Денис. Де ж та бамага?
Юхим. Він взяв з собою. Бачите, йому треба їхать по других селах оповіщать людей... "Нас,— каже,— багато розіслано по всій Расєї..."
Денис. Ото шкода, що бамаги не взяли, безпечніш би було діло.
Юхим. Перед усією ж громадою вичитував, навіщо ж та бамага? Тут же був і староста, і соцький, і судді...
Денис. Краще б було, коли б і бамагу дав...
Юхим. То брать на вас?
Денис (оглянувся). Та хто його зна.
Юхим. Який ви страхопуд!..
Денис. Коли б бамага...
Юхим. Як назад їхатиме, то можна буде попрохать, щоб дав... То брать?
Денис. Та вже, якщо той, то бери... Як громада, то так вже й я...
Юхим. Дасте завтра ваших биків та спряжемо з моїми... Може, і ви поїдете?
Денис. Та хто його зна.
Юхим. Вся ж громада виїздить, і староста, і писар, і...
Денис. Коли вже вся громада, то й я за громадою...
Юхим. Так, звичайно— найкраще... То прощавайте. Треба ще забігти до Давида, у нього либонь є зайвий плуг. (Пішов).
Денис (сам). І хотілось би земельки придбати, і якось ніби страшнувато... і як —таки бамаги не взять... З цвинкуляром в руках безпечніш... Ну, та коли вже вся громада, то треба й собі за громадою... Шкода, що бамаги не взяли!..
ЯВА 6
Іван (хутко йде). Був Юхим (Тяжко дихати). Денис. Був. Іван. Розказував?
Денис. Ну, розказуйвав.
І в а н. Я завтра теж поїду в поле, нехай і мені приріжуть десять десятин.
Д е н и с. А тобі нащо земля? Робить ти не в силі...
Ів а н. Так що ж?.. Я землю продам та поїду в який-небудь город, там буду вчитись усяким наукам; я хочу бути таким вченим, щоб усяку книжку зміг прочитати. Тоді вже цілком зрозумію все, що в світі коїться. Інші люде у чужі землі їдуть, в Америку тощо, і мене цікавить Америка .
Денис. І чого б я раз у раз вештався по світах?
Ів а н. А я дивуюся, як ви прожили вік, а далі Києва і не були?
Денис. Годі з мене й того, що в Києві був, далі Києва мене і не кортить
Іван. Дайте мені двогривеного
Денис. Навіщо тобі двогривении?
Іван. Хочу купить книжку у лавошника Митьки.
Денис. Навіщо тобі та книга?
Іван. Читатиму. Книга зветься : "Іван Вижигін, Фадея Булгаріна".
Д е н и с. Та аж двадцять копійок за неї?
Ів а н. Вона дорожче стоїть, а Митька віддає мені за двогривеного з тим, щоб я йому вибрав чай із маслин... та робота не важка, як раз по мені. Бачите, купив він у городі товару усякого, купив і чаю, і маслин та чай з маслинами поклав в один мішечок: два хунти чаю і десять хунтів маслин; а папір, у котрім був чай, роздерся, чай і висипався у маслини... Тепер треба чай вибирать з маслин, бо шкода ж чаю...
Денис. Купив би краще яку церковну книгу.
Іван. Хіба церковні книги дешевші? Та й навіщо мені церковна, я в попи не збираюсь. Дайте ж двогривеного.
Іван. Свої ж цвиндрю, а не ваші, я їх заробив у лавошника за те, що читав псалтиря над його покійним тестем.
Денис. Та невже? Пожалуста, більш не давай мені твоїх грошей у схованку! (Віддає).
Іван. Отакої, вже й розгнівались?.. (Пішов).
Денис. Бреше, мабуть, що на книгу. Чи не гратиме у карт? Там у лавошника Митьки щовечора збираються та в карт грають. Хведька Коваль на тім тижневі програв аж десять цілкових... Ловку забавку завели. (Прислухається). Що воно топотить так здорово? (Придивляється). Чи ба!.. Солдати на конях їдуть, ого-го, скілько їх!.. Куди ж це вони? Раз, два, три, чотири... Ого-го, їх і не перелічиш, мабуть, більш як на півсотні... Куди ж це вони простують?.. Повертають до панського двору. О, зупинились біля двору; двоє заїздить у двір... Чого ж то вони?
ЯВА 7
М е л а ш к а. Бачили, скільки солдатів, драгонія, чи що?
Денис. Тадже бачу.
М е л а ш к а. Я ж казала, що не виховаються наші з своїми заходами, ніколи не виховаються!.. Вчора я нарочито побігла до панського двору довідатись, чи там вже знають про те, що позавчора на сходці казав онорал; спитала одного-другоґо, тільки баньки витріщають... Аж це сам пан тиць на ґанок. "А, здрастуй,— каже,— гражданко, яку новину принесла?" Ніякої, кажу. "А йди,— каже,— до горниці". Увійшла я, він зараз почастував мене горілкою, а далі й каже: "Садовись, Мелашко! Тепер вже ми скоро будемо рівні всі як перед богом, так і перед людьми..." Налив ще стаканчик, я викушала. "Чув я,— каже,— що вчора біля розправи якийсь пан балакав з людьми, ти не бачила?" Я й одповіла: хоч і бачила і чула, про віщо балакав, але вам того не скажу. Він ще налив стаканчик, я викушала. Знов почав розмовлять, силкуючись випитати, але я цупко держала язика за зубами...
