стояв стіл, на стільці сидить ВІТАЛЯ. Він надійно прив'язаний до нього міцним мотузком. Звуки будівельної техніки затихли. Обстановка в хаті напружена.

Знадвору, із гучномовця чути слова: "Прєдлагаєм нємєдленно освободіть дом… Нємєдлєнно атпустітє заложніка! В протівном случає дом будєт снєсьон… Бойци "Бєркута" пойдут на штурм с іспользованієм слєзоточівого газа…"

Ява 1

Галя, Петро, Віталя, Василь, Ольга, баба Дуся, Єкатєріна Владіміровна

ГАЛЯ (кричить у вікно, відігнувши краєчок простирадла) Це наша хата! Ми з неї не вийдемо! Дулю вам з маком, а не хату!

ПЕТРО. Галя, не матюкайся…

ГАЛЯ. А шо я такого сказала? Дулю їм з маком, бандюгам!

ПЕТРО. Ти чула, шо кажуть? "Беркута", кажуть, на штурм пустять…

ГАЛЯ. Лякають… (кричить) Ми вас не боїмося, бандюг!

ПЕТРО. Якби ж то – лякають! За цього отморозка його батько і "Беркута" на нас пустить… В нього там у міліції всьо схвачєно…

ВІТАЛЯ (плаксиво) Ну пачєму сразу – атмарозка, дядь Пєть?!

ПЕТРО. Замовкни там, і не жвинди, падло…

ГАЛЯ (дивиться у вікно) Он – причаїлися і вижидають… Вижидають, падлюки!

ПЕТРО. Візьмуть і бульдозера пустять… Скільки тут цієї хати для бульдозера…

ГАЛЯ (у бік ДІДА МИКОЛИ) От шо значить давать мошеннікам свої документи!

ВІТАЛЯ. Мой папа так етого нє аставіт! Вас арестуют за нєповіновєніє!

ПЕТРО. Може нас і арестують, а тебе після цього похоронять!

ВІТАЛЯ. Ви мнє угрожаєтє!

ГАЛЯ. А ти, падонок, обманув старих людей, шахрай! Хто брехав, шо в банку работає? Хто? Хто прийшов у хату людей дурить? Я? А в самого папаша – олігарх, дома строє! Тебе за це мало вбить!

ПЕТРО (до ГАЛІ) Галя, успокойся, в тебе давлєніє…

ВІТАЛЯ (від переляку переходить на українську) Нікого я не обманував! Ваш дєдушка, Ніколай Пєтрович, сам мені продав хату!

ДІД МИКОЛА. Ах ти ж, душогуб проклятий! Ти ще й брешеш мені прямо в очі! Я тебе зараз…

ГАЛЯ. Папа, він нам нужний поки що живим!

ВІТАЛЯ. Тьотя Галя! Ну як ви можете таке казать! Оля! Я почті однокласник із Ярославом, мля…

БАБА ДУСЯ. Павуків нема…

ОЛЬГА. Бабусю… Ти – справжня чарівниця!

БАБА ДУСЯ. Це не я… Вони повтікали, бо чують – нашій хаті кінець

ОЛЬГА. Бабусю, ми ще поборемось за нашу хату! Вони не посміють! Не зможуть! Ми не віддамо їм Віталю!

БАБА ДУСЯ. Ми ж не душогуби, серденько… А вони в нас хату відберуть, і зруйнують… Зруйнують…

ОЛЬГА. Бабусю!

БАБА ДУСЯ. Зруйнують… Бо павуки вже повтікали…

ОЛЬГА. Бабусю, мені так страшно… Заспівай мені!

БАБА ДУСЯ. Не бійся, серденько… Нічого не бійся! (починає тихо наспівувати).

ГАЛЯ (до ОЛЬГИ) Ну хай би вже дід – старий, дурний! Так ти ж, Олько, була на місці! Не могла сказать: "Не давай, діду, мошеннікові документи!"

ОЛЬГА. Та я ж…

ГАЛЯ. Поласились на тридцять копійок? Тридцять копійок вам жалко на ксєрокс?! То віддавайте тепер хату!

ПЕТРО. Галя…

ГАЛЯ. Шо, Галя! Шо, Галя! Де ми теперички жить будемо? Де, я тебе питаю? Так хоч фундамент був, могли строїцця, а тепер – ні фундамента, ні хати!

ВІТАЛЯ. Ми вам квартіру дадім в новом домє… І прєкрасний домік в сєлє…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Какую… Какую квартіру? Какую квартіру?! Какую квартіру?! Ти, щєнок, абєщал мнє, лічно мнє – двухкомнатную! Лічно мнє – двухкомнатную!

ГАЛЯ. Шо?! То це був преступний заговор? Ви чули? Ви всі чули? Це був преступний заговор! Ах ви ж, тьотя… Ми вас на своїх грудях пригріли… А ви як змія! Ми зміюку пригріли на своїх грудях! Ми її пригріли, а вона вступила в преступний зговор! Міліція! Ой, нє… Ой… Мені плохо…

ПЕТРО. Галочка, успокойся, Галочка… Тьотя! Розказуйте все, як є! Ми вас приютили, а ви в нас за спиною нашу хату продаєте?!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Нічєго я нє прадаю! Ну…

ГАЛЯ. Розказуйте, розказуйте… Про яку це ви з оцим шахраєм квартіру двухкомнатну договарювались? Про який ще "прекрасний домік в сєлє"?! Про який ще домік?!!

ПЕТРО. Галя, успокойся, в тебе давлєніє…

ГАЛЯ. Не успокаюй мене! Куди це нас тут переселяють, в яке це ще село?! В який ще прекрасний домік, тьотя?

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А сколько можно жить в етой дирявой хатє? Да с нєйо уже всє криси убєжалі! Пасматрітє на етот антураж! Ви єйо в одном мєстє рємонтіруєтє, а она в другом валітся! Ви же здравомислящіє люді! Нєужелі ви нє панімаєтє?

ГАЛЯ. Шо це ми должні понімать, тьотя? Ідіть у свою квартіру, яку вам ще не дали у вашій "Еліта-центрі", і там розпоряжайтесь! Продавайте її, міняйте на домік в селі, хоть бомжам подаріть! Чого це ви розпоряжаєтесь нашою хатою, питаю я вас? Я вас питаю!

ПЕТРО. Галя…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Патаму что, Галя, єслі б у тєбя бил муж как муж…

ГАЛЯ. Ах ти ж, змія…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Да! Єслі б муж бил как муж, он би сам падумал про ету развалюху! Єму сємью содєржать!

ГАЛЯ. Нє, ну ви чули, шо вона меле?!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Вам чєловєк зла нє желаєт! Он абєщал трі двухкомнатних і адну аднакомнатную в новом домє… Ето правда, Віталя?

ВІТАЛЯ. Ну… Абстаятєльства ізмєнілісь нємножко…

ГАЛЯ. Ага, нємножко, тьотя! Тепер нам замість нашої хати дадуть домік в сєлє! Курник у яких-небудь Задупинцях! Це ми вже проходили, тьотя!

ВІТАЛЯ. Нє знаю я нікакіх Задупінцев…

ГАЛЯ. А ви, тьотя, значить, за своє прєдатєльство получите двухкомнатну?

ВІТАЛЯ. Ну, абстаятєльства нємножко ізмєнілісь…

ГАЛЯ. Чуєте? Видурив нашу хату, а тепер у нього обстоятєльства ізмєнілісь…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Віталя…

Знадвору чується підозрілий шум, схожий на брязкіт щитів "Беркуту".

ПЕТРО. Хватить балакать, треба вооружаться!

ГАЛЯ. Ой, лишечко… Чим вооружаться? Чим? Макогоном? Проти "Беркуту"?!

ПЕТРО. А шо – сидіть і мовчать? Шоб нас тут як мишей перетравили сльозоточивим газом?

ГАЛЯ. Пєтя, у тебе больна спина… Чим ти збираєшся вооружаться?!

ПЕТРО. По-перше, у нас є стартовий пістолет – раз… По-друге: ножі!

ГАЛЯ. Ага… В рукопашну підеш?

ПЕТРО. Це вже як получиться…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. О, Боже! Ето какой-то сумашедший дом! (іде до виходу).

ВІТАЛЯ. Єкатєріна Владіміровна… Пастойтє… Ізмєнілісь абстаятєльства… Я пєрєгаварю с атцом.

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ах, аставьтє мєня… (виходить)

ПЕТРО. Потім… У деяких країнах гарно себе зарекомендував мелений перець…

ГАЛЯ (глузливо) І часник…

ПЕТРО. Нема тут нічого смішного! Вони перцем в очі сиплють!

ГАЛЯ. Собі?!

ПЕТРО. Бандитам, а не собі!

ГАЛЯ. Ой, лишечко!

ПЕТРО. Так що неси з кухні побільше отого перцю… Чорного чи красного… Головне – не перевищити заходів необхідної самооборони!

ГАЛЯ. Та якби ж ти предупредив, шо це – протів "Беркуту" помічне, я б запаслася! А так у мене на кухні, може, пакєтік…

ПЕТРО. Будем економить…

З бічних дверей ВАСИЛЬ тягне каністру бензину.

ГАЛЯ. Вася, шо це таке? Це бензин? Ти хочеш підпалить хату?

ВАСИЛЬ. Нє, мам…

ГАЛЯ. А шо, Вася, шо? Скажи мамі, синок!

ВАСИЛЬ. Та ви тут із своїм перцем і стартовим пістолетом – того… Не дуже повоюєте. А я вмію коктейлі Молотова…

ГАЛЯ. Коктейлі Молотова – з бензину?!

ВАСИЛЬ. А з чого ще?

ГАЛЯ. То оце такого тебе на отому барменстві навчили?! Хароші коктейлі! І хто ж це їх заказує?! Ідіоти якісь!

ПЕТРО. Мовчи, Галя! Це не ті коктейлі, що по барменству! Це такий коктейль, що як бахне, то весь куток почує!

ГАЛЯ. А як воно бахне? Сильно? Вася, це опасно? Вася, бережи руки! Вася, бережи глаза, синок! Я тебе умоляю!

ВАСИЛЬ. Батьку, забери звідси матір!

ПЕТРО. Пойняв, синок! Галя, наш син знає, шо робить. Він – інженер, макшрейдер…

ГАЛЯ (знеможено) Маркшейдер…

ПЕТРО (до ГАЛІ) Пашлі, сокири пошукаємо в підвалі… (до ОЛЬГИ) Олько, відведи бабу в ту хату!

ОЛЬГА і БАБА ДУСЯ виходять.

ГАЛЯ (до ВАСИЛЯ) Вася, синок, бережи глаза! Вася, бережи руки! Пєтя, не дай Бог дитина пораниться…

Виходять.

Ява 2

Віталя, Дід Микола

ДІД МИКОЛА. Шо ж це ти, синок, наробив? Мене, старого, із власної хати вигнав…

ВІТАЛЯ. Та ви, дєдушка, самі…

ДІД МИКОЛА. Не бреши, синок… Нас тут двоє – ти і я… І ти, і я знаємо, що ніякої хати я тобі не продавав…

ВІТАЛЯ. Ну нє продавалі, і что? Хата старая… Ви хатітє стать на путі прогрєса?

ДІД МИКОЛА. Тут не про путь прогреса йдеться…

ВІТАЛЯ. Та чєво ви?! Зачєм вам ета хата? Она уже покосілась от старости! Тут же воняет!

ДІД МИКОЛА. Воняє тобі… А мені – не воняє! Тут моя мати жила, мій батько, царство їм небесне! І я все життя прожив із жінкою! І мої діти живуть, і онуки! Нам тут не воняє, синку!

ВІТАЛЯ. Дєд Коля, Нікалай Пєтровіч, ну чєво ви разволнувалісь? Будєтє жить в новом домє, ваша машина будєт стоять на стоянке, а внизу, под стоянкой, ви всегда будєтє знать, что там зарит ваш фундамент! Виглянєтє в окно, посмотрітє на стоянку, і у вас настроєніє улучшится моментально!

ДІД МИКОЛА. Віталя! Ну що ти таке говориш! Яке настроєніє?! Ти зрубаєш вишню, яку ще мій дід садив, ти викинеш на свалку сволок…

ВІТАЛЯ. На свалку – сволок? Что ето?

ДІД МИКОЛА. Оце! Оце! Оця балка! Я її що, в квартиру з собою возьму?

ВІТАЛЯ. Ну пачєму і нєт… Єслі она такая ценная…

ДІД МИКОЛА. Так що я, в квартирі ніколи не був? Ну хіба ж цей сволок влізе в якусь квартиру? Тут ще мій дід, який цю хату збудував ще у вісімнадцятому році, вирізав сонце, і ось цей колосок, і дерево…

ВІТАЛЯ. Ето очєнь, очєнь інтєрєсно, Ніколай Пєтровіч, очєнь… А для чєго ето он всьо вирєзал?

ДІД МИКОЛА.

1 2 3 4 5

Інші твори цього автора:

Дивіться також: