Охвицер не хоче чекати, так І рветься сюди, як скажений! Мамай. Пусти його...
Повстанець виходить.
Єгоріванович. Ну, я пішов. Зустрінемось, як переможемо. (Виходить.)
Тиша. Як шалений, вдирається в двері прапорщик з нагайкою в руці. Стає посеред зали, руки в боки, раптом заверстав.
Прапорщик. Встать!
Тиша. ВсГсидять.
Прапорщик (б'є нагайкою по столу). Поглухли?! Шестидюймівки стоять з усіх боків, ні одна людина не врятується!
Мамай (спокійно, сидячи). Уряд республіки чує вас, прапорщику.
Прапорщик. Республіки? А ти, може, президент? А село Британка — мабуть, ІЗашінгтон? Засмерділи село республікою, як стервом, моліться богу та просіть, на колінах повзіть, землю їжте!.. Смердюча эаша банда дротом обгородилась, траншей накопала, думаєте — порятунок буде? Сколотили вас, а ви, як скот, і посунули, куди, за чим, до кого? Мовчите?
Ма май. Уряд республіки слухає вас.
Прапорщик. Ось які грізні, послухали Мамая, якого й каторга не виправила, червоного дурману в голови навіяло. Що ви собі думали, почавши бунт? Чекаєте комуністів? Не буде їх! Генерал Денікін на білому коні Москву взяв! Гармати стоять напоготові! Нехай волосина впаде з моєї голови! Все полетить у повітря! Хто тут Мамай?
Тиша, всі мовчать.
Г а п к а (увійшла). Ой, та це ж наш панич! Прапорщик (б'є нагайкою по столу). Бандити!
Всі мовчать. Раптом за дверима чути музику. Бубон б'є, цигикає скрипка, грає гармошка. Двері відчиняються, входять музики — Р у-д и й, дід, Миршавий. Коло стола ніяково замовкають. Встає поволі Мамай. Обличчя його страшне.
М а м а й. Грайте, музики! Чого замовкли? Панич повернувся до свого палацу. Грайте, музики!..
Музики грають.
Танцюй, прапорщику, розваж нас!
Деиікінець остовпів від несподіванки.
Танцюй, тобі кажу!
Під поглядом Мамая прапорщик починає танцювати. Урочисто, без
руху сидить уряд.
Заходять — огрядний козак у шапці з шликом і ад'ютант його. Стають, схрестивши руки на грудях.
Мамай (коли музика стихла). Ти чекав на нашу відповідь, отамане, ось прапорщик уже одержав, і ти одержиш, ми не затримаємо... Банда твоя стоїть за селом, двісті шабель з кулеметами, а ти прийшов до пас зуби замовляти, чи що?
Отаман (скидає шапку). Чолом б'ю, панове товариство! Державні люди єсте, не баритеся з відповіддю, а я теж не забарюся з військом підійти, до бою стати, республіку рятувати... Я привів курінь смерті отамана Петлюри.
Мамай (перебиває). До Петлюри — попом був? Котить вас вітром, як перекотиполе... Через села, міста — аж у море котить!
Отаман. Я б вам, панове товариство, притчу сказав, та не той час, перед вами денікінець стоїть, ви вже йому, й повірили, може, і руку простягли... А того й не знаєте, що тільки я щирий, тільки я — за республіку...
М а м а й. За бідняцьку?
Отаман. За бідняцьку...
Мамай. За народну?
Отаман. За народну...
Мамай. За Радянську?
Отаман. За... (подавився)... там видко буде, свої люди, панове товариство...
Ад'ютант (виходить наперед). Бачимо, що вскочили, з кожним може трапитись, вскочив — плати, бочонок золота дамо, не бідні!.. Розійдемось полюбовно!
Мама й. Уся програма — на долоні! Нічого не скажеш... А ми зміркуємо й таких... Ось що я спитаю: чи мають вони право жити, комісари? Яке ваше слово?
Грицько (спокійно). Порубати доведеться...
Ганна. Судимо їх на смерть,
Повстанець у заячій шапці (встає). Судимо їх на смерть.
Вчитель. І я..." (Кашляє.) Ад'ютант. Помилка! Бочонок золота! Мамай. Виводьте засуджених... Суд закінчено. • Прапорщик. Рятуйте!
