Гаврило. Ну, годі вже, годі!
М и к и ш к а. Люде почують, зараз почнуть лихословити... На глум підіймуть... Ходім, Бога ради, ходім вже!.. Коли б Господь поміг хутчій повінчати їх, щоб сорому того позбутись!..
Гаврило. Про сором не турбуйтесь, то пустякове діло. Я більш тридцятка годів старостую, так...
Текля. Ах ти марзавець, адійот! Осоромив на всю губер-ню! А за віщо? За верну любов... "Я,— каже,— мамашечко, улюбльон!.." Ах ти хвараон курносий!.. Ну, попаду я тебе в городі, я тобі твого кирпатого носа одгризу, єй-єй, одгризу!..
Гаврило. І не слід цього робити, нехай краще грошенят дає...
М и к и ш к а. Ондечки й сват.
ЯВА н
Федір (ідучи назустріч). Просимо в хату. М и к и ш к а. Ходімо швидш... Що ж, Хведір Семенович, перебалакали з синочком?..
Федір. Я сказав слово і вже як шапкою накрив!
Гаврило. Я ж казав, що у Хведора діло кипить!..
Текля. О, він такий! У, пам'ятаю я його ще парубком, забісований був!.. Простягся був до мене за рушниками, пам'ятаєш?
Федір. Ні, я... вже забув!
Текля. Забув? Почула я, що він до мене лагодиться з старостами, як упаду батькові в ноги, як заголосю: не віддавайте мене, таточку, за Хведора, бо він мені віка вкоротає!.. (Погрожує па нього рукою.) У, катюго, сибірний!.. Ач, очі як у гада, ач, як іскряться!..
М и к и ш к а. Та годі!.. От наказаніє!..
Гаврило. Іменно: згадала баба дівера, що добрий був!..
Ой дід ходе по току, Баба по городу, Ой дід носе чаплію, Баба — сковороду.
Ой дід бабу товче-товче,
Що невдало млинці пече,
Цить, діду, не бісись,
Як напечу — наїсись!..
М и к и ш к а. Отже, я вернусь додому!..
Текля. А я тебе за мачулу та назад!..
Микишка (сміючись). Скажена баба!
Текля. Хоч і скажена, та любиш! (Почина співати.)
Ой на мене мій муж бурчить...
Федір. Свахо! Затули лиш на хвилину писка!
Текля (показує на нього). У-у, як визвірився!.. Чортячі очі, єй-богу, чортячі!.. Бузувіре, кате!.. Жінку прибив, замучив, що лежить вже два роки!..
Входить Демид.
Оце мій і зять?
Демид (підходе). Та я ж він і є!
Текля. Цілуй же мене в ручку, бо я твоя теща.
Демид. Скільки завгодно! (Цілує її в руку.)
Текля. Красун!.. Куди ж тому кирпатому гильдейщику до тебе? (Здійма з своєї шиї хустку.) На ж тобі від молодої хустку. Стій! Я почеплю сама тобі на шию, нехай у твоїх товаришів з заздрощів очі рогом повилазять! (Зав'язує.) А ти мою Хвенічку жалуй, не бий мою красавицю, бо вона у мене ніжна!..
Демид (регоче). Та там як прийдеться...
Федір. На ж, сину, грошей та збігай по горілку, візьми півкварти. (Шука в кишенях.) Оказія!.. Загубив десь два злотих!..
Микишка. Та не шукайте, свате. На, зятю, ось карбованця та принеси кварту.
Текля. А я кажу, півтори! Демид. Я живо справлюсь. (Побіг.) Федір. Ходімте ж у хату!
Текля. Ох, бедная моя Хвенічка! Будуть тебе бить, ох, чує моє серце, що будуть!.. (Пішла, співаючи.)
Василина (біжить з відрами). Мусила знов бігати по воду аж на чужу вулицю, бо з нашої криниці знов воду витягали... Може, й справді батько правду кажуть, що то відьми зменшують воду у нашій криниці?.. Певно, воно тдк-таки й є!.. От кляті відьми!..
Надежда (відсунула у вікні кватирку). Василино! До вас Микишки пішли.
Василина. Вже? Треба ж швидш бігти додому. Сьогодня знов у нашій криниці, замість води тільки грязюка!..