Денис. Не лись...
Мелашка. Ні, ні... Хіба, може, ненароком яке там слово бовкнула, а щоб навмисне, то і хрест мене побий!.. Щоб мені сімсот пухирів на язика ще й дев'ять, коли... (Побачила Юхима, хутко щезає).
Юхим. Козаки приїхали!.. Це якась іродова душа сповістила пана, не інакше, а той гінця послав по козаків... Он які вже промеж нас людці вилупились... Ви, тату, мовчіть, як часом почнуть розпитувать... Знать не знаю, відать не відаю, кажіть... Козаки поїдуть, а ми тоді нишком зберемось всією громадою та на ніч в степ, а на зорі і поділимо землю; тоді вже, як поділимо, не одіймуть... Глядіть же, тату, мовчіть. Ну, коли б довідатись, яка то анахтема сповістила. (Пішов хутко).
Денис (сам). Чого доброго, халепи придбаємо... Що ж воно оце таке? Розказували ще торік, що цар скликав синод і став прохать, щоб йому дали сім десятин землі; синод згодився і зараз дав підпис на бамазі, тоді цар і каже: "Коли дали мені, то дайте ж і всім крестянам по сім десятин..." Тепер знов онорал, що із звіздою, сказав, що панську землю дозволено поділить; а тепер пан викликав козаків... От і розбери: де правда, а де брехня?
ЯВ А 8
П р о х о р (виходе з-за вугла, з клунком за плечима). Здрастуйте, тату.
Денис (жахнувся). Що?.. Хто це?.. Сину мій, Прохоре!.. (Туле його до грудей). Та чи це ти? Ти живий, тебе не спалили?
П р о х о р. Ні, господь помилував мене. Тілько скалічено було, а як рана загоїлась, я вернувся в строй і мене захопили японці у полон. Але, хвалити бога, я з полону втік... Тепер мене відпустили на поправку. Ви не одібрали від мене листа; я ж писав вам, невже я попередив свого листа?.. А де ж Катря?
Денис. Катря?.. Іди перш до матері. Мати, сердешна, стерялася, як почула, що ти згорів...
П р о х о р. Та невже? Де ж вони?
На порозі з'являється Степанида.
Матінко моя ріднесенька, жалібниця моя щирая!.. (Кидається до неї і цілує їй руки).
Степанида (довго вдивляється в нього, далі крикнула). Сину, синочку мій, моя ти любая дитино!.. (Цілує його й хрестить). Тебе відпустили, не взяли на війну?
Денис (тихо Прохорові). Кажи, що не взяли...
Прохор. Не взяли, мамочко!.. Ходімо, ходімо у хату... Де ж моя Катруся?
Ідуть в хату.
ЯВ А 9
Соцький і з ним урядник і два козака.
Соцький (стукає у вікно). А вийдіть, Денисе, сюди!
Денис (виходе). А чого вам треба?
Урядник. Ігдє, старик, твой син Іван?
Денис. Не знаю, кудись пішов.
Урядник. Можеть, вон у хаті?
Денис. В хаті його нема.
Урядник. А вот посмотрим.
Денис. У хаті синсолдат, котрий оце туж-туж вернувся з войни.
Ідуть всі в хату.
Іван (з книгою). Купив "Івана Вижигіна". Може, у цій книзі списано про те, як дошукатись правди? Коли б мені дізнати, у якій книзі про людську правду списано.
Урядник, козаки, соцький і Денис, а опісля і П р о х о р.
Денис. Осьдечки і наш Іван.
Урядник. А, от ето вон? Тебя, голубчик, нам і надобно. Возьміть його, реб'ята.
Козаки беруть Івана.
Іван. За віщо це?
Урядник. А вот пойдьом з нами, там все узнаєш.
Іван. Куди з вами?
Урядник. Куди? Спершу в штани всипем, а потім можна будеть і в спину. (Регоче). Ведіть його к командеру...
Пішли.
П р о хор. Тату! Що це Іван налихотворив, невже прокрався?
ЯВ А 10
Катр я, Василь і весільні гості.
Катря (кланяється Денисові). Просю вас, тату, до нас на хліб, на сіль, і на весіллє! Не погребуйте!..
Прохор (побачив лице Катрі). Що, як? Катре!..
Катря (пізнала Прохора). Прохоре, ти? Ти живий?.. Ах!.. (Падає йому в ноги).
Прохор (підіймає її). Катю, Катрусе моя!.. Вона зомліла!.. Води, води, бога ради!..
Кінець