Отаман. Схаменіться!.. Я — посол! Я — недоторканний!
Ворогів виводять. Урочиста тиша. Співають другі півні.
Мамай. Ви, жінки, не баріться,— збирайте всі папери та йдіть до лазарету. Там буде штаб. А ми своє діло зробимо. До бою!
Роман. Дядьку Лавро, комуністам усім іти з вами й пораненим?
Мамай. Коло мами зостанься, нехай рана загоїться... Чув — нашу ідею в майбутнє понесеш... Он хто ти! (Бере ручний кулемет, ваоїско йде до дверей.) Тачанку сюди!
За ним виходять усі, крім Варки, Ганни з дітьми. Вчитель іде останній.
Рудий. Несвятипаска живосилом сюди гнав, па~перемогу грати! Ідіть, та й годі, просто в штаб без пересадки. А тепер що?
Д ід. .Мовчи. Чи на свайбі, чи на перемозі наще діло — грати. (Та й заграли, виходячи.)
Ганна. Меншеньку з рук не пускаю, бо нянька —моя ось, скажи йому що!..
Роман. Тітко Варко, хіба нам діти в голові, еге ж?
Варка (збирає зі стола папери). Маму треба слухати, ти вже не малий...
Роман. Як на війну, дак не пускають, а дитину гляди...
Варка. Ось я її візьму... (Бере у Ганни) Яка ж вона в тебе гарнюнічка, бровки чорненькі, рученята пухкенькі, пальчики крихітні... (Цілує.) Вона солодка, як мед, вона гарнюня, як сонечко... Півсвіту пішки пройшла б, та я б її на землю не пустила стати, щоб і мені таку. Пилиночка б на неї не сіла. Ганно, сестро, яка ти щаслива в світі!
Ганна. Життя нове прийде, а на всіх хватить їсти, а всім стане пити, народимо дітей...
Роман (з одчаєм). уТа хто ж їх глядітиме?
Варка. Мої рученьки, мої ніженьки... (Цілує.)
На дверях, на вікнах виростають постаті з бомбами в руках.
Клеопатра. Здавайсь! Руки вгору!
Мов тхори, вбігають троє махновців, за ними кілька селян.
Говорять пошепки.
Варка. Тут гармат немає... Чого боїтеся?
Клеопатра. Самі баби та діти! Підкрадалися, підкрадалися, а пташка випурхнула Дайте мені Єгора. Казала — не баритися!
Гречка. Вірних людей збирали...
Клеопатра. Гречкосії! Що вмієте? Волам хвости крутити? Поставлю під кулемет — не так забігаєте!
Ч е р е в а ш. Хіба б ви без нас дорогу знайшли? Чортячими стежками водили в селі. Спробували б самі. Через колючий дріт...
Гречка. Не треба нам ніяких революцій!.. Нехай цар або хто хоче... Громадою вийдемо за село, богів здіймемо, Денікіну поклонимось... А вони декрети читають, землю ділять...
Ганна. Та тихі які богоиосці! Бояться, що народ почує... Село не спить, народ почує! Кишки ваші по дорогах розтягне!
Махновець хапає її за обличчя.
Пусти...
Селянин без ока. Розкричалась комісарша... Було б землі чужої не ділити...
• Махновець. Кінчайте, мужики, щоб Коваль не наскочив... Не за цими сюди йшли! Робіть свої справи та й гайда...
Клеопатра. Судіть їх на місці! Швидше, щоб Єгора не випустити!
Селянин без ока. Земельну комісаршу під ручки беріть. Забудеш, як на чужу землю руку здіймати!.. Бий її, бог простить...
Ганн а. Варко, сестро, будь матір'ю...
Варка. Стійте, душогуби! Матір у сиріт одбираєте! Схаменіться!
Ганна. Прощай, сестро, дітей моїх... у комуністи... виведи...
Роман (кидається на стіну людей). Мамо!.. Дядько Лавро всіх порубає!.. Усіх!.. Усіх!.. 4
Хтось відштовхує ногою, Роман падає від болю.
Усіх порубає!.. Мамо!.. Ганна. Дітки мої...
Ч е р е в а ш. Нехай з дітьми попрощається, ми не душогуби... Закон християнський... Як бог велить...
Гречка. Бийте!.. Бог простить! Бий комісаршу! За святу хазяйську землю!.. Бий!
Ганна. Од комуни не одхрестюсь, од Леніна не од-кажусь! Я теж комуністка, і діти мої комуністи! Землю вашу порізала, землі вашої нема, і життя вам не буде!!
Селянин без ока (махає вилами). Виходь!..
Ганну виводять за двері, якусь мить — чекання. Потім убивці повертаються.
Гречка. Варку беріть, на суд виводьте...
Клеопатра. Варку я сама судитиму, вона Середен-ка вбила... (Гидливо бере дитину у Варки з рук.) Плодяться, як черва... Так його й задушила б!
Роман (насилу встав з підлоги). Давай сюди дитину! Із дітьми воюєш! (Видирає немовля.) Цить, цить, то тітка кака...
Варка. Гляди її, вона маленька, жалій, не бий... Селянин без ока. Підходь — комісарша смирна!.,
Ч е р е в а ш. Ми не душогуби,— нехай із дітьми попрощається!..
Гречка. Бийте, бог простить! Махновець. Швидше, не баріться.
Співають півні.
Треті півні, чуєте?
Гречка. Комісарів хоч повбивайте, щоб не виказали!
Ч е р е в а ш. Старих і малих! Один одвіт перед богом!..
Клеопатра. Гречкосії!.. З вами й голову згубиш. Плюю на ваше село, на ваш степ, на вашу чорну мову, на ваші пісні, дітей! Високо мені летіти! Далеко мені сягати! З дороги Махио! З дороги всі! Браття анархісти, дайте мені шаблю, побачите, як рубає "Клеопатра!.. (Бере шаблю, підходить до Варки.) Клянусь, стотисячну армію зроблю! Я починаю все спочатку. Ось перша голова, яка впаде мені під ноги!...
Варка. Моя?
Клеопатра. Твоя!
Варка. Чого ж у тебе рука труситься? Глянути боїшся? Я тобі слово скажу... Жила ти, як стерво, і здохнеш... А мені сонце зійшло... Мені світ усміхнувся... Мені вмирати легко... Про мене пісню складуть... Наді мною республіка цвістиме!.. Радянським веселим цвітом цвістиме!
Клеопатра замахнулась шаблею на Варку. І в цей час —на дверях партизани з Ковалем.
Коваль. Мадам, руки вгору!
Шабля падає у Клеопатри з руки.
Завіса
ЧЕТВЕРТА ДІЯ
Подвір'я Мамаїв з першого акту. Сонце, порожньо. З погреба виходить Роман з немовлям.
Роман (співає). Ай, ну, коте, котино,засни, мала дитино! А-а... (Сердито.) Хіба ж така засне? Кругом війна, не до сну!.. Та не бійсь, вже кінчається, наспимося тоді... Бачиш, усе село під деніками... Сидять і стріляють, а ближче бояться, бо посередині ми... А дядька Лавра в хаті заперли, не знаю, як і буде!.. Тільки Єгор Іванович у степ вибився з військом,— мабуть, оту ідею повіз... А ти й не знала? (Співає.) Засни, засни, задрімай та нічого не думай! А-а... (Таємниче.) Тихо скрізь, тільки степ шумить... А нашої мами вже нема... Ти вже на тітку Варку мама казатимеш... Бо вони тепер наша мама... У погріб посадили, сказали тихенько сидіти... Папки дали такого багато... Води в глечику, огірочок... Щоб ми сиділи й не виходили... А деніки всіх поб'ють, а нас не знайдуть... Тоді ми потихеньку вночі виліземо та степом, степом до діда в друге село... А тут геть чисто всіх поб'ють... Чуєш, яка наша нова мама хитра? (Співає.) Ай, ну, люлі, люлі, налетіли гулі, а-а... (Зверхньо.) Зараз, мабуть, знову почнуть... Чутимеш, як кулі сюрчать... А я не боюсь,— я ранений... (Замислився.) Дядько Лавро сказали — ідею... А що воно таке — й сам не знаю... (Співає.) Налетіли гулі та й сіли на люлі, а-а.., (Весело.) Засинає, засинає! От коли б швидше заснула... Тоді на соломку в погребі покладу, а сам на війну дивитимусь... Спи, спи... Зроблю собі крила, як у чорногуза, та й полечу... Низом війна, а я лечу, а я лечу!..