Надежда. Наносила б води зарання, удосвіта, як я раз у раз роблю, то й не довелося б бігати на чужий куток по воду.
Василина. Добре тобі, що ти можеш удосвіта прокинутись, а я завжди просипаю.
Надежда. І я іноді заспала б, так батько будять.
Василина. А наші батько й самі так сплять, що аж!.. Батько кажуть, що то відьми воду зменшають у нашій криниці!..
Надежда. Які там відьми? Тепер воду вибирають з кри^ ниць не тільки задля варева та питва, а й на всяку роботу; і скотину поять з криниць, бо ставків же нема, весною всі греблі повиривало.
Василина. Ставки ставками, а криниці... Ні, певно-таки це відьомські витівки. (Побігла.)
ЯВА із
Логвин. От і справився! За яку ж тепер роботу прийнятись? Вчора хотів води наносити, так Надежда не дозволила, каже: "Це моя робота". Піду, спитаю дядька Андрія. (Пішов за хату.)
ЯВА 14
Демид (гука). Логвине, а йди сюди!
Л о г в и н вертається.
А мене, брат ти мій, женять! Л о г в и н. Коли?
Демид (показує пляшки). Ось і могорич вже будем пить!.. Завтра, брат ти мій, і до вінця! Бачиш на мені хустку? Це від молодої. Ну вже ж і хустка, хто гляне, аж губами зачмока!..
Логвин, Коли береш дружину до любові та до мислі, то це гаразд.
Демид (регоче). До любові? Ні, триста п'ятдесят карбованців приданого!.. Логвин. Що-о?
Д е м й д. Верно! А хустку шинкар як помацав у руці, та й каже: "Вона стоїть не менш, як два з половиною!"
Федір (гука). Демиде, чого ти теревені розводиш? Неси мерщій горілку!..
Демид. Слухаєм, господин папашо! Раді стараться! (Побіг.)
Логвин. На кому ж це він жениться? Каже, триста п'ятдесят карбованців. Ого-го! (Пішов.)
ЯВА 15
Прохор (ідучи під повітку, оглядається). Либонь, Со-лоха заснула? Зараз у сні приверзлось мені, що я так ловко вичитував. (Сіда і вийма папір.) Ану, чи цригадаю, як мені воно виснилось? (Ніби чита.) "Предписаніє, которе... как єжели воно приказаніє, щоб как недзя, штоб не сповнено, то буде на-казаніе... Скоропостижно і невкоснительно, посилаю єтую бамагу, становой пристав..."
Надежда (підкралась). І оце все там списано?
Прохор. Знов тебе приперло? (Побачив Надежду.) Чи це не Солоха?..
Надежда. І нащо б я отак себе обдурювала та мучила? Дайте я подивлюсь у бамагу, чи так же воно там написано?
Прохор. Та що ти тям... Ні, той, я забув!.. Ти... ти по-німаєш...
Надежда. Давайте, я вам поможу прочитать.
Прохор. Невже ти зможеш мене навчити?
Надежда. Чому ж ні? Якщо ви вже домізкувались до того, що грамота — розумові очі, то навчу.
Прохор. Мабуть, що воно так-таки й є.
Надежда. Авжеж, що так. Хто чита, той і розумом зроста. Он ви держите в руці бумагу, а чи ви знаєте, з чого вона зроблена?
Прохор. Аз чого ж, з бамаги?
Надежда. Як з бумаги? Цебто бумага росте де чи як? Прохор. А може, й так...
Надежда. Ні, не так. Як навчитесь грамоти, то тоді і вичитаєте з книг, як її роблять.
Прохор. А воно любопитно...
Надежда. Умітимете читати, тоді на що не глянете, про все у книзі вичитаєте: і з чого що робиться, і як... ї не доведеться вам за кожною малечою обертатись з питанием до грамотного чоловіка, а самі візьмете книгу і вичитаєте.
Прохор. Воно неначе так і справді?..
Надежда. Давайте ж бумаїу, я вам прочитаю.
Прохор. Це туж-туж приніс десятник, від урядника... (Дає.) Тільки, якщо я не так, то ти... не глузуй, чуєш?
Надежда (чита). "Сотскому села Шумихи. Предписывается тебе немедленно выслать для исправления дороги, между Гороховаткой и Сеньково, семь человек с лопатами и прочими принадлежностями, при двух конных подводах. Урядник Григорьев". (Віддає.)
Прохор. Он вона про віщої А покажи мені: де тут лопати, а де принаглежності?
Надежда. Осьдечки.
Прохор. Диви!.. Зовсім не похоже на лопати.
Надежда (сміється). Ходімте, доки у мене є зайвий час та нікого нема в хаті, я вам прокажу азбуку, і ви побачите, як швидко у нас піде грамота.
Прохор. Та я той... Ну, а як дізнаються та вхоплють на зубки? Знаєш, який у нас народ!..
Надежда. Горенько тяжке! І як воно у людей неграмотних під впливом віковічної темряви перекручується у розумові все шиворіт-навиворіт. З такого, котрий п'є горілку, а напившись, лається та б'ється або десь валяється в калюжі, годилося б щодня глузовати, соромити його та пекти йому раз у раз очі тим соромом,— так ні, не глузують, а ще почитують і шанують!.. У свято йап'ється, прийде додому озвірений, б'є жінку, поперелякує і порозгонить дітей, ламає все, нівечить — і мовчать такому, не зупиняють його, не забороняють йому знущатись над сем'єю... Як можна, він хазяїн, має волю навіть і всіх покалічити, і хату спалити!..
Прохор. Ну, щоб хату спалити, так недзя... бо то вже провзошествиє, і зразу треба скоропостижну штахвету — до станового чи до урядника...
Надежда (не слухаючи його). А хто почне у свято, помолившись Богові, роботу яку, того зразу затюкають: гріх, великий гріх!.. А п'янствовать, а битись, а лаятись — не гріх?..
Свято на те, щоб чоловік мав право на відпочивок, котрому ж скортить робити, той може сміливо робити і в свято!..
Прохор. Як же то не гріх робити у свято?
Н а д е ж д а. А так. Бо п'янство та бійка — то чортове діло; а праця — Боже!
Прохор. А може?
Надежда. Ходімте вже скорій!..
Прохор (озираючись). Чи ти й справді вчиш батька свого грамоти?
Надежда. Справді. (Оглядається.) Тільки ви не кажіть їм, бо й вони так точнісінько заполохані темрявою, як і ви.
Прохор. Якщо так, то ходім. (Ідуть.) Ц-с... Либонь, хтось іде. (Оглядається.) Ні, нікого нема. Ради Бога, ти нікому поки що...
Надежда (усміхається). Ні, ось зараз так і піду славити по всьому селу!..
Прохор. Та я так... Ти, звісно, вумниця, у тебе не така натура, як у наших бабів. Я певен, що Селямида перша почне язичити, там така язичниця!..
Пішли в хату Андрійову. ЯВА 16
Демид (вибіга на причілок і гука на тік). Дядьку Андрію, а йдіть до нас водку пить! У нас і староста, і писар!.. У писаря вже аж пара йде з лисини, а він ще не подається. Прийдете? Га? Чому ж не хочете? Батько гніватимуться!.. Як не хочете, так наплювать!.. Треба бігти ще за четвертиною. Ну, й щедрий же у мене тесть, а теща ще й тестя переважить! (Побіг.)
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ ПЕРША ОДМІНА Та ж декорація.
ЯВА 1
Надежда, Логвин і школярі.
Надежда (до дівчинки). Не забудь же, Маринко, у ярмарку нагадати таткові про книгу "Родноє слово" , щоб неодмінно купив. Я казала вже йому, а ти таки нагадай. Та ще скажеш, щоб зараз після ярмарку прийшов до нас посадовити дерева в садку.
Дівчина. Скажу. А якого вам гостинця з ярмарку привезти?
Надежда, Ніякого.
Дівчина. Я привезу бублика або медяника. Логвин (регоче). А мені привези дірку з бублика!.. Дівчина. Як... Хіба можна^..
Логвин (сміється). А як не можна, то й не треба.
Дівчина пішла.
Надежда. Ну, їдь з Богом. А ти, Мокрино, проси татка, щоб купив тобі черевички, щоб хоч до церкви не босоніж ходила.
Дівчинка побігла.
А тобі, Василю, замість ярмарку, радила б піти до хвершала, бач, як знов увесь підбородок вогником обкидало!..