Хата, або кінець епохи вишневих садів

Надія Симчич

Сторінка 3 з 5

Сєйчас у нас акция для пєнсіонєров…

ДІД МИКОЛА неохоче відривається від комп'ютера і підходить до столу.

ВІТАЛЯ. У мєня нєт врємєні, я в двух словах… В нашем банкє для пєнсіонєров всьо очєнь просто і бистро. Вот у мєня єсть вот такіє анкєткі… Ето чєлавєк сам заполняєт… А патом всьо просто – бєрьот паспорт, ідєнтіфіционний код і пріходіт в банк. Ми дайом випіску, чєлавєк атносіт в пєнсіонний фонд, і єму автоматічєскі пєнсія пєрєводітся в наш банк!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно) Дєйствітєльно, всьо очєнь просто!

ДІД МИКОЛА. І все?

ВІТАЛЯ. Чєлавєку афармляєм трі карточкі – пенсіонная, дєпазітная, крєдітная… Накопітєльний вклад под 13 процентов… Крєдіт, єслі нада…

ДІД МИКОЛА. Інтересно-інтересно… І кредит даєте?

ВІТАЛЯ. Канєшно! Я віжу, ви заінтєрєсовалісь…

ДІД МИКОЛА. Ну…

ВІТАЛЯ (водить рукою довкола) Кстаті, можна взять крєдіт на рємонт дома… Под небальшой працент…

ДІД МИКОЛА. Ну…

ВІТАЛЯ. Нє сомнєвайтєсь! Ето очєнь удобно! А главноє – всьо очєнь бистро! Анкєтка, паспорт, ідєнтіфіционний код… Да, єщо ксєрокопія паспорта, чуть нє забил…

ДІД МИКОЛА. Олько, шо скажеш?

ОЛЬГА. Не знаю! Це справді зручно…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А главноє – нє завісіш ат пачтальйона! Прідьот, нє прідьот!

ДІД МИКОЛА. А шо ж воно – оті копії? Переписать на бумажці?

ОЛЬГА. Ксерокопії, діду!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно сміється) Сєйчас уже нікто не переписуєт! Сейчас єсть ксерокс! В нашем універмагє – тридцать капєєк за лісток!

ДІД МИКОЛА. А то ж стільки цих листків треба… Мені та Дусі…

ВІТАЛЯ. Я, канєшно, ізвіняюсь, что вмєшиваюсь… Єкатєріна Владіміровна, ви мєня знаєтє, я – …

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Віталя, ви – плімяннік Валєчкі, маєй пріятєльніци!

ВІТАЛЯ. У мєня на работє єсть ксерокс… Магу копії вам здєлать бєсплатно!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (награно дивується) В самом дєлє?!

ВІТАЛЯ. Завтра здєлаю, і сразу прінєсу!

ОЛЬГА. Та що ти! Навіщо так турбуватися! Я завтра збігаю в універмаг…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ну зачєм мєшать чєлавєку сдєлать доброє дєло, Олєнька!

ВІТАЛЯ. Ну, єслі мнє нє давєряют…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. А чьом ви гаварітє, Віталя? Кто ето вам нє давєрят? Ви же нє с уліци прішлі! Возьмітє, вот мой паспорт… Пєтровіч, маладой чєлавєк завтра всьо нам прінєсьот обратно! Ви што, іспугалісь?!

ДІД МИКОЛА. Та я… Якось не те…

ОЛЬГА (до ВІТАЛІ) А ви справді зробите і завтра принесете?

ВІТАЛЯ. Олєнька, ну пачєму же нє памочь пажилим людям? Тєм болєє – харошим знакомим? Што я – нє чєлавєк, нє панімаю! Пєнсія малєнькая – трідцать капєєк туда, трідцать капєєк сюда… Конечно, здєлаю! Давайте паспарта, нє пєрєживайтє, нє валнуйтєсь так…

ДІД МИКОЛА витягає з кишені і дає ВІТАЛІ свій паспорт.

ВІТАЛЯ. К сожалєнію, у мєня нєт врємєні, нада ідті… До завтра!

Виходить.

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. До свіданія, Віталя! Какой вніматєльний, какой чуткій маладой чєлавєк!

КАРТИНА ТРЕТЯ

Вечір наступного дня

Ява 1

Петро, Галя, Василь

ГАЛЯ (заходить втомлена, цитує) "Єщо одін день, вичеркнутий із жизні…"

ПЕТРО (заглиблений у комп'ютер) Втомилася?

ГАЛЯ. Чого питать… Зараз посиджу трохи, та піду м'яса підсмажу…

ПЕТРО. Посидь, моя голубко, відпочинь… Да, не мішало б уже чогось у топку кинуть…

ГАЛЯ (сідає на диван, дивиться на стелю) Треба позмітать павуків зі стелі…

ПЕТРО. Та хай там сидять.

ГАЛЯ. Перед гостями неудобно.

ПЕТРО. То це треба драбину строїтєльну куплять.

ГАЛЯ. То й купив би.

ПЕТРО. Оце задля одних павуків драбину строїтєльну купувати! Ти шо!

ГАЛЯ. Ну чого для павуків? Для стелі! Її ж з драбини й побілить можна!

ПЕТРО. Та цю хату взагалі розвалять треба! А на її місці нову построїть! А не стелю білить!

ГАЛЯ. А за які гроші її нову строїть!

ПЕТРО. Так збираємо ж… А почнеш тут зі своїми ремонтами заводиться, всі гроші за вітром підуть!

ГАЛЯ. Так фундамент же є…

ПЕТРО (сідає поряд з ГАЛЕЮ) Та що там той фундамент, що він є! Стіни вигнать, накрить, – це чепуха… А от отдєлочні роботи… Щитай – вікна купи, двері купи, провода, розетки всякі, клєй, краска, та!…

ГАЛЯ. Моль по хаті літає… Чого ти дивишся? Встань, убий!

ПЕТРО встає, намагається вбити міль.

ВАСИЛЬ (швидко заходить) Прівєт, мам! Прівет, пап!

ГАЛЯ. Як діла, синок?

ВАСИЛЬ. Нормально, мам…

ГАЛЯ. Як там в барі, драк не було сьогодні?

ВАСИЛЬ. Та всьо нормально, мам… (зникає за своїми дверима)

ГАЛЯ. Ніколи правди не скаже мамі! Шо за дитина!

ПЕТРО. А якщо в барі і справді драк не було? Він і сказав – нормально!

ГАЛЯ. Він сказав "нормально", щоб я одчепилася!

ПЕТРО. Вивчив його, понімаєш, на… на… Та як воно, в біса?!

ГАЛЯ (завчено) Маркшейдер! Майстер із будівництва метро і тунелів!

ПЕТРО. А це ж – інжинєрна спеціальність! Він же – інжинєр! Вчився у Києві! А пішов у бармени – по сто грам наливать!

ГАЛЯ. Де гроші платять, туди й пішов!

ПЕТРО. То нашо було вчиться на таке?

ГАЛЯ. Захотів то й вивчився! І вобщє, де це ти у нашому городі метро бачив чи тунель? Це ж треба кудись перебірацця, туди де робота є! Дзуськи я його кудись пущу!

ПЕТРО. Пішов би якимсь інженером на стройку! Був би опит роботи!

ГАЛЯ. Коту під хвіст зараз твій опит работи! Зараз – аби гроші! А мальчик стараїцця…

ПЕТРО. Такий уже старатільний бармен, що куди твоє дєло!

ГАЛЯ. Ну чого ти, Пєть? Ну дитина ж була на сорівнуваннях по барменству тому… Перше місце дали, не якесь там!

ПЕТРО. Сорівнування по барменству! Оце так сорівнування! Для справжніх, так би мовити, чоловіків!

ГАЛЯ. А з Євпаторії в минулому році привіз, що не кажи – тридцять тисяч!

ПЕТРО. Нє, ну це похвально, що він хоче гроші зароблять, щоб ними опєрірувать… Але хіба ж це професія – пляшками махать!

ГАЛЯ. Ну да… Руку недавно порізав, і нічого не сказав!

ПЕТРО. Ну хіба це професія для мужика!

ГАЛЯ. Та шо я, не согласна, Пєть? У ті бари сама шпана ходить! Наркотиками торгують!

ПЕТРО. А ти бачила?!

ГАЛЯ. Я не бачила, а люди кажуть!

ПЕТРО. Багато твої люди наговорять…

ГАЛЯ (скрушно) Оце життя. Маркшейдер, інженер! А мусить по сто грам наливать… І Олька – закінчить на архітектора, а де устроїцця?

ПЕТРО. Да, такі часи настали, шо треба гроші зароблять…

ГАЛЯ. Вони всігда такі були ці часи! Як згадаю – закінчила інстітут, пішла в школу робить. Принесла зарплату вчительську – сімсот тисяч. Помниш, Пєть, такі зарплати були?

ПЕТРО. Помню, чого ж не помнить… Я тоді на заводі мільйон п'ятсот получав! Мільйонер! Хе-хе-хе…

ГАЛЯ. …Пішла в гості до похресниці, купила подарок за п'ятсот тисяч. Осталося двісті тисяч. Ну, а жить за шо? Отак і пішла на базар! А ти кажеш!

ПЕТРО. Да, Галя, да…

ГАЛЯ. А я ж вчителька! Я ж вчителька української мови!

ПЕТРО (жартує) Ти ж казала – російської…

ГАЛЯ. Коли це я таке казала? Підожди… А може й справді… російської? Не заплутуй мене, Пєтя! (до себе) Іменник, ім'я сущиствітєльноє… Іменнник, м-м-м… (до ПЕТРА) Та української мови я вчителька, української!

ПЕТРО сміється.

Ява 2

Ті ж, Єкатєріна Владіміровна

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Прішла уже, Галя?

ГАЛЯ (думає про своє) Прийшла, тьотю… Зараз посиджу трохи, та піду м'ясця підсмажу…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Опять мясца…

ГАЛЯ. Вибачайте, тьотю, чим торгуємо, те й маємо… Не було в мене часу по базарі бігать та вам овощі куплять!

ПЕТРО. Та чого ти, Галь? Тітка права – кожен день одне м'ясо…

ГАЛЯ. Та люди собі по шістсот грам беруть на тиждень! Бо грошей нема! А нам кожен день м'ясо в носа коле!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Ти права, Галя, права! Всьо так дорожает, просто на глазах!

ГАЛЯ (до себе) Боже ж мій, шо ж це робиться! Це ж треба – забуть, на кого в інстітуті вчився! Оце жизнь!

ПЕТРО помічає міль, і починає слідкувати за нею по хаті.

Ява 3

Ті ж, Дід Микола

ДІД МИКОЛА. Ви вже вдома? Слава Богу!

ГАЛЯ (думаючи про своє) А шо такоє, папа!

ДІД МИКОЛА. Та…

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (перебиває) Сегодня я стала свідєтєлєм чуда!

ГАЛЯ (неуважливо) Шо там іще, тьотю?

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Я собралась ітті на базар. Віжу – на столє ключ лежит от дома. Я думаю: хату закривать не буду! Вєдь в доме ж кто-то єсть!

ДІД МИКОЛА. А я спав у своїй кімнаті!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Я єщьо так падумала, взяла сумку і пашла на базар. Там случайно встрєтіла адну пріятєльніцу, ана мєня прігласіла на чашечку чая… Всєго п'ять остановок тролейбусом…

ДІД МИКОЛА. А я спав у своїй кімнаті!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Я хату нє закривала, я точно помню! Ключ лежал на столє!

ГАЛЯ (нетерпляче) Так, а в чом чудо, тьотя?

ДІД МИКОЛА. Вона мене зачинила, коли я спав у своїй кімнаті! Я півдня просидів у хаті зачинений! Дивився у вікно, чи не йде той Віталя з моїм паспортом!

ГАЛЯ (неуважливо) Який Віталя? З яким паспортом?

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА (перебиває) Пагадітє, уважаємий! Ето било настоящєє чудо, что ключ оказался в мойом карманє! Вєдь он лєжал на столє! Ето било настоящєє чудо!

ДІД МИКОЛА. Ти чула? Чула? Це було чудо?! Це було чудо-юдо!

ГАЛЯ (неуважливо) Ах, папа, не обіжайте тьотю… Тьотя, ето у вас било не чудо, а склероз… Так кого ви, папа, виглядали цілий день? Шо ви там про паспорт казали?

ПЕТРО (убиває моль, перебиває) Шо ж ти жреш, зараза?! (до ГАЛІ) Перебери там свої крупи!

ГАЛЯ. Я перебрала!

ПЕТРО. Це ти така господиня, шо в тебе моль по хаті літає!

ГАЛЯ. Це ти такий господар!

ПЕТРО (ганяється ще за однією) Шо ж вона жре, зараза?!

ГАЛЯ (думаючи про своє) Ах, Пєтя, Пєтя… Вона може жерти що завгодно: гречку, пшоно, нову шубу, поїздку в Турцію…

ПЕТРО. В яку Турцію? При чом тут Турція?!

ГАЛЯ (до себе) Вчителька! Української мови! Це ж Свєтка, моя подружка, була – російської… Забула! Цей базар всі мозги запудрив… От жизнь! Треба вставати… (підводиться з дивана, згадує) Ну а паспорт, папа? Він вам приніс?

ДІД МИКОЛА. Хто? А! Не приніс! А я ждав цілий день!

ЄКАТЄРІНА ВЛАДІМІРОВНА. Дєнь єщо не кончілся! Он прінєсьот! Ето Валєчкі плімяннік!

ГАЛЯ (до себе) Нічого не поняла… Який плімяннік? Причому тут паспорт? (до ДІДА МИКОЛИ) Ой, нема мені тут сил із вами розбираться… (рушає в сторону кухонних дверей)

ПЕТРО (навздогін) Ще раз крупи перебери!

ГАЛЯ (не обертаючись) Щас! Розбіглася!

Ява 4

Ті ж і Ольга, Віталя

ОЛЬГА і ВІТАЛЯ заходять до кімнати.

1 2 3 4 5

Інші твори цього автора:

Дивіться також: